Читати книгу - "Стань сильнішим"

історії, який пояснює, хто за нас, а хто проти, кому ми можемо довіряти, а кому — ні. Змовницьке мислення виникає через потребу самозахисту, що ґрунтується на страху, і нашу нетерпимість до невизначеності. Коли ми досить часто залежимо від історій самозахисту, вони стають нашою історією за замовчуванням. І ми не маємо забувати, що розповідь — це потужний інструмент інтеграції. Ми починаємо вплітати ці приховані, фальшиві історії в своє життя, і врешті вони спотворюють нашу сутність і відносини з іншими. Коли неусвідомлене вигадування історій входить у звичку, ми часто спотикаємося об одну і ту ж саму проблему, не підводячись після падіння, і вигадуємо різні версії однієї і тієї ж проблеми в наших відносинах — ставимо історію на повтор. Бартон пояснює, що нашому мозку подобаються передбачувані історії. Він пише: «По суті, відпрацьовані до автоматизму моделі заохочують наш мозок складати історію, яку ми очікуємо почути».

Чоловіки та жінки, які культивують практики здобуття внутрішньої сили, розуміють пастки оцих перших історій, у той час як учасники, які не могли підвестися після падіння, здавалося, застрягли в цих історіях. Хороша новина — це те, що люди не народжуються з винятковою здатністю розуміти, що вони вигадують історії, і це розуміння не осяває їх зненацька. Вони практикувалися. Інколи роками. Вони поставили собі за мету усвідомлювати це і намагалися розібратися в собі, поки не вийшло. Вони визнали свої змови і вигадки.

Виявлення змов і вигадок

Щоб виявити ці перші історії і зробити з них висновки, необхідно застосувати наш другий інструмент інтеграції — творчість. Найефективніший спосіб пробудити розуміння полягає в тому, щоб записувати свої історії. Нічого надзвичайного. Метою тут є записати те, що Енн Ламотт називає «бридкою першою чернеткою», або скорочено БПЧ, як мені подобається це називати (це може бути абревіатурою для «бурхливої першої чернетки», якщо вам потрібен нейтральний термін, щоб навчити процесу здобуття сили дітей). Порада Ламотт з її надзвичайної книжки «Птах за птахом» («Bird by Bird»)49 — саме те, що нам потрібно:

«Для мене єдиний спосіб будь-що написати — це нашкрябати дуже-дуже бридку першу чернетку. Ці перші нотатки — дитяча писанина, коли ти вихлюпуєш із себе усе і розважаєшся на повну, знаючи, що ніхто цього не побачить, а форму можна надати і потім. Ти лише випускаєш на волю дитину, приховану в тобі, і виливаєш на папір слова й образи, які спадають на думку. Якщо одному персонажу кортить сказати: “І що, обісрався?” — не стримуйте його. Ніхто цього не прочитає. Якщо ваше внутрішнє дитинча у сентиментальному, емоційному, сльозливому настрої, не стримуйте його. Лише вихлюпніть усе це на папір, тому що на цих шести божевільних сторінках можуть потім виявитися неймовірні речі, яких ви б ніколи не створили більш раціональним, дорослим методом».

Я напевне знаю, що майже у всіх моїх перших історіях ви зустрінете галасливу, істеричну п’ятирічну Брене, як це відбувалося в історії на озері Тревіс. Наші раціональні, дорослі втілення — майстерні брехуни. П’ятирічні тирани всередині нас — це ті, хто може сказати, як все є насправді.

Те, що ви пишете, не має бути прилизаною оповіддю. Це може бути перелік на стікерах або лише абзац у щоденнику. Просто запишіть його. І оскільки нашою метою є щирість, ми маємо розглянути себе з усіх боків, коли пишемо свою БПЧ. Суть моїх БПЧ зазвичай вкладається у шість фраз і кілька супровідних нотаток.

