Читати книгу - "Чарунки долі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але що встановлює нездоланні границі нашої мови, а отже, й нашого світу? Відповідь на це запитання ми знаходимо в одній із найвпливовіших концепцій усієї гуманітаристики кінця XX сторіччя, а саме в універсальній граматиці, яку розробили видатний американський лінгвіст і філософ Ноам Чомський і його послідовники. У цій концепції стверджується, що всі мови, якими говорять і пишуть люди, підпорядковано правилам єдиної універсальної граматики, універсальність якої зумовлюють два фундаментальні обмеження: обмеженість людських потреб та обмеженість людської здатності опрацьовувати інформацію. Оскільки всі люди пересуваються і відчувають спрагу, то в усіх мовах світу є слова «нога» і «вода». При цьому в жодній мові світу немає слова, яке складається зі ста знаків, адже людський мозок нездатний утримати такий обсяг інформації, аби зрозуміти сенс такого слова.
Чи можна подолати ці границі? Чи можна розсунути границі мови та світу, який описує мова? Чи може наш розум, що пізнає цей світ і висловлює результати пізнання завдяки мові, перетнути власні границі? У фільмі, про який ішлося вище, начебто описується така можливість. Але водночас і накреслюється те, чим доводиться платити за таке подолання границь людського розуму. Зворотним боком надконцентрації і надконтролю над ситуацією виявляться цілковита втрата концентрації та втрата будь-якого контролю і, зрештою, втрата власної людської природи.
Ця історія нагадує сюжет оповідання Роберта Луїса Стивенсона «Химерна пригода з доктором Джекілом і містером Гайдом», у якій геніальний науковець, намагаючись подолати все зле в людській природі, породжує монстра, в якому не залишається нічого доброго. Препарат доктора Джекіла покликаний залишити в людині лише її позитивні властивості. Але почавши приймати його, доктор із жахом встановлює, що усувається саме все позитивне, і він із добропорядного джентльмена зі звичайними людськими слабкостями й вадами перетворюється на жорстоке чудовисько — містера Гайда, для якого головною насолодою є насильство та вбивство. Поступово сильніший Гайд бере гору над слабшим Джекілом, навіть уже не потребуючи препарату. Єдиний вихід — самогубство Джекіла в один із небагатьох моментів просвітлення, в які він іще залишається собою.
Отже, чи може людина, перетнувши останню межу, залишитися людиною? Чи не призводить подолання границь людських здатностей до втрати людської подоби й перетворення людини на щось монструозне й жахливе? Чи не призводить нестримне прагнення досконалості до суцільної деґрадації?
Антисексуальна контрреволюція
Заклик до щирості, до миттєвого прояву емоцій, негативних чи позитивних, сам є украй нещирим. Адже він спирається на впевненість у тому, що існують окремі емоції, які можна абсолютно адекватно виразити через окремі поведінкові прояви: сум через плач, радість через сміх тощо. Мовляв, психічне життя складається з окремих емоцій, які мають отримати адекватний вираз у поведінці. Що більше вираз відповідає емоції, яку він виражає, то правдивішим, справжнішим, щирішим він є. Лише поведінка може бути адекватним проявом психічного життя, тобто емоцій, а отже, будь-яке затримання прямого виразу емоції в поведінці є утиском психічного життя, збоченням і причиною несвободи. При цьому не враховують, що особливість поведінкового прояву емоції зумовлено особливостями побудови кожного окремого тіла, статтю, віком, культурною традицією, релігійною вірою, належністю до певної субкультури тощо.
Усе це призводить до нехтування перехідними і змішаними психічними станами, які деколи навіть виражено в мові через ідіоматичні звороти: сміх крізь сльози, гірка радість, сльози радості, злий сміх, зневажлива посмішка тощо. Мераб Мамардашвілі, наприклад, в одному зі своїх останніх інтерв’ю слушно зазначає, що основною характеристикою грузинської культури є трагічна веселість. Таке нехтування, отже, збіднює психічне життя, перетворює його на набір примітивних, не пов’язаних між собою емоцій, які можуть отримати однозначний поведінковий прояв. Розмаїття нашого психічного життя перетворюють на калькульований набір станів нашого мозку.
То про яку щирість може йтися? Якщо кожній окремій емоції має відповідати окремий поведінковий прояв, людина перетворюється на запрограмований автомат. Вона просто автоматично відтворює усталені зразки поведінки, які мають виражати певні недиференційовані емоції: сміх має виражати веселість, плач — сум. Причому тут недиференційованими є і самі емоції, і способи їх виразу.
Щирість людини не можна визначити в масштабі окремого поведінкового прояву, адже я можу сердитися на людину, яку дуже кохаю, і милуватися людиною, яка мені абсолютно байдужа, а в інших ситуаціях мого життя — навіть огидна. Чи буде миттєвий прояв агресії в першому випадку та симпатії в другому — справді щирим? Адже кожна окрема емоція завжди має те, що можна назвати часовим горизонтом. Вона пов’язана з емоціями, пережитими в минулому, і тими, які здогадно доведеться пережити в майбутньому. Окрім того, кожна емоція завжди має актуальне емоційне тло, тобто людина завжди переживає певну емоцію на тлі інших емоцій. Або, якщо бути точнішим, людина ніколи не переживає окрему емоцію, а натомість складний комплекс емоцій, іще й вбудований у комплекс переживань іншого ґатунку. Чи існують чисті емоції? Чи не зумовлені наші емоції культурними, релігійними, політичними та іншими чинниками?
Одним із таких чинників у сучасному світі є так звана сексуальна революція, що відбулася в європейській культурі в середині XX сторіччя. Вимога щиро виражати власні емоції є проявом соціокультурного процесу, який почасти є продовженням сексуальної революції, а почасти — своєрідною антисексуальною контрреволюцією.
Нормальна реалізація людської сексуальності передбачає послідовність фаз: зародження сексуального бажання, зростання збудження, задоволення, згасання збудження, тимчасове або остаточне згасання бажання. Це навіть не фази, а хвилі, які накочуються одна на одну, посилюючи або притлумлюючи одна одну. Кожна з цих хвиль має складну психічну, зокрема емоційну, структуру. Отже, вимога прямого прояву одиничної емоції руйнує сексуальність.
Антисексуальна контрреволюція через радикалізацію виявляє деякі антисексуальні риси самої сексуальної революції. Повернення до природи не означає повернення до втраченої сексуальності, адже говорити про сексуальність тварин можна лише в переносному сенсі. Так само вимога завжди щиро виражати всі свої емоції начебто наближає нас до тварин, хоча і їм відомі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарунки долі», після закриття браузера.