Читати книгу - "Том 3"

Дівчина

Хіба ж я про що допитуюсь?

Хлопець

Не словами допитуєшся, а поглядами і... всім. Ні, справді, ти даремне мучиш себе.

Дівчина

Коли я тільки себе мучу, то се ще не біда. Чи, може, я мучу не тільки себе?

Хлопець мовчить.

Дівчина (хотіла щось сказати, але втрималась)

Дай мені свою руку.

Хлопець дає.

(Вона притуляється до руки і тихим, рівним, монотонним голосом говорить.) Ти дуже добрий, ти стільки терпиш від мене.

Хлопець

Ну, годі, годі...

Дівчина

Ні, ні* нічого. Я хочу сказатц, що я не буду мучити тебе, а в надгороду за минуле я тобі обіцяю, що я не буду допитуватись ні про що. Коли побачу, що ти вже перестав мене любити...

Хлопець

От, знов!..

Дівчина

fутримує його руку)

Ні, ні, я не про те... я тоді обіцяю тобі не допитуватись ні про що, я се побачу сама і мовчки піду собі геть.

і

Хлопець Що ти маєш на думці?

Дівчина Нічого, тільки те, що кажу.

Хлопець Ну, нащо ж ти се кажеш?

Дівчина

На всякий случай... (Змінює тон.) Так було говорить моя мама, даючи мені парасоля на гулянку. Ти пам’ятаєш того великого чорного парасоля, як ми, бувало, під ним удвох від дощу ховались? Я не хутко навчилась ховатись під парасолем. Малою, бувало, завжди змокну, як хлющ, хоч би там не знати який парасоль був у руках. Та й тепер, тільки дякуючи тобі, я могла рятуватись від зливи.

Хлопець

Се дивно: дивлячись на тебе, не сказав би, що ти така безпорадна.

Дівчина

О, я часом буваю дуже безпорадна, зовсім безпорадна. Мені тоді здається, що нема нікого в цілім світі, хто б порятував мене.

Хлопець

Се, либонь, тобі здавалось давно, тоді, як ти ще не знала мене?

Дівчина Так, часом здавалось...

Хлопець Скажи... ти... ти раніш знала кохання?

Ти сам тільки що казав, .що не можна бути вічно на сповіді. 4

Хлопець

Ну, я не буду питать, коли тобі се прикро... А знаєш, бувають часом такі душі, сказав би,— прозорі, що їх і сповідати не треба, їх і так видно наскрізь. І, наскільки я завважив, у таких людей з прозорими душами бувають не ясні, сірі чи блакитні очі, а темні, карі або чорні. Правда, цікаве з’явисько?

Дівчина

Та чи так воно справді?

Хлопець

По моїх спостереженнях — так.

Дівчина

А які очі у сеї дівчини? ([Дивиться на] портрет.)

Хлопець

У неї карі і, власне, підходять під мою теорію, вона нічого не може скрити.

Дівчина

А ти ж казав, вона така мімоза.

Хлопець

ч То ж власне! Зараз видно, що її доторкає до живого і через що власне. У неї все якось дуже просто і щиро виходить, до її подій зовсім не треба ніяких слів пояснення.

Дівчина

І вона завжди була така?

Хлопець

Завжди, скільки я знаю. Пам’ятаю, в нашому дитячому товаристві вона, було, кожну сварку чи незгоду так швидко і легко розплутає, що нам, було, аж смішно стане, чого се ми завелися. Раз — вона ще зовсім була мала, а я був підлітком,—я розсердився на неї за те,

що вона сміялася з мене, коли я з дерева ввірвався (то було таки смішно, признаю тепер, хоч тоді мене дуже боліло), і я не озивався до неї три дні. Вона все походжала коло мене і соромливо всміхалась, а потім, нарешті, підійшла просто, обняла мене і так шпарко промовила: «Мир миром, пироги з сиром, варенички в маслі, ми друженьки красні, поцілуймося».

Дівчина

І ви поцілувалися?

Хлопець

Авжеж.

Дівчина

І сварці був кінець?

Хлопець

Ми зараз же побігли на гойдалку в найліпшій згоді.

Дівчина

Я думаю, тільки між дітьми можлива така простота.

Хлопець

«Аще не будете, аки дети...»

Дівчина

Знаю, знаю... А як ти думаєш, є така людина,, що ніколи не була зовсім дитиною?

Хлопець

Може, тільки то велике нещастя.

Дівчина

Далеко краще бути дитиною довіку.

Хлопець

Так, де в чому.

- Дівчина

Наприклад?

Хлопець

Та нащо там ті приклади?

/ Дівчина

Так, правда, не треба прикладів, аналізу, нічого не треба!

Хлопець Ти знов якась така...

Дівчина

Ні, ні, зовсім я не «якась така». Ти ж мене любиш тепер, чого ж мені ще?

Хлопець

(обіймає)

«Мир миром?...»

Дівчина (з мукою на обличчі, веселим голосом)

Ми з тобою не сварились. (Випростується в його обіймах і віддаляється трохи.) Здається, хтось стукає.

Хлопець

(раптово насторожившись)

Ні, то до сусіда.

1 Дівчина

Але мені вже додому пора.

Хлопёць

Чого так раптом?

Дівчина Раптом чи поволі, а треба ж колись іти.

Хлопець Чого так драматично: «Треба ж колись іти...»

Дівчина Бо — треба... Ну, бувай здоров.

Хлопець Чом не «до побачення»?

То по-чужому, а так більше по-народному виходить, отже, і в пісні: «Бувай здоров, несуджений друже...»

Хлопець

До чого се?

Дівчина

Ах, ти все сьогодні «до чого» та «до чого»! Ні до чого, просто — бувай здоров.

Хлопець

Ні, до побачення. (Обіймав її.) Я завтра до тебе прийду.

Дівчина

Приходь.

ч

Хлопець

N І, сподіваюсь, нарешті вмовлю тебе, що краще нам заручитись.

Дівчина

Ні, ні, ні, ти про се не говори, не говори, я не хочу. Не треба, не треба, не треба. (Раптові жести. В дверях.) Прощай!

(Зникав.)

Хлопець

Та слухай-бо...

(Махав рукою, нахмурюється, далі підходить і поправляв квітки на портреті.)

ОДЕРЖИМА

Драматична поема

І

Берег понад озером Гадаринським *. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий

берег.

М і р і а м, «одержима духом», в глибокій тузі блукав поміж камінням понад берегом, далі зіходить па шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині.

М і р і а м

Він там, він все сидить так нерухомо, як те каміння, що навколо нього.

Над ним — мені здається, я те бачу,— нависли думи хмарою важкою, от-от з них стрілить ясна блискавиця і цілий світ осяє. Ох, коли ж, коли вона розіб’є темну хмару?

Хоч би мене убила блискавиця, я прагну, прагну, щоб вона злетіла, щоб хоч на мить чоло те просіяло.

Годівлю дав юрбі, тілам і душам, всім дав спокій, а сам у сій пустелі пасе думок отари незчисленні.

Нема