BooksUkraine.com » Детективи » Експансія-I 📚 - Українською

Читати книгу - "Експансія-I"

144
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Експансія-I" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи / Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 175
Перейти на сторінку:
шматків м'яса в п'ятиденну; коли ж я пив справжню каву востаннє? Мабуть, місяців зо два тому, коли Герберт Зоммер запросив мене в «Хіхон»… Герберт… Він такий же Герберт, як я Брунн. І поселили мене в той пансіон, де старий з «Блакитної дивізії» дає ключі й уважно стежить, коли й хто виходить і повертається. Але якого чорта вопи тоді вивозили мене з Берліпа? Судячи з усього, вони витягли мене звідти під час останнього танкового прориву, навряд чи хто ще зміг вирватися з того місива. Навіщо треба було лікувати мене в Римі? Переправляти з ватіканською фальшивкою сюди, у Мадрід? Навіщо я їм потрібен? На тобі була їхня форма, заперечив собі Штірліц, і ніяких документів. У хапанині, поки ще був їхній порядок, вони, мабуть, тоді були зобов'язані витягти штандартенфюрера. А тут схаменулися: чому без документів? Чому опинився в тому районі Берліна, куди вже прорвалися росіяни? Чому сам? У формі? Мюллер мертвий, Герберт навіть сказав, на якому кладовищі його поховали. Першого травня. Ніхто, крім нього, не може мати матеріалів проти мене. Мюллер ні з ким не ділився своєю інформацією, це не в його манері. Віллі, Ойген і Курт загинули на моїх очах, це відпадає. Айсман? Навіть коли він живий, у нього немає проти мене доказів, я повернувся в березні сорок п'ятого із Швейцарії в Берлін. Це свідчить про мою вірність режиму фюрера; людина, пов'язана з росіянами, просто-таки не могла повернутися в рейх. Це ж вірна смерть… Холтоф? Він запропонував мені змову і за це поплатився розбитим черепом, усе за правилами. Про сина, про зустріч з ним у нічному Кракові Штірліц забороняв собі згадувати, краялось серце, а воно йому ще потрібне, щоб повернутися, на Батьківщину. Залишалася тільки одна уразлива ланка — СС штурмбанфюрер Хьоттль. Саме йому Штірліц дав у Лінці явку російської розвідки у Швейцарії, коли шукав зв'язок зі своїми. Коли про це дізнався Даллес — а він міг про це дізнатися, бо Хьоттль контактував саме з ним, — тоді справа міняється. І ні в кого не можна спитати про долю Хьоттля. І писати нікуди не можна. Треба затаївшись чекати, відкладаючи із щотижневої субсидії кілька песет; іншого виходу немає; оскільки він назвав себе у Ватікані доктором Бользеном; можливо, вони ще не вийшли на Штірліца; вони можуть вийти, якщо їм у руки потрапили всі архіви, та, судячи з того, як у квітпі палили ящики з документами у внутрішньому дворі Принц Альбрехтштрасе, Мюллерові дав вказівку Кальтенбруинер знищити ключові документи; якщо ті, хто вцілів, вирішать відновити «Чорний Інтернаціонал», вони дістануть потрібні документи в сейфах швейцарських банків, куди поклали найважливіші архіви ще в кінці сорок четвертого. Так, але живий головний свідок, Шелленберг, заперечив собі Штірліц, він сидить у англійців, він, напевне, пішов з ними на співробітництво. Але він надто розумний, щоб віддавати всі карти; за що тоді жити далі? Про те, як я став «доктором Бользеном», знає тільки він, це була його ідея, він дав мені цей паспорт зі свого сейфа. Та й у англійців немає звичаю ділитися своєю інформацією з ким би там не було, навіть з «молодшим братом». Так, але тоді до мене під'їхали б англійці, а не американці. Коли б рік тому я міг ходити й розмовляти, мене американці повернули б додому, якби я сказав їм, хто я; час втрачено, тепер, мабуть, не віддадуть, признаватися Джонсону в тому, хто я є насправді, наївно, не за правилами. Не треба зараз терзати себе запитаннями, сказав собі Штірліц, це нерозумно. Все одно ти не зможеш вичислити ходи тих, хто має інформацію й свободу пересування; треба покластися на долю, ретельно аналізувати кожен погляд і порух тих, хто взяв мене в кільце; життя привчило зважувати фрази контрагентів, схоплювати те слово, яке відкриває їх; жоден з них не віддав боротьбі стільки років, скільки я, за мною досвід, триклятущий, виснажливий, який робить старим у сорок шість років; мій досвід може протистояти їхній поінформованості, не дуже довго, зрозуміло, але певний час цілком може; а зараз треба пити й точно грати стан голодного сп'яніння; примітивно, звісно, але вони клюють саме на примітивне; у людей цієї психології спотворене відчуття, вони схожі на ласолюбців — ті ніколи не пориваються до красивих і достойних жінок, їх надить до шлюх, ніяких умовностей, усе просто і ясно із самого початку; вони тягтимуть мене вниз, до себе; я піддамся, іншого виходу немає, єдиний шлях доторкнутися до інформації… Щоб я був проклятий, якщо він зараз не запитає мене про «фарс суду в Нюрнберзі»…

— Упевнені? — замислено протягнув Штірліц. — Вашими б устами та мед пити. Чому ви думаєте, що ми повернемося додому? Я щось не дуже в це вірю.

— Дон Феліпе! — гукнув Кемп. — Ще одну пляшку. Тільки давайте андалузького… І де наша труча?

— А хіба ви не чуєте, як пахне димом? — озвався дон Феліпе. — За три хвилини труча буде на столі…

— А чого це ви сказали «наша труча»? — спитав Штірліц. — Це моя труча, моя, а не ваша.

— Чому ви не їсте сиру?

— Тому що я його ненавиджу. Я сиджу на ньому майже рік, розумієте?

— А навіщо замовили?

— Від жадності, — подумавши, відповів Штірліц. — Жадність і заздрощі — головні рушії дії.

— Невже? А мені здавалося, гнів і любов.

— Любите Вагнера, — мовив Штірліц.

— Дуже, — признався Кемп. — І він вартий того.

Він налив повну склянку Штірліцу; а йому не вистачило; росіянин не здивувався б, якби я відлив половину, подумав Штірліц, але якщо я зроблю це зараз, до мене поставляться з підозрою, бо тут так не заведено і будь-яке відхилення від норми дискомфортно і тому викликає відштовхування, відчувають чужака; тільки в умовах традиційної демократії суспільство не боїться, що чужий відособлюється; лад, який створив Гітлер, авторитарний за своєю суттю, не терпів нічого того, що фюрер вважав неорганічним і позатрадиційним; людська самість каралася табором чи розстрілом; спочатку рейх і нація, а потім уже людина; великий жах випав на долю нещасних німців, боже ти мій…

— Як ви ставитеся до Гітлера? — спитав Штірліц і, похитуючись, підняв свою склянку.

— А ви? Бачите, я почав говорити, як ви, — запитанням на запитання.

— Хороший учень, швидко взяли методу, дуже, до речі, надійна штука, резерв часу на роздуми.

— Ви не відповіли на моє запитання.

Штірліц випив вино, поставив склянку, нахилився до Кемпа:

— А як мені краще відповісти? Від моєї відповіді, мабуть, залежить, чи матиму я роботу у вашій

1 ... 20 21 22 ... 175
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Експансія-I», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Експансія-I"