Читати книгу - "Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди"

Але чи він мав рацію, коли стверджував, що всі сніжинки різні?

Кожна сніжинка – це крихітний кристал льоду в хмарі, який росте, крутячись і падаючи на Землю. Його форма багато від чого залежить, в тому числі і від того, наскільки холодне і вологе повітря в тому місці, де перебуває сніжинка в кожен момент свого життя. Тож шанси, що дві сніжинки можуть крутитися і падати однаково, невеликі.

Але за весь час існування світу випало багато сніжинок. У літрі снігу – аж мільйон сніжинок, тож за весь час існування світу їх могло випасти нонільйон! Це величезне число. Щоб ти краще зрозумів, наскільки величезне, скажу, що коли вкрити всю планету нонільйоном п’ятифунтових банкнот, гора з них по всьому світу буде 55,620 кілометрів завтовшки.

Тож чи можуть дві сніжинки бути однаковими? Правда в тому, що ми ніколи не зможемо точно сказати, тому що ніхто не може перевірити всі сніжинки. Але математики підрахували, що з нонільйона сніжинок лише дві, можливо, здавалися б однаковими під мікроскопом «Сніжинки» Бентлі. Але при значному збільшенні можна було б побачити і в них певні відмінності.

Проблема з часом полягає в тому, що він перекручується – і не завжди так, як хотілося б. Годинник каже одне, а наш розум – інше. Якщо я попрошу тебе заплющити очі і вгадати, не рахуючи, коли мине дві хвилини, тобі це скоро набридне. Час здаватиметься дуже довгим. Але якщо ти дивишся цікавезний серіал, ті самі дві хвилини минають дуже швидко.

Чи було в тебе колись відчуття, що урок ось-ось закінчиться, а, щойно поглянувши на годинник, ти розумів, що не минуло й половини? Так часто буває, коли тобі нудно і хочеться, щоб час минав швидше. Коли тобі нудно, ти звертаєш увагу на сам час. Ти помічаєш кожну болюче довгу хвилину. Але коли ти граєш у свою улюблену гру, все зовсім інакше. Ти настільки захоплений, що останнє, що робиш, – це зосереджуєшся на самому часі. Тобі занадто весело для цього. Коли ти розважаєшся, час минає швидше. Згадай останню годину перед сном. Час наче зникає.

Причина того, що час повільно минає, навіть якщо ти хочеш, щоб він ішов швидше, полягає в тому, як мозок рахує час. Ніхто не знає точно, як це робиться, тому що, попри те що в нас є очі, щоб бачити, і вуха, щоб чути, у нас немає ніякої особливої частини тіла, яка лише вимірювала б час. Проте ми на диво добре вгадуємо, коли минає одна хвилина. Ти й сам можеш спробувати це вдома. Попроси когось перевірити тебе, але жодного обману!

Одна з теорій про те, як мозок стежить за часом, полягає в тому, що він рахує свої власні імпульси, які використовує для виконання інших завдань. Наш мозок дуже активний, навіть коли нам нудно і ми думаємо, що нічого не робимо. Вчені вважають, що, коли нам нудно і ми звертаємо увагу на час, ці імпульси присорюються. Розум підраховує ці імпульси, і ми думаємо, що минуло більше часу, ніж насправді. Іншими словами, урок, який тобі не подобається, досі триває. Час сповільнився, хоча ти хотів би, що він ішов швидше.

Наш розум робить з часом дивні речі. Коли ти проводиш день справді нудно, нічого не роблячи, наприклад коли хворієш, час минає повільно. Але потім, коли ти згадуєш тижні хвороби, здається, ніби вони минули швидко. Причиною є те, що ти не робив нічого нового протягом цього часу, тому він не займає багато місця у твоїй пам’яті і здається коротким, коли ти про нього згадуєш.

Час – дивна річ, і ми ніколи не звикнемо до нього.

Задовго до того, як з’явилися металеві інструменти, люди зробили багато речей із різних видів каменю. Після сотні тисяч або навіть мільйонів років, проведених у пошуках цінних великих і малих каменів, люди стали дуже вправно розбиратися в них.

Тож з часом допитливіші люди помітили, що деякі камені блищать або сяють, коли на них падає сонячне світло. Можливо, вони помітили, як вони світяться під водою на мілководді або у вигляді блискучих смуг на скелях і валунах. Деякі блискучі камінці в річках могли були маленькими крупинками золота, і експерименти показали, що за допомогою двох жорстких камінців цьому новому матеріалу можна надати різної форми.

Перші предмети із золота, можливо, були виготовлені багато тисяч років тому. І це не були знаряддя праці. Ці ранні золоті предмети, можливо, вважалися свого роду прикрасами або талісманами.

Мідь – іще один метал, який у природі трапляється у грудках. Її форму, як і форму золота, легко змінити, навіть легше, якщо розжарити її на дуже гарячому вогні. Мабуть, іноді люди ненавмисне роняли у вогнища, на яких готували їжу, шматки міді і спостережлива людина помітила, як вогонь зробив мідь м’якою, наче масло.

Тут уже найцікавіше. Окрім того що мідь можна знайти в грудках, вона може бути яскраво-синіми або зеленими смугами посеред скель. Такі камені були красивими, на них неможливо було не звернути увагу, тож, скоріш за все, люди підбирали їх і відносили додому. Ці камені потім потрапляли у вогнища або гончарні печі: або випадково, або під час експериментування. Якщо вогнище було досить гарячим, із цих дивних синьо-зелених каменів витікала розплавлена мідь. Уяви собі, наскільки захопливо і незабутньо