Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

– З твоєю-то славою і не впишешся?! – заливисто розсміялася дівчина. – Не знаю точно, чим ти відзначився, але пересічний блукач не може похвалитися і половиною твоїх якостей. До того ж двох днів мені цілком вистачило, щоб усвідомити твою непересічність.

– Давно хотів запитати, – змінив я вектор розмови, – як ти та інші корінні жителі відчувають або бачать славу та інше?

– У кожного це проявляється по-своєму, – притуливши палець до губ, задумалася майстриня. – Кожна істота у світі має певну ауру – відбиток на лику світобудови і, залежно від вчинків упродовж життя, її досягнень зокрема, аура набуває тих чи інших властивостей. Мабуть, блукачі дещо інакше дивляться на світ… Краще один раз побачити, ніж тисячу разів почути.

Тара встала й поклала руку мені на голову, після чого в очах трохи защипало. Кілька разів моргнувши, я миттєво помітив зміни. Співрозмовниця буквально палає полум’ям, що стелиться приміщенням, але не має прояву в навколишньому світі. Особливо яскраво палають її руки, цілі три пари, і в кожній руці тримається якийсь інструмент.

Порівнюючи з нею моя «аура» рівним потоком із чорного й золотого диму стікає на землю, поки повністю не зникає за кілька метрів. Бачення зникло так само, як і з’явилося: варто було наставниці прибрати руку, як світ набув звичного вигляду.

– Не помітив нічого незвичайного, якщо порівнювати з твоєю…

– З моєю, можливо, але серед блукачів і простого люду ти практично свічка в темній кімнаті. Якщо не секрет, чим таким ти відзначився, що зміг так яскраво спалахнути?

– Я переміг в останньому турнірі висхідних зірок, – розкриття правди перед нею не принесе мені жодних проблем, як і обізнаність Ладії.

– Треба ж, ніколи не стежила за цими ігрищами, але простому люду подобається спостерігати за боями, які вписуються в їхню картину світу й не здаються розмитими плямами. Так ти в нас чудовий боєць? Навіщо тобі тоді ремесло?

– Не хвалюся, але певний досвід є. Багато блукачів і цим похвалитися не можуть, – скромність у поточних реаліях вважалася б насмішкою. – Ремесло мені потрібне, оскільки я прагну незалежності від міст та інших людей. Щоб вирушати в тривалі походи без необхідності витрачати дні на дорогу туди й назад через те, що вкотре на чоботі стерлася підошва або в черговому бою тріснула пластина на броні.

– Можна ж вступити в групу, де на себе цю роль візьме той, хто присвятив своїй справі все життя? – навела Тара свій аргумент.

– Чи багато серед блукачів таких? Тільки такі, як ти, мають право називатися справжніми ремісниками, тільки які присвятили всього себе улюбленому ремеслу і з усією відповідальністю підходять до справи. Я не можу щоразу сподіватися, що в черговій групі буде той, хто віддав перевагу ремеслу перед ратними подвигами.

– Як щодо того, щоб вступити в гільдію? Знайти постійних соратників?

– Благо гільдії завжди стоїть над благом кожного окремого її члена. Певно, коли-небудь я зможу назвати себе важливою частиною чогось більшого, але поки що не готовий працювати над реалізацією амбіцій чужих людей, якщо це не може дати сумірну вигоду в найближчому майбутньому. Єдині гільдії, з якими мені доводилося стикатися до сьогодні, шукали спосіб мене використати, отримати інформацію, спрямувати мої вміння у вигідне русло.

– Отже, уся справа в недовірі до інших блукачів? Ви ж частина одного світу й разом прагнете в наш, як на мене, у вас напрочуд близькі цілі і спільну мову вам знайти набагато простіше.

– Немає ніякої складності знайти спільну мову, є тільки небажання її шукати. Мені набагато простіше вести справи з місцевими, для яких цей світ не розвага або спосіб самоствердитися, а щось більше, – такою була істина – моя істина.

– Тоді ти не розважаєшся і не самостверджуєшся? – у її запитанні не містилося докору, тому я вирішив відповісти максимально щиро.

– У моєму світі я не маю мети, рідних, друзів, усе стало жертвою моїх амбіцій і бажання довести всім, що я маю рацію і можу щось змінити… Більше я не маю віри, не маю амбіцій, але маю одне бажання – знайти мету. Саме тому не бачу сенсу в самоствердженні, адже я прекрасно знаю хто я. Навіть заробіток грошей – це не мета, а засіб продовження пошуків, – мабуть, щось прослизнуло в моїй емоційній промові чи відобразилося на обличчі, але співрозмовниця вчинила максимально несподівано.

Тара наблизилася і міцно мене обійняла, у якісь моменти жінки просто знали, що потрібно зробити. Потопаючи в її грудях і ароматі: змішання гару, поту й бозна-чого ще, я повністю відключився, просто перестав на якийсь момент мислити. Зникло системне меню, межі Вічності як ніколи стали для мене широкими, а минуле потьмяніло. Не зникло, а лише перестало постійно нагадувати про своє існування.

– У такому разі, я сподіваюся стати однією з тих, хто допоможе тобі на цьому нелегкому шляху, – голос пролунав біля самого вуха й містив стільки щирості, скільки не набереться і за всі роки життя.

– Спасибі, – тільки і зміг я пробурчати у своєму становищі.

Чи то усвідомивши, що обійми із чоловіком затягнулися, чи то відчувши, що пахне далеко не трояндами, Тара відійшла і поспішила сховатися за ширмою, де скинула робочий одяг і закуталася в чистий халат, вивуджений із шафи.

– Зустрінемося за три години біля входу в ремісничий район, – ввічливо попросила вона залишити її саму.

– Три? Так ми не поспішаємо? – складно було не помітити явну невідповідність.

– Мені потрібен час! – сперечатися не має сенсу все-таки, що в цьому, що в нашому світі, жінки не змінюються.

Закінчивши з освоєнням чотирьох необхідних професій, я збирався зазирнути до Ладії, щоб відзвітувати про виконання роботи, і дізнатися, як просувається пошук найманців для походу.

Неспішно рухаючись дорогою, я переглядав системні логи, поки не зупинився на стані знайденого підземелля. Побачене мені не сподобалося.

[Блукач «Фрея 44 рівень» проникла в підземелля. Залишилося 4/5 місць.]

Характеристики за главу: Спритність +1, Витривалість +1, Інтелект +1.