Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Наступного ранку прибув посланець від Атауальпи. Губернатор мовив йому: «Скажи своєму повелителю, щоб він прийшов до мене, коли і як захоче і що хоч би як він прийшов, я прийму його як друга і брата. Я прошу, щоб він прийшов чимшвидше, позаяк прагну побачити його. Ніякої шкоди або образи завдано йому не буде».

Губернатор сховав свої війська навколо майдану в Кахамарці, розділивши кінноту на дві частини, одну з яких віддав під команду своєму братові Ернандо Пісарро, а іншу — під оруду Ернандо де Сото. Так само він розділив піших воїв, ставши на чолі однієї частини, а іншу віддавши своєму братові Хуану. Крім того, він наказав Педро де Кандія із двома-трьома пішими воїнами взяти сурми і невелику гармату та розміститися в невеликому укріпленні на майдані. Коли всі індіанці з Атауальпою ввійдуть на майдан, Губернатор подасть знак Кандії та його людям, після якого вони повинні почати стрілянину з гармати й засурмити. На звук сурм кіннота вихопиться із великого двору, в якому зачаїлася напоготові.

Опівдні Атауальпа почав збирати своїх людей і наближатися. Невдовзі індіанці заповнили всю рівнину, часом зупиняючись, аби почекати на подальших індіанців, які лавами сунули з табору. Післяобід їхні загони продовжили заповнювати долину. Передовий загін тепер був близько до нашого табору, але з табору індіанців продовжували виступати нові й нові війська. Перед Атауальпою ішли 2000 індіанців, котрі підмітали дорогу попереду нього, а за ними рухалися воїни, половина з яких крокувала ліворуч від нього, а інша — по його праву руку.

Спершу наблизився загін індіанців, зодягнених у різнокольорову одіж, який нагадував шахову дошку. Вони просувалися, прибираючи солому із землі й підмітаючи дорогу. Слідом за ним ішли три загони в різному одязі — вони танцювали та співали. А тоді пішла велика кількість людей в обладун- ках, із великими металевими щитами і в золотих та срібних коронах. Вони несли на собі таку велику кількість золотого й срібного спорядження, що ми із зачудуванням дивилися, як на ньому сяяло сонце. Серед них виднілася постать Атауальпи, котрого несли на витончених ношах, краї яких вкривало срібло. Вісімдесят вельмож тримали ноші на плечах. Всі вони були зодягнені в дуже розкішні сині строї. Атауальпа й сам був дуже розкішно вдягнений — на голові корона, а навколо шиї комір із великими смарагдами. Він сидів на невеликому стільці із розкішною подушкою для сидіння. Ноші були оторочені багатокольоровим пір’ям папуг і оздоблені золотими й срібними пластинами.

За Атауальпою несли двоє інших нош і два гамаки із якимись іншими високопосадовцями. За ними йшли кілька загонів індіанців із золотими та срібними коронами. Всі ці індіанські загони вступали на майдан під супровід гучних співів і займали кожен вільний клаптик майдану. Тим ча;ом всі ми, іспанці, були напоготові, принишкнувши у дворі і сповнившись страху. Багато з нас надзюрили собі в штани від переляку, навіть не помітивши цього. Дійшовши до середини майдану, Атауальпа зупинився, лишаючись зверху на ношах, тоді як нові війська продовжували вливатися на майдан за його плечима.

Тоді Губернатор Пісарро відправив до Атауальпи для розмови монаха Він- сенте де Вальверде з вимогою від імені Бога та Короля Іспанії, щоб Атауальпа визнав закон Господа нашого Ісуса Христа та владу Його Величності Короля Іспанії. Крокуючи із хрестом в одній руці та Біблією в іншій повз індіанські війська, чернець наблизився до Атауальпи й звернувся: «Я — проповідник Слова Божого і я вчу християн боговгідним вчинкам, тож так само прийшов я, щоб просвітити тебе. Я вчу тому, що Бог сказав у своєму Письмі. Тож від імені Бога й християн я благаю тебе стати їхнім другом, бо така воля Божа і так буде краще для тебе».

Атауальпа попрохав взяти книгу до рук, щоб роздивитися її, і чернець виконав його прохання. Атауальпа не знав, як відкрити книгу, тож чернець простягнув руку, щоб допомогти, а розгніваний за це Атауальпа ударив його по руці, не бажаючи, щоб той розкривав книгу. Тоді він відкрив її сам і, зовсім не здивувавшись вигляду літер і паперу, пожбурив на п’ять-шість кроків від себе, а його лице налилося кров’ю.

Чернець заволав до Пісарро: «Виходьте! Виходьте, християни! Нападайте на цих псів і супостатів, котрі поганять Слово Боже! Цей деспот кинув мій Закон Божий на землю! Хіба ви не бачите, що сталося? Чому плазувати і панькатися із цим бундючним псом, коли долина повна індіанців? Виступайте проти них, щоб я простив ваші гріхи!».

Тоді Губернатор подав сигнал Кандії, котрий почав стрілянину із рушниць. У ту ж мить пролунали сурми, і зодягнені в лати іспанські комонні й піші воїни раптово виступили зі своїх сховків прямісінько на масу неозброєних індіанців, котрі юрмилися на майдані. Пролунав іспанський бойовий клич «Сантьяґо!». Ми причепили брязкальця до коней, щоб сильніше настрахати індіанців. Гуркіт рушниць, звук сурм і брязкальця на конях викликали панічне замішання серед них. Іспанці накинулися на них і почали рубати їх на шматки. Індіанців сповнив такий страх, що вони навалювалися одне на одного, утворювали купи, у яких самі душили себе. Позаяк зброї із собою вони не мали, християни могли нападати на них без ризику для себе. Кіннота наганяла їх, убивала й ранила, а потім продовжувала переслідування. Піший загін здійснив успішний напад на тих, хто лишився, тож невдовзі більшість із них стали жертвами іспанського меча.

Сам Губернатор дістав меча й кинджала і врізався у самісіньку гущу індіанців у супроводі іспанців, що були при ньому, і, проявивши неабияку відвагу, дістався до нош Атауальпи. Він безстрашно вхопив Атауальпову ліву руку й вигукнув: «Сантьяґо!», але йому не вдалося стягнути того із нош, бо їх високо тримали. Хоч індіанці, котрі несли ноші, вже наклали головою, інші відразу займали їхні місця, тримаючи ноші на висоті. Через це ми витратили чимало часу, щоб здолати й перебити їх. Кінець кінцем семеро або восьмеро іспанських вершників пришпорили своїх коней і налетіли на ноші із однієї сторони, насилу перехнябивши їх набік. Ось так полонили Атауальпу, якого Губернатор узяв до свого намету. Індіанці, що несли ноші та йшли в почті Атауальпи, так і не полишили його: всі кістьми лягли навколо нього.

Пройняті панікою індіанці, які лишалися на полі бою, нажахані пострілами рушниць і кіньми, яких вони ніколи не бачили, спробували втекти, виламавши шмат стіни і вирвавшись крізь вилом у відкрите