Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Московська Церква (с. т. патріярхи, єпископи, народ) так ненавиділи католиків, що навіть пересвячували речі чи харчі, привезені з католицьких країв, а навіть православних українців карали за «латінскає вліяніє» (напр., за плоскорізьби чи статуї Христа, Богоматері, святих), бо то було, на їх думку, страшний гріх. Татари були магометани. Московська Церква молилася за татарських ханів і це не вважала гріхом. Точна аналогія в СССР: там Московська Церква молиться і благословляє савєтську безбожницьку владу.

Офіційно Московщина в складі Татарської держави мала становище федеративне, тому і називалася офіційно «Рускій улус». Жодна частина України не входила до складу «Рускаго улуса», і ніколи не було українського улусу (під будь–якою назвою); і тут була лише татарська окупація. Московські історики називають цю добровільну федерацію Московщини з Татарською Ордою «іґом» (ярмом) і намагаються доказати, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. А це звичайна московська брехня. Та їхня (московська) збройна боротьба проти татар була нічим іншим, лише участю у внутрішній боротьбі між окремими ханами за владу. Москвини завжди збройно помагали тому ханові, який мав найбільше виглядів на перемогу. І лише тоді, коли Золота Орда вже розпалася, лише тоді москвини перебрали зверхню владу в татарсько–московській федерації. Кажемо перебрали, а не скинули її, с. т. татари і надалі лишилися на своїх адміністративних постах, поволі омосковлюючись мовно і релігійно, стаючи типовими москвинами. «Не відлученням від Золотої Орди, не скиненням татарського ярма, але цілком свідомим перебранням спадку та ідей татар стала Московщина великою потугою» (М. Правдін. «Наслєдіє Чінґіс–хана). Тому–то москвини і не мають державного свята «звільнення з татарського ярма». Вони взагалі не мають «свята незалежности». Всі європейські і американські народи мають своє свято незалежности, бо боролися за свою свободу, вибороли її і, щоб нащадки не забули тої боротьби, встановили те свято. Москвини такого свята не мають донині. 7–го Жовтня вони святкують не звільнення від деспотичної (царської) влади, не перемогу ідей свободи, але святкують перемогу влади (пролетарської) — ще більш деспотичної за скинену.

Варязька династія Рюриковичів зустріла в Україні вже готову, освячену тисячолітньою традицією державну систему та адміністративний апарат. В тій системі великим політичним чинником було віче — парламент у сучасному розумінні. Віче було настільки великим чинником, що часом скидало князів і наставляло нових. Рюриковичі, хоч і не звикли в своїй батьківщині до обмеження королівської влади, все ж мусили в Україні визнати права віча, бо ж не мали сили не визнати.

Цілком протилежні обставини зустріли українські князі в Московщині. Ніякої державної системи ані адміністративного апарату в Московщині вони не знайшли; там були лише дикі, розпорошені племена угрофінів. Ясна річ, українські князі в Московщині не мали жодного бажання обмежувати свою владу, організуючи якесь віче. Так уже на першопочатках московської державности самі московські обставини породили московське самодержавство, породили необмежену владу.

Всі монгольські держави були деспотіями, а в найліпшому разі влада хана в них завжди була необмежена. Необмеженим самодержавцем був і Хан Золотої Орди. Татари були учителями москвинів, отже, татарщина ще більш скріпила природне московське самодержавство — абсолютизм їхніх царів.

Характерним є також факт, що в жодній монгольскій державі ніколи не сиділа на королівському троні жінка. Те саме й у москвинів аж до часів німецької династії. Царівна Софія була цілком випадковим явищем і власне тому короткотривалим. Пригадаймо, що у нас княгиня Ольга панувала ще в X ст.

Як ми вже сказали, внаслідок расової та духової споріднености москвинів з татарами процес потатарщення москвинів стався надзвичайно легко, і скоро. З тої ж причини отатарщення москвинів було дуже глибоке та охопило всі сторони матеріяльного і духового життя москвинів (порівняйте, напр., становище жінки). З цього природнього, глибокого і тотального ЗЛИТТЯ угрофінів з татарами утворився сучасний національний тип москвина. Тип фізичний і духовий. Сторонні домішки, як, напр., слов’янська, були дуже малі і тому зникли в морі московської крови без ніякого впливу. Тут треба підкреслити, що татарська кров дуже піднесла (духово) Москвина. Найвартнішим для москвинів (і фатальним для нас) татарським подарунком було те, що татарська кров дала тому жалюгідному боягузові угрофінові великий степовий РОЗГІН І РОЗМАХ номада та необмежений фанатизм. Ці протилежні прикмети — боягузтво і розгін — виявляються тепер у Москвина. Він стихійно пре громадою, ордою, але позанею гидкий боягуз.

Це злиття, цей національний тип показався дуже тривким, тривалим і дожив в чистому, незміненому стані аж до наших днів. У століттях по Пєтрі І москвин, фігурально висловлюючись, скинув свій національний «халат», а одягнувся в європейський фрак. Але то була зміна лише одягу, лише зовнішніх форм, а внутрішній зміст, мовляв, білизна лишилася стара, брудна, московська. Не змінивши духового наставления людини, неможливо змінити її матеріяльного життя. Весь зміст державного, громадського, приватного життя Москвина лишився незмінним від доби Татарщини по сьогоднішній день. Це визнають і самі москвини (див. писання євразійців).

Про це свідчать і чужинці, що мали нещастя бути в Московщині. Напр., Ф. Герберштайн (1517), Г. Штаден (1575), П. Одерборн (1581), Й. Поссевіно (1586), Ґ. Флетчер (1591), А. Мейовберг (1654), П. Алепський (1655), Ю. Кржаніч (1677), П. Гордон (1684), М. Невіль (1699), Й. Корб (1700), Ф. Вебер (1714), Д. Маршал (1722), Н. Матмесбурі (1778), Ч. Масон (1800), Е. Кларк (1812), Де. Кюстін (1838), Г. Данной (1840), Р. Лагам (1854), Д. Бодлей (1908), Р. Бізлей (1918), Г. Кон (1933), В. Чемберлен (1934), Ф. Войт (1938), М. Номад (1939), Р. Ессен (1943), Г. Ламб (1948), І. Бекер (1950), Д. Борнам (1952), Ф. Борнгорн (1956).

Книжки про Московщину декого з них московський уряд скуповував за кордоном і палив, бо всі вони однозгідно підкреслюють московську несамовиту деспотію, варварство, найгидкішу рабську покору, повну неґацію людської гідности, брак найелементарнішої свободи, продажність і нездарність адміністрації, виказ, неймовірний фізичний і моральний бруд, розпусту, дику пиятику, безсоромну брехню, крутійство, ошуканство, хамство, садизм, примітивну дурну пиху і т. д. І все це від XV ст. до XX ст. включно, без перерви і змін.

МОСКВИНИ Є МОНГОЛИ НАЙГІРШОГО ҐАТУНКУ.

VI

МОСКОВЩИНА І КИЇВСЬКА РУСЬ

В Росії немає Руси.

М. Глінка

Французький єпископ Л. Готьє, що приїздив до Києва сватати нашу Ганну Ярославну за французького короля Генриха І, свідчить, що тоді Київська держава була могутнішою, щасливішою і культурнішою за Францію.

Москвини розуміють, що навіть у них не вистачить брехливости, щоб