Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Корі... Це звідки?! Інша пайцза?

– Ні, це та сама, яку ви йому дали. Підпис зробила сама принцеса, коли з подругами приходила прощатися до нього.

– Чому ж він тоді її кинув?

– Думаю – це знак нам. Він усе зрозумів і залишив її. Пайцза йому не потрібна. Мені ін сказав, що воліє вирішувати свої проблеми сам.

Каган задумливо мовчав, перебираючи вервицю.

– Скажи... ти теж думаєш, що це той самий Принц? Принц Темряви? Акир увесь час твердить мені про це.

– Не знаю, пане... я ж ніколи не бачив його, тільки чув. Судячи з того, що тоді коїлося, для того принца пан Мак занадто добрий і розбірливий, але...

– Говори, не тягни.

– Але Акир досі ніколи не помилявся... і ще – шановному Акиру багато років, можливо, він справді бачив Того принца. Немає причин йому не вірити, крім тієї, що це все неймовірно. Але, знову ж таки – тут замішана магія, а де магія – там може бути все, що завгодно.

Каган зітхнув. Ясир уже вийшов, а він усе стояв і перебирав вервицю, бездумно дивлячись у порожнечу.

– І що ж тоді буде? якщо це він? – питання було абсолютно риторичним. Ніхто не міг на нього відповісти. – Корі, Корі... вибач мені, дівчинко... так треба було. Колись ти мене зрозумієш... і знову обіймеш... якщо я до цього доживу. Головне – що доживеш ти.

Осторонь від Великої юрти стояв старий у дивному одязі, всі шви якого були зав'язані дрібними косичками. Обличчя його, звернене до вранішнього сонця, нічого не виказувало, а свідомість була десь далеко.