Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

Оптимальним розподілом владних повноважень між центральними державними й місцевими органами забезпечувався динамічний розвиток держави. Пошуками такого співвідношення переймалися і посткомуністичні уряди східноєвропейських країн. У цих державах намагалися адаптувати засади адміністративної децентралізації до своїх ситуацій: правові принципи місцевого й регіонального самоврядування визначалися центральним урядом, а на місця скеровувалися права врегульовувати питання, які забезпечують розвиток місцевих громад, наприклад повноваження у сфері освіти, фінансів, соціального забезпечення тощо. Час показав, що країни, у яких місцеве самоврядування впроваджувалося одночасно з посткомуністичними трансформаціями, досягли значних успіхів у становленні громадянського суспільства і утвердженні демократичних цінностей. Убезпечення від авторитарних тенденцій централізму в східноєвропейських країнах вдалося досягти завдяки розширенню прав місцевого самоврядування, а не політичній децентралізації.

Чорноволова ідея федералізації України виростала з українських традицій державного устрою. Вона передбачала надання регіонам більших прав, ніж це зазначалося в програмах децентралізації урядів країн Східної Європи. Запропонований варіант федералізації фактично означав політичну децентралізацію, за якої місцеве самоврядування має доволі широкі повноваження, а взаємини між центром і регіонами відбуваються на рівних. Федеральні територіальні одиниці отримують фінансову незалежність, місцеве самоврядування не залежить від центрального уряду, керівники місцевої влади обираються на місцевих виборах. Себто адміністративні одиниці набувають певних політичних прав. Федеральні одиниці мають повноваження ухвалювати нормативні акти (свого роду закони). В окремих випадках регіональні одиниці мають навіть власні конституції, тобто сягають рівня квазідержави[208].

У проекті виборчої програми В’ячеслава Чорновола безпосередньо передбачалося надання землям права політичного самоврядування. Тобто пропонувалося розбудовувати державу на засадах парламентської федеративної республіки з широкими повноваженнями регіонів (земель). Щоправда, В’ячеслав Чорновіл наголошував, що землі не матимуть прав автономних республік і не залишатимуть орбіти центрального уряду.

Додатковим свідченням того, що проект децентралізації 1989 року передбачав створення федеративної держави, а не адміністративну децентралізацію, були неодноразові висловлювання В’ячеслава Чорновола про необхідність реорганізації державного устрою України за прикладом Федеративної Республіки Німеччини (ФРН)[209].

Аналіз Конституції ФРН засвідчує певні запозичення В’ячеславом Чорноволом її концептуальних засад. ФРН є парламентською федеративною республікою, її законодавчу владу уособлює двопалатний парламент. Головною посадовою особою виконавчої влади є канцлер, який формує уряд на основі партій, які перемогли на парламентських виборах. До компетенції федерального уряду належить проведення політики у сферах міжнародних відносин, оборони, фінансів і комунікацій. Канцлер формує бюджет, контролює реалізацію загальнодержавних програм. Становище і організація адміністративно-територіальних одиниць регулюються конституціями земель. Федеральні землі мають власні однопалатні парламенти і уряди на чолі з прем’єр-міністром чи бургомістром. Землі автономно визначають структуру своїх органів виконавчої влади. У межах власної компетенції земельні уряди формально повністю незалежні від федерального уряду. У питаннях, які належать до компетенції федерації, на них покладено виконання відповідних федеральних законів. Земельні парламенти можуть ухвалювати свої закони. Кожна земля розробляє власні плани розвитку, встановлює податки, формує бюджет, відповідає за сфери культури, охорони правопорядку і довкілля. Федеральне законодавство застосовується в землях з урахуванням їхньої широкої автономії. Специфіка функціонування виконавчої влади у ФРН полягає в тому, що федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях державної структури, а лише через аналогічні органи виконавчої влади земель ФРН. Виняток становлять міністерства міжнародних відносин, оборони, деякі підрозділи міністерства фінансів, транспорту, внутрішніх справ. Федеральний уряд має механізми припинення протиправних дій земель, що виходять за рамки Конституції ФРН. Широкі права земель у ФРН дозволяють навіть говорити про їхній статус «держав зі своєю державною владою», а не провінцій. Такий державний устрій ФРН, заснований на принципі «сильні землі – слабка центральна влада», був запроваджений державами-союзниками після Другої світової війни задля унеможливлення відродження авторитаризму в країні.

