Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

Чи то була доля, чи збіг обставин — тут думки розділилися, та хай там як, а це винятково щаслива комбінація обставин, що саме такий гурт з шести людей випадково зійшовся за столом у понеділок. Усі неймовірно приємні, освічені та, що найважливіше, серед них не було скигліїв.

Це було схоже на підліткову вечірку, що вийшла з-під контролю! Ми залишалися унизу аж до одинадцятої вечора і, здається мені, веселилися трохи загучно, ну, може, геть трохи. А проте вчора вдень на дошці оголошень з’явилося наступне:

«У відповідь на кілька скарг на шум керівництво вирішило, що з понеділка по п’ятницю Відпочинкову кімнату зачинятимуть о 22:30 задля забезпечення спокійного нічного відпочинку для всіх пожильців. До того ж нагадуємо мешканцям про дотримання узгодженого максимуму в два напої для одного».

Ніхто й ніколи не просив мене дотримуватися узгодженого максимуму в два напої. Щойно з’явилось би обмеження, Еферт одразу заявив би, що візьме на себе роль Аль Капоне й організує підпільну операцію. Клуб «Старих, але ще не мертвих» роздратований, обурений і надзвичайно мотивований. Мотивацією послугували не копи, сльозогінний газ чи Твіттер — вистачило повідомлення на дошці оголошень. Красно дякуємо, керівництво.

Нас усіх неабияк здивувало те, що Едвард Шермер став значно розкутішим. Зазвичай він не дуже говіркий, бо через параліч його важко зрозуміти. Аж нараз під час чаювання, перед усім зібранням пожильців унизу, він підвівся й голосно, хоч і нечітко промовляючи слова, поцікавився, хто ж поскаржився на шум.

У кімнаті враз запала тиша.

Тоді Едвард пояснив — знову ж таки голосно і з паузами поміж словами, і саме тому це було так вражаюче, — що йому прикро, що позивач спочатку не прийшов до нього чи до будь-кого іншого з тих, хто засидівся тоді до ночі.

Та все одно всі наче води в рот набрали.

«В такому разі ми можемо вважати, що то був хтось із присутніх тут», — підсумував він, знову сідаючи.

Еф’є роззирнулася навколо з доброзичливою усмішкою.

«Насправді прикро, що нам не стає снаги обговорити ці питання між собою, як дорослим».

З цими словами вона зупинила тривалий та підкреслено пильний погляд на пані Сьормен, яка відразу ж помітно схвилювалася.

«Я цього не робила», — мовила вона.

«Чого?»

«Не скаржилася».

«Що ж, тоді нам пощастило, правда?» — додала Еф’є з найблаженнішою усмішкою.

Мабуть, вона щось бачила або ж чула. Не знаю, питатиму в неї про це чи ні.

Падіння астероїда, раптові спалахи сонячних панелей, лазанья з кониною, повернення Берлусконі — будь-яка із цих катастроф могла трапитися, поки ми ще живі. Одначе справжній жах, що охопив пожильців цього будинку впродовж останніх двох днів, був пов’язаний з тим, що будь-кого можуть викинути на вулицю, якщо він чи вона не задосить немічні. Оголошення про те, що 800 з-поміж 200 притулків для людей похилого віку в Нідерландах зачиняться до 2020 року, викликало значне занепокоєння. Люди, які мали лише «незначні симптоми», повинні будуть покладатися лише на себе. Кілька моїх сусідів відразу ж почали прибріхувати про власну неміч — так, про всяк випадок, аби через сім років їм дозволили залишитися.

Шановні, дозвольте мені вас запевнити: за сім років усі, хто тут ще існує, або помруть, або ж будуть близькими до смерті! Ось що мені хотілося прогорлати їм.

Ох ці вже старі пеньки з їхніми дурнуватими страхами!..

Тож, якщо ви не бажаєте сидіти склавши руки й чекати, доки вас викинуть геть, чому б не звернутися з проханням до партії «50 Плюс», аби вас вивчили на політика?

Вони саме шукають кандидатів для місцевих та провінційних рад, а ще до національного та Європейського парламентів. Схоже, рейтинг «50 Плюс», згідно з опитуваннями, продовжує зростати. Це має бути весело — спостерігати, як тим політиками-неофітам, котрі ледве тримаються на ногах, дозволять впливати і на те, і на се.

Мій лікар — той ще дивак. Коли я запитав, яким, на його думку, є мій стан загалом, він відповів запитанням: «І що б ви хотіли від мене почути?».

«Ну, хотілося б почути, що я немов огірочок. Хоча, прикидаю, що варто дивитися на все трохи реалістичніше: скільки приблизно мені ще лишилося?»

«Якщо все буде добре, то ви проживете ще роки, одначе так само можете не дожити й до кінця наступного кварталу».

Хто використовує фразу «наступний квартал» у такому контексті? Ніхто, крім лікаря Омеса. І це ще не все — він при цьому щиро розсміявся.

Коли я сказав, що його відповідь не дуже зрозуміла, він знову розсміявся. А оскільки він був у гарному настрої, я насмілився поцікавитися, чи це не він відправив до мене оту соціальну працівницю, щоб вона з’ясувала,