Читати книгу - "Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди"

Що ще гірше, ми повернулися лише на десять століть назад. Припустімо, що ми повернемося до часів Юлія Цезаря – це близько вісімдесяти поколінь. Два, перемножене вісімдесят разів, – це понад тисяча трильйонів. Це все одно, що заповнити кожен квадратний метр поверхні Землі більше ніж мільярдом людей. Вони стоятимуть один на одному, сотні мільйонів людей!

Схоже, ми неправильно порахували. Чи помилилися ми, коли сказали, що у кожного є двоє батьків? Ні, це, безумовно, правильно. Може, не в кожного є четверо бабусь і дідусів? Ну, начебто так, але в декого вони спільні. У цьому й річ. Двоюрідні брати і сестри іноді одружуються. У їхніх дітей четверо бабусь і дідусів, але замість восьми прабабусь і прадідусів – лише шість (двоє з них – спільні).

Шлюби двоюрідних братів і сестер скорочують кількість предків у наших розрахунках. І, хоча такі шлюби не дуже поширені, так само і в далеких родичів, які одружуються, – предки спільні. Це і є розгадка загадки величезних цифр, які вийшли в нас, – усі ми брати і сестри.

У часи Юлія Цезаря на Землі жило лише кілька мільйонів людей, і всі ми, всі сім мільярдів сучасних людей, походимо від них. Ми всі справді пов’язані між собою. Кожен сучасний шлюб – це союз більш-менш далеких родичів, у яких іще до появи власних дітей є безліч спільних предків.

Так само можна довести, що наші родичі – не лише всі люди, а й усі тварини і рослини. Ти – двоюрідний брат моєї собаки, і салату, що був у тебе на обід, і птаха, який пролітає повз твої вікна.

У нас із тобою і в них спільні предки. Проте це вже зовсім інша історія.

Кухарі збирають ідеї звідусіль: зі старих кухарських книг, від сім’ї, друзів та інших кухарів. Але я переважно отримую натхнення на ринках.

Я обожнюю відвідувати ринки рано-вранці, коли вони тільки відкриваються. Овочі, риба і м’ясо найсвіжіші, і мені вдається побачити деяких колег кухарів, які торгуються за продукти для своїх ресторанів. Найкраще в цьому – витратити кілька хвилин на розмову з людьми, які виростили і привезли сюди товар. Вони справді захоплені своєю справою, пропонують якісну їжу, натуральну й органічну, вирощену без шкоди для навколишнього середовища.

Купивши сезонні продукти, я починаю роздумувати над рецептами – і над приправами, які допоможуть максимально розкрити і доповнити смак страв.

У кожної пори року – свої продукти, які навіюють мені спогади про деякі перевірені старі рецепти і надихають на створення нових.

У холодні зимові місяці немає нічого кращого, ніж наваристе рагу. Морква, пастернак, селера, кабачки, ріпа й картопля – чудова основа для цієї гарячої зимової страви.

Весна – сезон спаржі, поява цього овоча завжди змушує мене посміхнутися та стимулює новий сплеск активності на кухні. Я обожнюю смажений хвіст омара з британською спаржею, сморчками, лимоном і ванільним соусом!

Літо – сезон ягід. Одна з моїх улюблених справ – лимонний пиріг зі свіжими літніми ягодами; гострота лимона пом’якшується солодкістю фруктів. Смакота!

Груші достигають в осінні місяці, і я вже не можу дочекатися, щоб приготувати грушевий тарт татен. Аніс, кардамон і кориця оживлять грушу, до того ж це легкий десерт для особливих свят.

Дуже важливо готувати із задоволенням. Щоб створювати нові страви, експериментуй із різними смаками. Ти ніколи не знаєш, у яку смачну і цікаву кулінарну пригоду можеш потрапити!

Першу людину, яка зрозуміла, що всі сніжинки різні, звали Вілсон Бентлі. Він народився 1865 року і виріс у штаті Вермонт, США, де зими дуже холодні і сніжні. До речі, у США щороку випадає більше снігу, ніж будь-де у світі, в тому числі в Антарктиді.

Крім того, Бентлі жив у дуже холодному фермерському будинку, настільки холодному, що він з’ясував: він може зловити сніжинки на дошку і занести їх у дім, щоб роздивитися, і вони не тануть.

У мами Вільсона був старий мікроскоп, і одного прекрасного дня п’ятнадцятирічний хлопець вирішив подивитися крізь нього на сніжинки. Побачене вразило його. Кожна сніжинка була гарним шестигранником, але всі вони булі різні.

Вілсон Бентлі хотів, щоб усі побачили, наскільки красиві сніжинки, але навіть у його холодному будинку вони колись усе ж таки танули. Тоді в нього виникла ідея. Вілсон переконав батька дати йому сто доларів (велика сума у ті дні, майже півтори тисячі фунтів у наш час) на камеру і спеціальне кріплення, щоб можна було фотографувати через мікроскоп. Не всі в ті часи знали, як це зробити, і в 1885 році Вілсон став першою людиною, яка сфотографувала сніжинку.

Він фотографував сніжинки все своє життя й уславився як «Сніжинка» Бентлі. Врешті-решт він зробив 5,381 фотографію сніжинок, і серед них не було однакових. А влітку, коли снігу немає, Вілсон фотографував посмішки красивих дівчат. Він помер 1931 року від застуди, яку підхопив, фотографуючи під час завірюхи чергову сніжинку для своєї колекції.