Читати книгу - "Як не померти на самоті, Логан Урі"

І нарешті, пригадайте те, що ми щойно дізналися про адаптацію. Навіть за умови одруження з найпривабливішою людиною ви врешті-решт звикнете до її зовнішності, а це означатиме, що задоволення, яке відчуватимете на початку, згасне. Значною мірою статевий потяг пов’язаний із новизною. Тож яким би спокусливим не був ваш партнер, з великою ймовірністю сексуальний інтерес до нього стане меншим із часом просто тому, що той більше не залишатиметься для вас новим. Перефразовуючи муд­рість з Інтернету, скажу: «В кожної спокусливої людини є хтось, хто втомився від сексу з нею».

Навіть найшаленіша пристрасть згасає! Хіть згасає! Важливо, щоб вас приваблювала сама людина, а не факт, що ви обрали найспокусливішу з усіх.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Фізичний потяг може відвернути увагу від сумісності для тривалих взаємин. Зосереджуйтеся на тому, чи приваблює ця людина саме вас, і менше думайте про те, як її зовнішність оцінює су­спільство. Не вважайте хіть важливішою за більш суттєві довгострокові фактори.

3) Характер, схожий на ваш

Мої клієнти часто стверджують, що воліють знайти партнера з характером, схожим на їхній. Я чую: «Я така екстравертка, а він такий інтроверт. У нас нічого не складеться» або «Я справжній невротик, а він, здається, нічим не переймається. Ми просто не підходимо одне одному».

Я помітила, що така точка зору особливо поширена серед клієнтів старшого віку. Початок взаємин у молодості скидається на стартап: двоє людей об’єднуються для спільного творення чогось. Замолоду ми більш гнучкі та ще з’ясовуємо, чого насправді хочемо. Подорослішавши, думаємо про тривалі стосунки та зрештою про шлюб, який більше нагадує злиття — поєднання двох цілісних істот. Відтак що старшими стаємо, то більш стабільно поводимось і більше потребуємо когось, хто легко впишеться в наше життя. Нам здається: що більше ми схожі, то простішим буде злиття.

Але це припущення хибне. У ході досліджень доведено, що схожі характери не гарантують успішних тривалих взаємин. Під час моєї розмови з професором Північно-Західного університету й експертом зі шлюбів Елі Фінкелем той сказав: «Немає жодного зв’язку між тим, наскільки ви задоволені чи щасливі у стосунках, і тим, наскільки схожі ваші характери». Тобто ми обмежуємо собі вибір партнерів, помилково вилучаючи з нього людей, недостатньо схожих на нас.

Ось запитання: ви справді маєте бажання зустрічатися із самим собою? Я — точно ні!

Один мій клієнт — душа компанії. Промоутер гучних подій, масштабна особистість. Він перебував у стосунках зі спокійною турботливою людиною, якій подобалося лягати спати о десятій вечора. Відтак чоловік замислювався: «Чи не було б моє життя кращим, якби я зустрічався з кимось схожим на мене?»

Я запропонувала йому сісти та пояснила, що двох таких, як він, забагато навіть у одній кімнаті, не говорячи вже про одні взаємини! Схожі партнери просто змагалися б за те, щоб опинитися в центрі уваги.

— Ви бачили шоу «Дивовижні перегони»? — запитала я його. У цьому шоу закохана пара або двоє друзів чи родичів їдуть у якісь екзотичні місця та виконують там певні завдання. — Занадто схожі пари постійно сваряться, — пояснювала я. — Вони застрягають в одних і тих самих речах. В найуспішніших дуетах партнери доповнюють одне одного. Вони не мають однакових рис характеру. Коли їм щось не вдається, один із партнерів знаходить новий шлях і заспокоює іншого. Саме це допомагає їм перемогти. Так само має бути із супутником життя.

Цей мій клієнт рік працював над тим, щоб цінувати відмінності своєї партнерки, а не бажати її більшої схожості на нього. Нещодавно вони вирішили народити дитину.

Ключова порада щодо пошуку партнера

Знайдіть когось, хто вас доповнює, а не власного близнюка за характером.

Генетика!

Багато хто переконує у бажанні знайти собі когось зі схожим характером. Одначе науковці з Університету штату Мічиґан Вільям Чопік і Річард Лукас, які дослідили понад дві з половиною тисячі подружніх пар, які пробули у шлюбі в середньому двадцять років, з’ясували, що пари зі схожими характерами не більше задоволені своїми стосунками.

Насправді ж ідеться про гени: імовірно, упродовж еволюції люди дедалі частіше надавали перевагу тим, хто є генетично відмінним від них. Існує теорія, згідно з якою нас приваблює запах тих, хто генетично відрізняється від нас, бо, маючи спільних нащадків, ми передаємо їм два дуже різні набори генів, що допомагає їм бути міцнішими та з більшою ймовірністю вижити.

Швейцарський біолог Клаус Ведекінд вивчав це під час постановки свого знаменитого досліду з футболками. Він зібрав зразки ДНК студентів і студенток. Для того щоб отримати їхній запах, учений попрохав експериментованих дві ночі поспіль одягати одну й ту саму бавовняну футболку, уникаючи занять, що посилюють запах, як-от секс. Потім він запропонував студенткам понюхати шість футболок — три від генетично схожих чоловіків і три від генетично відмінних — і оцінити, наскільки запах кожної з них інтенсивний, приємний і сексуальний. Клаус Ведекінд з’ясував, що жінки надають перевагу запаху чоловіків, чиї гени менш схожі на їхні (дивно, проте із жінками, що приймали оральні контрацептиви, все виявилося навпаки — це уможливлює ніякову ситуацію, коли після одруження жінка припиняє пити протизаплідні засоби та раптом починає симпатизувати іншим чоловікам).

4) Спільні захоплення

Одного разу під час поїздки з давньою подругою ми розговорилися про те, як вони з її чоловіком полюб­ляють теніс. Ця розмова тривала аж до заправки. Подруга вийшла з машини і, наповнюючи бак, щось шукала в телефоні, коли ж сіла назад, то тицьнула телефон мені в обличчя та сказала:

— Поглянь. Хіба мої свекри не гарненькі? — На екрані було розмите, неякісне фото пари за шістдесят років.

Заводячи машину, вона додала:

— Насправді дивовижно, що батьки мого чоловіка так довго одружені. У них немає нічого спільного.

— Люди часто вважають спільні захоплення важливішими, ніж це того варте, — відповіла я. — Може, ти недооцінюєш те, що в них є спільного. — На той час подруга вже чула мою розповідь про Ґоттманів (разом із маловідомими фактами про «Дивного Ела» я зазвичай згадую Ґоттманів уже перед першою технічною зупинкою у поїздці).

Джон Ґоттман, про якого я вже згадувала раніше, одружений із Джулі Ґоттман, відомою клінічною психологинею. Вибір Джона — провести багато років свого життя в лабораторії, розшифровуючи мікроекспресії пар. Не дивно, що він сприймає себе як «завзятого домувальника». Чоловік жартує, що належить до тих людей, які здатні вигадати тисячу способів загинути на пікніку. Джулі поділяє його пристрасть допомагати парам, але розваги уявляє собі як час, проведений на лоні дикої природи. В коледжі вона була лижницею та брала участь у змаганнях. Свій п’ятдесятирічний ювілей мріяла зустріти у Базовому таборі Джомолунгми. Уявляєте, як Джон, хлопець, що боїться пікніків, разом із Джулі продирається з льодорубом до