Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

ногами» вийшла арабською, мене запросили в Єгипет і Марокко. «Я живу навпроти Сфінкса», – сказала одна зі студенток після моєї чергової лекції в Каїрі. Вона поцікавилася, чи не маю я бажання подивитися на піраміду в Ґізі з двома її подружками. Під час ланчу з ними я запитала, чому вони в накидках. Одна відповіла, що цього вимагає її віра, крім того, менше турбують чоловіки, вигукуючи щось услід. Друга не погодилася, що турбують менше, просто хустку носять усі її подружки. До речі, сім’я вважає це дурістю. Третя мовила: «Чоловіки – це тварини, хіба ви не знаєте? Вони не здатні себе контро­лювати, така їхня природа. Тому ми прикриваємо голову».

Я була приголомшена. «У мене п’ятеро братів, чоловік, двійко синів, немало друзів-мужчин – усі вони прекрасні. Ми невдовзі чаюватимемо у твого батька. Невже ти так само вважаєш його твариною?» Студентка категорично відповіла «ні». Проте, враховуючи її щоденний досвід перебування в місті, дівчина таки сумнівалася в самоконтролі чоловіків. Дві інші почали сміятися, одна з них сказала: «Я зауважила, що чоловіки, які чіпляються мене чи хочуть торкнутися, винятково з Єгипту, туристи такого не роблять. Можливо, нам треба зняти хустки, щоб виховати в тутешніх чоловіках інший дух. – І трохи згодом: – Знаєте, що я думаю? Ми завжди переймаємося нашою культурною ідентичністю, але це радше і є проблема, а не крок до порозуміння».

Ми бесідували довго, і ці три студентки погодилася зі мною в такому: якщо чоловік нестриманий – жінка не почувається в безпеці (та чи можна застосувати це правило в зворотному порядку?). Цілком заховане тіло навіює думку про те, що жінці бракує довіри до осіб чоловічої статі, підвладних власним емоціям. Окрім того, Коран та ісламські традиції так само торкаються цієї теми, погляди на яку розходяться – ми обговоримо це у розділі 6. Дівчата врешті-решт дійшли висновку, що покривати голову – зайве в тих країнах, де на жінок не чигає небезпека. Однак існували суспільства та виникали ситуації, коли хустка на голові бодай трохи допомагала. Це був 2008 рік.

2014 року в Єгипті прийняли новий закон про сексуальне домагання, за яким уперше на порушників накладали штраф: той, хто переслідує інших у громадських чи приватних місцях, ображає словами, жестами, що мають сексуальну конотацію, понесе відповідальність. Той, кого визнають винним, ризикує отримати покарання – від одного до десяти років ув’язнення і грошовий штраф. Перший вирок відповідно до цього закону винесли 2014 року двадцятирічному чоловікові, який на станції метро в Каїрі дорікнув якійсь жінці, що вона непристойно вбрана. Жінка подала позов до поліції. Чоловіка засудили до одного року тюремного ув’язнення й наклали штраф у сумі 1000 євро за вербальне сексуальне посягання. Багатенько, подумає хтось, але, згідно з дослідженнями ООН, з 2013 року 99,3 відсотка єгипетських жінок зазнали сексуальних домагань, включно з фізичним залякуванням у 96 відсотках випадків: небажані дотики здебільшого на вулицях.

Цікаво, що колись на Середземномор’ї про чоловічий самоконт­роль якраз думали по-іншому. У Стародавній Греції чоловіки, як відомо з їхніх власних джерел, вважали себе єдиною статтю, що здатна дотримуватися чистоти. Чоловіки завдяки раціональному самовладанню, на думку Аристотеля, не піддавалися раптовій хоті. Чоловіки були переконані, що жінки від природи, на жаль, не здатні берегти чистоту, відтак мусили підкорятися авторитетові збоку. Крім тваринної природи, що становила суть їхнього буття, дівчат іще з дитинства потрібно було приручати та відмежовувати. У грецькому суспільстві дівчат виховували на зразках доброчесності108. В «Одіссеї» Гомера (18: 206–210) приклад жіночої мудрості становить Пенелопа. Вона очікувала на повернення чоловіка, замість того щоб погодитися на пропозиції багатьох женихів, що крутилися біля неї. У тексті зосереджено увагу на її одязі, тільки-но вона бачить чоловіче товариство:

Потім, покинувши свою яскраво освітлену кімнату, спустилася вона високими сходами власного будинку не одна: у супроводі двох служниць. Коли ця осяйна жінка наблизилася до залицяльників, то зупинилася перед великою залою між своїми двома вірними рабинями. Тоді Пенелопа опустила блискучу вуаль до рівня щік, стала під колоною, що підпирала міцний дах, із двома служницями по обидва боки109.

Грекині-аристократки постійно жили між чотирма стінами – «буквально у тіні (як зауважував Аристотель), їхні обличчя прикриті вуаллю від сторонніх очей, їхні погляди уникають чоловіків, жінки ніколи не дивилися просто в очі чоловікові аж до дня одруження. У цей день подивитися нареченому в очі означало дати згоду на весілля»110.

Думки відомого грецького філософа довгий час залишалися впливовими й відлунювали у працях теологів, філософів, поетів у Європі, де ще від часів Середньовіччя ідеали чистоти стали популярною і поширеною темою обговорення.

4. Неможливий компроміс

Поступово одяг перебрав на себе нашу потребу «показатися». Аналогічна потреба існувала й у давніх прародичів, вони задовольняли її, якраз не одягаючись. Люди почали покривати певні ділянки тіла з метою продемонструвати свої сильні сторони й приховати недоліки. Водночас одяг допомагав дотримуватися тілесної чистоти. Отже, одягання перетворилося на компроміс поміж двома речами, що змагалися між собою за право першості111. Час від часу вибухали протести супроти непристойного (недостатнього) й епатажного одягу. Було зрозуміло, що досягти компромісу складно.

Непорочність і хтивість

Розповіді та картини відображають те, що людство думало чи думає про непорочність і хтивість. Хіть реалізує себе в потребі задовольнити бажання, та здебільшого її асоціюють із сексуальною жагою. Тим часом непорочність полягає у відмові від бажання, що виходить за традиційні рамки. Церква оголосила непорочність однією з семи чеснот, а хтивість – смертельним гріхом.

У християнських історіях непорочного зображають як того, хто здатен до самоконтролю, на противагу до його заклятого ворога – Хтивості. Поет Пруденцій (бл. 348–405 рр.) описує смертельну битву між Хтивістю і Непорочністю в «Психомахії» («Боротьба душ») – одній з найпопулярніших латинських поем раннього Середньовіччя. У напруженому поєдинку Хтивість нападає на Непорочність із полум’яним палахким факелом, але Непорочність вибиває факел із рук ворога, пронизує його мечем і здобуває феєричну перемогу.

Символи хтивості, непорочності та цнотливості можна побачити також на зображеннях пізнього Середньовіччя. Сито стало символом непорочності завдяки римській історії про діву Туччію – жрицю богині Вести на римському форумі. Її звинуватили в розпусті й винесли смертельний вирок за ганебний учинок весталки. На щастя, богиня володіла фантастичним умінням демонструвати непорочність перед своїми служницями. У Національній