Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"

із себе дрібного поміщика і порпався собі в саду, вкупі зі своєю жінкою-командиркою, яка вклепалася по вуха в одного сільського недоумка, ще того баболюба. Французи танцювали la belle epoque. Американці намірялися підняти розвідний міст і забути про саме існування Європи. А хто ж у нас вештався по маневрах? Хто одягав шолом зі шпичаком навіть тоді, коли собаку виводив погуляти? Хто переозброювався таким темпом, що сам Чингісхан позеленів би від заздрощів?

— Кайзер Вільгельм, — визнав Стентон.

— Отож-бо й воно: кайзер Вільгельм! — вигукнула МакКласкі. — Ось тобі й причина всієї катастрофи, бодай би їй! Суть нашого плану, Г’ю, така: ми замінимо одного мертвого німецького можновладця королівського роду на іншого. Ти вирушиш у Сараєво, щоб запобігти вбивству спадкоємця австро-угорського престолу, а потім поїдеш до Берліна й уб’єш кайзера.

— У 1914-му?

— У 1914-му.

Неподалік дзвони каплиці пресвятої Трійці вибили північ. Настало Різдво.

— Я знаю, про що ти думаєш, — сказала МакКласкі.

— Думаю, що ми, певно, геть з глузду з’їхали, якщо взагалі про щось таке говоримо.

— Звісно, але, крім того, ти думаєш: якщо вбивство ерцгерцога накоїло стільки лиха, то через убивство імператора все полетить узагалі шкереберть, тут нічого й сумніватися.

— Ну, так, щось у цьому є.

— Але цього не станеться, якщо провина ляже на кого треба.

— На кого треба?

— Авжеж. Бачиш, коли вбивають кайзера, то що насамперед роблять люди? Правильно, запитують, хто це зробив.

— Звісно.

— Але навряд чи комусь спаде на думку припустити, що завинив тут мандрівник у часі, який перестрибнув через замкнену петлю у просторово-часовому континуумі.

— Справді, навряд.

— Річ у тім, що Франца Фердинанда вбив іноземець, і це негайно спричинило глибоку міжнародну кризу. Якщо кайзера порішить німець, тобто якщо створити таке враження, то криза вибухне в Німеччині і тільки в Німеччині. А якщо раптом виявиться, що вбивця ще й був соціалістом, то розпочнеться такий шарварок, що Німеччина загрузне в ньому надовго. Німецький соціалістичний рух був найпотужнішим і найбільш передовим у Європі. Тамтешні правлячі кола вважали лівих ворогом суспільства номер один. Якщо у них буде змога показати вбивцею імператора когось із табору лівих, то це неминуче обернеться брутальними поліційними репресіями, а ліві, які жодної провини за собою не бачитимуть, теж у боргу не залишаться. Відтак Німеччина порине у внутрішні чвари. Британія натомість зосередить основну увагу на ірландському питанні, яке на той час просто роздиратиме її на частини, не кажучи вже про суфражисток. Росія й далі поволі просуватиметься до якоїсь подобизни сучасної держави. Франції принесе безмірну втіху агонія, у яку вкине сама себе Німеччина, адже цілий 1914-й, а може, й довше німці будуть перейматися виключно собою. І хоч якою вирине з цієї колотнечі Німеччина, вправо вона хилитиметься чи вліво, та принаймні на її чолі вже не стоятиме схиблений на війні психопат. А поза тим, на той час дедалі вищий рівень добробуту й економічної взаємозалежності європейських держав на пару з демократичними реформами зроблять війну взагалі неможливою. Ще ніколи дві сучасні капіталістичні демократії не вступали у війну між собою. І знаєш, що в цьому плані найкраще? Тих чарівних російських царівен не повбивають! Стули рота, Г’ю, а то ти його так роззявив, що на рибину схожий.

10

Стентон ковтнув пива і закусив прецлем; сидів у «Східному барі» в готелі «Пера-палац» на Ґранд-Рю-де-Пера, по європейському боці Золотого Рогу. Після нещодавньої небезпечної ескапади в кав’яреньці біля мечеті він вирішив ні на які ризики більше не наражатися і поїхав фіакром прямо до готелю, де зупинився.

Розглядаючи модно вичепурений люд навколо, що коротав час в очікуванні другого сніданку, Стентон уже шкодував, що кинув курити. У 1914-му курили геть усі. Сигарети в барі пропонували безкоштовно, а за кілька пенні можна було отримати сигару. На стінах красувалася реклама сигарет. Зловісної подоби персонаж у фесці втішався куривом марки «Мослем», а вельми самовдоволеного, схожого на султана чолов’ягу у велетенському тюрбані з ісламським півмісяцем оточував цілий гурт доволі легко одягнених танцівниць. Якусь хвилю Стентон розважався, пробуючи вирахувати, хто у двадцять першому столітті, з якого він сюди потрапив, обурився б цією рекламою сильніше і здійняв би більше галасу: прихильники здорового способу життя, феміністки чи правовірні мусульмани.

Його погляд перехопив бармен.

— Турецькі чи вірджинські, сер?

І посунув до нього прегарно інкрустовану коробку, одночасно запропонувавши вогонь.

Вони так тішили око, ці бездоганно рівні ряди невеличких білих рурочок. Ще донедавна він викурював по двадцять на день і насолоджувався кожною. В армії, бувало, й більше. Там узагалі мало хто відмовляв собі у такій втісі. Коли ти з дня на день ризикуєш підірватися на замаскованій під що завгодно вибухівці, то ризик смерті через тридцять років якось тьмяніє. Куріння було чимось на кшталт складеного з двох пальців знаку ворогові. «Ми тебе не боїмося. Бачиш, усе одно самі себе вбиваємо».

Стентон мало не спокусився. Запалити турецьку цигарку у «Східному барі» готелю «Пера-палац» у старому Константинополі в ті дні, коли Османська імперія ще сяк-так шкандибала світом, — від самої думки про це віяло романтикою, дуже в його дусі.

— Ні, дякую, — сказав він.

Курити Стентон кинув після того, як отримав листа від Кессі.

Вона його про це не просила, але він вбачав у такому вчинку потужний доказ своєї рішучості виправитися, стати кращим. Кессі сама палила, коли вони познайомилися, але кинула, завагітнівши. І відтоді страшенно хотіла, щоб він зробив так само; ніколи, щоправда, йому нічого на цю тему не казала, але від нього, звісно, це не сховалося. Особливо після того, як Тесса почала звертати увагу на всю ту соціальну рекламу з напівзогнилими легенями та хворобливими на вигляд очима.

— Ще одне пиво, будь ласка, — мовив він. — Ні, зачекайте. Скотч. «Лафроайґ». — Зазвичай Стентон віддавав перевагу багатшим, дещо заспокійливим ґатункам віскі, але цього разу йому хотілося чогось збудливого й агресивного. Димний, з присмаком торфу напій він перекинув одним духом. І пригадав собі лишайник, варені корінці та обвуглену оленину, завдяки яким виживав тижнями на берегах озера Лох-Марі.

А ще згадав про МакКласкі.

Вона подарувала йому «Лафроайґ» різдвяного ранку п’ять місяців тому. Прокинувшись вранці, він побачив на спинці ліжка традиційну панчоху, де знайшов мініатюрну плящинку віскі, шоколадну помаранчу і брелок для ключів з сувенірної крамнички Трініті-коледжу.

А також документ на ім’я капітана Г’ю Стентона, рік народження — 1878, з печаткою, у якій впадали в око великі літери «GR».

— Невеличкий різдвяний дарунок, — озвалася професорка, входячи до кімнати з цигаркою в зубах і з