Читати книгу - "Долина джерел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
1
Запахло різким потом — Адам скидав важке робоче взуття. Великі руки обхопили брудного носатого черевика і повільно потягли вгору. Хлопець закусив цигарку, цигарки були дешеві, і синій слизький дим забивав Свині ніздрі.
— Невже не можеш курити в кухні?— спитала вона з-за ширми.
Адам важко підвів розкучману голову і грюкнув черевиком об підлогу. Сестра шаруділа за ширмою одягом, а він плюнув недокурком у куток, де стояла емальована миска з брудно-сірою від мила водою. Недокурок засичав, і над ним зметнулася бліда хмарка.
— Вже на гулі?— спитав Адам, натужно стягуючи другого черевика. Потом запахло сильніше, і Єва визирнула з-за ширми.
— Данцю,— сказала вона.— Я знову хочу попросити...
Адам ступнув величезними босими ногами на підлогу і підійшов до столу.
— Чорта з два!— сказав він.
Був літній вечір, що напливав затишною хвилею, синява заливала місто, покриваючи лабіринти вузьких вулиць. Звідси, з четвертого поверху, де було величезне вікно, проглядались незліченні дахи, черепиця навпереміж із бляхою, двори, замкнені галереями та глухими жовтими стінами, рівненькі, вистелені чіткими плитами подвір’я. Все це заповнювалося загуслим сутінком; Адам стояв, розставивши босі ноги, нахилив важку голову і вбирав повітря в могутні свої груди. На нього плив вечір, свіжий і духмяний, душі торкнулося відчуття голубого присмерку: згадалось щось далеке й світле. Пройшла дівчина в червоному платті, і її постать на мент яскраво запалала. Стрункі загорілі ноги й оголені плечі засвітили ніжним теплом.
— Дарма дмешся,— сказала Єва, виходячи з-за ширми.— Ну, витратила я ті п’ять рублів, то це треба стільки сопти?
Була молода й свіжа, і Адам зиркнув на неї спідлоба.
— Ну й ведмідь ти!— засміялася, плеснувши його по спині.
Адам сів на стільця й випростав ноги.
— Вечерю я приготувала,— сказала вона.
Він дивився собі на ноги й ворушив великим пальцем ноги.
— Мені й незручно просити в тебе щораз,— озвалася Єва.— Але виходити отак з дому без копійки?..
Пильно вдивлялась у дзеркало: в сутінку відображення було нечітке.
Адам запустив руку в кишеню, перевалився на лівий бік, витяг пожмаканого банкнота в три карбованці й кинув на стіл.
— Ну й розумничок!— сказала сестра, майже впритул присуваючись до дзеркала.
Адам знову став до вікна. Душі торкнулося щемливе й незнайоме: воно жило і в тих сутінках, у тій пригаслості. Чув, як Єва простукотіла каблучками, від стукоту з’являлася невеличка луна. Знав, що за кілька секунд сестра відчинить вискотливі двері.
— Я пішла!— сказала Єва.
Адам не поворухнувсь, і вона вийшла в коридор. Легко пострибала зі сходинки на сходинку, спираючись об старе, порізане хлопчачими ініціалами перило. Свіжий дух вечора відчувався на ногах, і Єва тихенько замуркотіла почуту сьогодні вранці мелодію. Пристукнула підборами коло десятої квартири й натиснула кнопку.
— Настрій — во!— сказала подрузі.— Маю троячку, браток змилостивився!
— То ми живем, Євко-о!— по-дурному вибалушилась Валя.— Володька дзвонив ще в чотири, вони будуть там, на розі Коцюбинського й Садової...
Вони вийшли з під’їзду. Валя трохи надмір покручувала тлустеньким задком, а Єва ступала гінко і швидко.
— Глянь на того телепня,— хихикнула Валя.— Вдів білі туфлі, а вони йому, як коро-о-ві сідло!
Вони пирснули, і в вічі їм блиснула яскрава реклама. Зупинилися, спостерігаючи, як перебігають літери. Реклама закликала купувати ставриду, і вони пішли далі, дивлячись, як спалахують і гасяться лампочки, складаючи на височезній стіні метрові слова.
2Адам одвернувся від вікна. Давно стихли Євині кроки, в кімнаті стояла волога й гаряча тиша. Він зайшов до ванни, скинув пропотілу одіж і пустив душ. На нього линуло холодними сріблистими краплями, в електричному світлі вони розсипалися чарівним бісером, розламуючи промені на безліч дрібних спалахів. Підставив обличчя під густий дощ — по ньому потекла чиста прохолода, струмки збігали холоднуватими вужами по спині і по грудях, омивали живіт і ноги. Підвів руки й зустрів долонями дзюркотливі потоки.
Обтерся лахматим рушником і клацнув умикачем. Від світла кімната стала буденніша; Адам ступнув до етажерки. Підставки полиць завершувалися різьбленими, схожими на шаховий пішак, фігурами, і він, як колись у дитинстві, зняв одну із них і підкинув у руці.
Од води тіло посвіжіло, і він запалив цигарку. Дим заповзав у груди, розходячись по легенях, у роті згіркло, й Адам ковтнув слину. Сидів у самих трусах, і його невисоке чоло морщилося.
Взяв у руки сестрин підручник. Потримав у великих важких руках і вдивлявсь у заголовок. Вуста його ворушилися: повторював незнайоме й чудне слово — назву книги.
ЗЄва сиділа за низьким смугастим столом й задоволено потягувала чорну каву. Оркестр готувався заграти, музиканти зручніше розсідалися, підсували підставки до нот. Ходили офіціанти, хлопці за сусіднім столом про щось пильно домовлялися. Плавав сигаретний дим, але до смаку кави то підходило.
— Глянь у той куток,— нахилилася Валя.— Хлопчика набачила!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина джерел», після закриття браузера.