Ідея перебудови державного устрою України на засадах федералізму не знаходила масової підтримки ані в західному, ані в інших регіонах України. Несприятливою для її реалізації була й суспільно-політична ситуація в державі. З критикою цієї своєї ідеї В’ячеслав Чорновіл стикнувся вже під час першого її громадського обговорення у 1987 році[210]. Зважаючи на об’єктивні обставини, він був змушений переглянути свою позицію щодо федералізму. Під час парламентських виборів 1990 року частина його агітаційних листівок містила тезу про федералізацію України, проте в офіційно виданій державним коштом листівці їй місця не знайшлося. У ній ішлося лише про відмову від централізму. У своєму виступі у ролі кандидата на посаду голови Верховної Ради УРСР В’ячеслав Чорновіл уперше заявив, що вважає можливим розширити права місцевого самоврядування на основі федеративного устрою, але «в подальшому майбутньому»[211]. Відтермінування змін В’ячеслав Чорновіл обґрунтовував тим, що негайне впровадження федералізму призведе до консервації негативної ситуації з українською мовою, культурою та економікою. Тому, за його словами, впроваджувати федеративний устрій України – гарантію народовладдя – можливо буде тільки після відновлення незалежності України та утвердження її стабільного існування[212]. Корекція позиції В’ячеслава Чорновола щодо строків реформування державного устрою враховувала ймовірність виникнення відцентрових тенденцій у час економічної кризи, соціальної напруги, хиткого становища держави. Подібні реформи системи місцевого самоврядування в країнах Західної, а згодом і Східної Європи започатковувалися в періоди політичної стабільності, економічної міцності й соціального консенсусу[213].

Окремі елементи федералізму В’ячеслав Чорновіл упроваджував, іще перебуваючи на посаді голови Львівської обласної ради. Про ідею реорганізації адміністративно-територіального устрою України укрупненням областей він висловився на зустрічі членів Львівського обласного комітету КПУ і президії виконавчого комітету Львівської обласної ради, організованій з приводу підготовки до першої сесії Львівської обласної ради 30 березня 1990 року. Чорновіл запропонував утворити «одну владу на три області – Львівську, Тернопільську й Івано-Франківську»[214]. Причиною для роботи в цьому напрямку була необхідність налагодити координацію діяльності обласних рад трьох областей, у яких більшість депутатських місць здобули демократичні сили. Важливу роль також відігравала економічна складова такої співпраці, про що було сказано на зустрічі. Нагальність координації діяльності обласних рад лише зросла, коли комуністична верхівка республіки і Союзу розгорнула комплексні заходи з економічної блокади західного демократичного регіону. Підштовхувала до найтіснішої співпраці й пропагандистська інформаційна кампанія, розпочата центральними органами влади. Головний акцент у дезінформаційних атаках робився на нібито сепаратизмі, створенні «Галицької автономії» тощо.

З огляду на критику як з боку представників комуністичної влади, так і громадськості В’ячеславу Чорноволу та іншим організаторам інтеграції обласних рад доводилося спростовувати закиди у створенні автономії. «Те, що нам приписують у заяві ЦК КПУ „Галицьку автономію“, – це нісенітниця, – зазначав В’ячеслав Чорновіл. – Ідеться про федералізм, а не про відновлення ЗУНР. Ось як у Федеративній Республіці Німеччині існують землі, так і в Україні існують Галичина, Слобожанщина, Таврія, Донеччина. Хай би вони й мали широкі права самоврядування і центральний уряд над собою»[215]. Підтвердив безпідставність звинувачень В’ячеслава