Історія, яку я придумала:

Мої емоції:

Моє тіло:

Мої думки:

Мої переконання:

Мої дії:

Оповідання історій — це також творчість, отже, якщо у вас є друг або хтось, кому ви довіряєте і хто вміє і має достатньо терпіння, щоб слухати, ви можете розповісти йому свою БПЧ, але писання є завжди ефективнішим. Джеймс Пеннбейкер, дослідник з Університету Техасу в Остіні50 і автор книжки «Писання задля зцілення» («Writing to Heal»)51, здійснив кілька найважливіших і найзахопливіших відкриттів, які будь-коли траплялися мені, про силу емоційного письменництва в процесі зцілення. В інтерв’ю, розміщеному на сайті Університету Техасу, Пеннбейкер пояснює: «Емоційні потрясіння торкаються кожної частини нашого життя. Ви не просто втрачаєте роботу, ви не просто розлучаєтеся. Ці події впливають на всі аспекти нашого буття: на нашу фінансову ситуацію, відносини з іншими людьми, сприйняття себе, ставлення до життя і смерті. Писання допомагає зосередитися й осмислити наш досвід». Пеннбейкер вважає, що, позаяк наші мізки запрограмовані на те, щоб намагатися зрозуміти те, що відбувається з нами, перекладення заплутаного, складного досвіду на папір робить його «збагненним».

Важливо зазначити, що Пеннбейкер у своєму дослідженні виступає за стислі нотатки. Він з’ясував, що опис на письмі емоційних потрясінь протягом п’ятнадцяти-двадцяти хвилин на день чотири дні поспіль може зменшити тривожність, метушливість, депресивні симптоми і зміцнити нашу імунну систему.

Учасники мого дослідження не посилалися на конкретний підхід, але більше сімдесяти відсотків осіб вдавалися до невеликих письмових нотаток. Чимало з них опрацьовували свої емоції в листах, які не мали наміру відсилати, але які їм кортіло написати. Одна учасниця проекту розповіла мені, як вона разом із чоловіком щовечора протягом тижня писала короткі листи своєму дев’ятнадцятирічному сину, коли вони дізналися, що хлопець вилетів з коледжу і витрачав гроші, які вони посилали йому, на вечірки з друзями. Вона розповіла: «Якби не було цих листів, ми б, ймовірно, просто верещали і лаялися. Завдяки ним, коли ми нарешті сіли поговорити з сином, ми вже були спокійні і готові до того, що він сам відповідає за свої рішення».

Я розповім власну історію про написання листів в якості БПЧ в розділі 10 («Вам доведеться танцювати з тим, хто вас привів»). Ви побачите, що опрацювання пекучого сорому на папері болить значно менше, ніж зізнання в ньому іншій людині. Дослідження Пеннбейкера і те, що я дізналася під час власного опрацювання теми, переконало мене, що навіть короткі письмові нотатки здатні принести вагомі результати.

Коли йдеться про БПЧ, важливо не фільтрувати досвід, не шліфувати слова і не непокоїтися про те, як ми виглядаємо в цій історії (саме тому нотатки часто безпечніші за розмови). Ми не зможемо дістатися до сміливого нового закінчення історії, якщо почнемо з неправдивої версії. Отож дозвольте собі пробиратися через подекуди каламутні потоки думок і почуттів. Ви можете шаленіти, виправдовувати себе, звинувачувати інших, бентежитися. Лише не редагуйте та не намагайтеся «написати все правильно». Дев’яносто відсотків моїх БПЧ починаються зі слів: «Я відчуваю злість. Мені хочеться кричати, стукнути когось або заплакати».

Звісно, ви можете «проговорити» цей процес замість того, щоб писати, але тут криється кілька ризиків. З’ясування історії, яку ми придумуємо в найболючіші моменти, не ставить собі за мету вивільнити біль або висловити його. Ваша БПЧ — це не дозвіл почуватися скривдженим. Якщо ви стоїте навпроти когось і кажете: «Я вважаю, що ти самозакоханий егоїст, і кожен, хто працює на тебе, думає так само», то ви збочили з правильного шляху. Цей процес полягає в тому, щоб зрозуміти історію про своє падіння, яку ви самі собі розповідаєте. Це вивільнення почуття вразливості і розуміння себе. Ви повинні запрагнути зацікавитися своїми емоціями, розумінням їх і зростанням.

Іноді ми зі Стівом відразу переходимо до обговорення події — як ми зробили на озері. Але не забувайте, що в цій