Читати книгу - "Степовий пірат"

справді з хати лунає музика і співи. Господар кланяється, а на порозі вітає сам Махно. «Випийте за здоров’я Грицька, батюшко», — каже він і дає гостям по склянці спирту. Піп із попадею дякують і намагаються відмовитись. Батько сердито наморщився. «Не придурюйся. Ти ж за мене більший і здоровіший, а я п’ю і нічого. Бери і пий!» Лоскутов слухняно випив до дна, попадя — скільки змогла. Коли вже добряче випили, Махно наказав зіграти своє улюблене «Яблучко». Піп підібрав підрясник і почав так вибивати підборами, аж грива розвівалась. А як вже геть вибились із сил, Махно наказав тачанкою відвезти їх додому, — згадував у липні 1964 року Іван Пантелеймонович Шаповал.

(Випадок описано у книжці Івана Кушніренка

і Володимира Жилінського «Гоп, куме, не журись...»).

7

На Україні завжди в часи хаосу й безправ’я, голоду, війни і злиднів починалися масові вбивства євреїв. Традиція сягала часів козацьких бунтів, до великої різні дійшло, зокрема, під час повстання Хмельницького. Євреїв вважали експлуататорами, що разом із панами живуть за рахунок селян. Вони не обробляли землю й заселяли здебільшого міста, що на землеробській Україні додатково поглиблювало недовіру та відразу.

Влада підживлювала вроджений селянський антисемітизм. Євреїв не допускали ні до державного управління, ні до офіцерських посад в армії. Спровоковані антиєврейські виступи служили для розрядки суспільної напруги. Після подій у Кишиневі 1903 року, коли під час жорстокого нападу загинуло сорок сім євреїв, п’ятсот були поранені, а майже півтори тисячі будинків і крамниць зазнали руйнувань, подібні акти насильства в більшості світових мов почали називати словом «погром».

У 1917-1921 роках погроми вибухнули з лютістю, небаченою впродовж кількох століть. Євреїв переслідували всі армії, що діяли на території України. Зазвичай їх звинувачували у співпраці з комуністами. «В часи, коли соціалізм був ідеологією інтеліґенції, а націоналізм — старих правлячих кіл, юдофобія стала ідеологією мас», — пише в «Росії під більшовиками» Річард Пайпс. Вона промовляла головним чином до шовіністичних і фанатично православних казацьких загонів. Багато білих командирів сприймали цю війну як хрестовий похід проти диявольських більшовиків із семітськими рисами, що багато століть тому розіп’яли Христа. В ім’я боротьби за Бога й православну віру погроми не лише дозволялись, а нерідко й провокувались.

Збройні сили соціалістичної Української Народної Республіки так само не були вільні від антисемітизму. Солдати ефемерної держави знищили тисячі євреїв, серед них і родину Шльоми Шварцбарда, нікому тоді не відомого поета й анархіста. Світ почув про нього допіру 1926 року, коли він застрелив Симона Петлюру. Шварцбард зустрів його в ресторані Chartier, після того як кілька днів кружляв містом із фотографією президента УНР в екзилі. Він наблизився до столика, запитав: «Пан Петлюра?» — і випустив три смертельні кулі в президента, що їв обід. Після замаху спокійно здався в руки поліції. Мотивом свого вчинку він назвав помсту за погроми, хоча, ймовірно, діяв, підбурюваний радянськими спецслужбами. Про його звільнення клопотали навіть Анрі Берґсон і Альберт Ейнштейн. Успішно. Шварцбарда виправдали, а оголошення вироку супроводжувалось радісним вигуком публіки: «Vive la France!». Убивця Петлюри помер 1938 року в Кейптауні.

Також під шпичастими шапками червоноармійців поряд з нечисленними комуністами ховалися бідні, неосвічені і дезорієнтовані селяни та робітники. Тому нічого дивного, що і ця армія, проголошуючи свободу, рівність і братерство під егідою партії, була заражена вірусом антисемітизму.

У шерегах Червоної армії воювали також казаки, яких комуністична пропаганда так і не змогла перетворити на толерантних інтернаціоналістів. «Что такое наш казак? Пласты: барахольство, удальство, профессионализм, революционность, звериная жестокость. Мы авангард, но чего? Население ждет избавителей, евреи свободы — приезжают кубанцы...», — писав у «Щоденнику» 1920 року Ісаак Бабель.

Махно, завзято демонізований радянською пропагандою, також не уникнув звинувачень в антисемітизмі. Знайшлося багато готових охоче засвідчити причетність Батька до погромів. Легко було приписати чоловікові, зображеному в фільмах та книжках потворним карликом, ще одну огидну рису. Проте немає переконливих доказів антисемітизму Махна. Навпаки, збереглися накази Батька, в яких він нагадує, що у його загонах немає місця для тих, «хто прагне за спиною в революційних повстанців задля власного зиску чинити розбій і пограбування мирного єврейського населення». У загонах Батька воювало багато євреїв. Вони займали різні, часто високі посади. Начальником розвідки армії був Льова Задов, народжений у єврейській землеробській колонії Веселе, членом Військово-революційної ради і редактором махновських газет був згадуваний уже Всеволод Ейхенбаум. Жоден із безпосередніх соратників Махна не вказував на його антисемітські погляди.

«Безперечно, що з усіх цих армій, разом із Червоною, армія Махна найкраще поводилась із цивільним населенням загалом і з євреями зокрема», — стверджував Ілля Черіковер, історик, що, крім усього іншого, був залучений до процесу Шварцбарда, і співзасновник Jidiszer Wisnszaftlecher Institut. Волін зробив із ним інтерв’ю, намагаючись очистити махновський рух від звинувачень у переслідуванні євреїв. «Не можна говорити про погроми, які нібито організовував сам Махно. Це наклепи або непорозуміння. Нічого такого не мало місця... Жодного разу не було доведено присутність махновського загону в місці, де відбувався погром», — говорив Черіковер.

Те, що махновці добре ставились до мирного населення, не дивує. Існування руху залежало від добрих стосунків із селянами. Від поведінки махновців залежало, чи отримають вони у селах на своєму шляху коней, їжу, нічліг. Вони були жорстокі й нещадні, але розміри приписуваного їм насильства з усією очевидністю є перебільшеними. Не можна виключати, що мали місце поодинокі акти насильства стосовно євреїв, але відбувались вони без відома командування. Волін сподівався, що посилання на такого об’єктивного, політично незаангажованого експерта, як Черіковер, раз і назавжди спростує більшовицькі закиди. Але комуністична пропаганда виявилась дієвішою, і донині махновський рух має репутацію антисемітського.

У книзі «Україна» Анджея Хойновського знайдемо інформацію, що загони Григор’єва й Махна відповідальні за знищення 3471 єврея. Застереження проте викликає поєднання прізвищ цих двох командирів. На відміну від Махна, Григор’єв був переконаним антисемітом. Люди, що вбивали й грабували євреїв, могли з упевненістю розраховувати на його поблажливість.

8

У середині травня 1919 року на Донбасі з’являється прибулий з-над Дону кавалерійський корпус білого генерала Андрія Шкуро. Його