Читати книгу - "Закон Хроноса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— На здоров’я, пане Берінгер,— пробурмотів він і зник.
Хлопчик із нещасним видом подивився на пиво, потім зітхнув і зробив ковток. Берінгер узяв стопку й залпом випив. І ледве відсапався — горло немов вогнем обпалило. Але за мить печіння зникло, й по тілу розлилося приємне тепло.
— Уже краще, правда? А тепер розповідай, що ж саме там відбулося.
— А… Ця штука… Ця машина почала рухатися.
Три кільця так швидко оберталися, що в мене запаморочилася голова. Здається, вони ще й світилися…
— Червоним, як кристал?
— Ні, не так. Світло було білим. Знаєте, таким блакитнувато-білим… Таким яскравим, що на нього не можна було дивитися.
— А потім?
— Потім машина зникла. Секунди за дві від неї й сліду не залишилося. Начебто нечиста сила її забрала.
— Як так?
— Точно не знаю,— сказав хлопчик.— Її просто не стало. Ні її, ні Вілми, ні залізного чоловічка. Начебто ніколи й не було. Дивно якось. Я вже подумав було, що вони ошукують нас усіх, і це якийсь фокус. Гумбольдт і Пфефферкорн як збожеволіли. Накинулися один на одного, ляскали по плечах, називали один одного «шибайголовами», «старими мрійниками» й усякою іншою дурнею. Я дивився й думав, чого б це їм так радіти? Машини ж немає. Але їм це, мабуть, не заважало.
Коли вони заспокоїлися, Гумбольдт пояснив, що хвилюватися не потрібно, потрібно просто почекати.
— Скільки почекати?
— Невідомо. Але він сказав, що нам потрібно відійти на інший бік хатини. Це важливо, тому що допоможе відповісти на інше запитання. Про що він говорить, я не зрозумів, але відійшов разом із іншими. За десять хвилин усе знову засвітилося, і з нізвідки
з’явилася машина. Вона димілася й сичала, але, схоже,
була зовсім цілою.
— А пасажири?
— Вони почувалися досить непогано. Спочатку сходами спустилася Вілма, потім Герон. Коли Гумбольдт запитав, що вони відчували під час подорожі, ті сказали, що для них усе тривало буквально одну мить. Їм здалося дивним, що ми, глядачі, раптом опинилися на іншому боці хатини. Саме про це й хотів дізнатися Гумбольдт. Саме тому він і змусив нас поміняти місце. Поки в нас минуло десять хвилин, подорож Вілми й Герона не зайняла й секунди.
Берінгер відкинувся на спинку.
— Цікаво. А годинники?
— Вони показували різницю рівно в десять хвилин. Начебто машина просто перескочила ці десять хвилин.
— А робот?
— Із ним усе гаразд. Гумбольдт переставив внутрішній годинник на десять хвилин уперед, відтак він знову йде правильно.
Берінгер пригладив рукою жорстке чорне волосся.
— Чи не хочеш ти сказати, що ця бісова машина дійсно зробила стрибок у часі?
Хлопчик злякано озирнувся.
— А як тоді все це пояснити?
Людина за його спиною зневажливо скривилася. Очевидно, сищик не повірив жодному слову з того, що почув. Берінгер замислився. Не дарма ж він так довго очолював організацію — він завжди довіряв своїм почуттям. Передбачливість, далекоглядність і скепсис — ось причина того, що він протримався на цій посаді набагато довше за своїх попередників. Звісно, на перший погляд, ця історія здавалася чистою авантюрою. Але що коли це правда? Хіба Гумбольдт не довів, що є майстром на всілякі несподіванки? Що, коли машина часу справді працює? Берінгер відчував, що назріває гарне дільце. Він підтримував контакт із людьми, які могли б викласти за подібну інформацію кругленьку суму. Крім того, йому вже давно настав час звести рахунки з дослідником і його сином.
— Можна йти, пане Берінгер?
— Гм, що? А, так, так, іди,— відмахнувся Берінгер.— Але продовжуй тримати мене в курсі. Сам знаєш, що трапиться, якщо я не отримаю новин. Дай мені те, чого я хочу, і ми залишимося друзями.
Хлопчик пригнічено підвівся і вийшов із трактиру. Чорна людина не спускала з нього очей, поки той не зник. Потім сказала:
— Ти віриш тому, що він розповів? Якщо цікава моя думка, то я вважаю все це вигадкою. Ех, я б із задоволенням витрусив із нього правду.
— Тримай свої брудні руки від нього подалі, Поромнику. Хлопчик говорить правду, повір моєму нюху.
— А ти не боїшся, що він нас колись здасть? От замучить його нечиста совість, і він побіжить каятися.
— Чому побіжить? Він чудово знає, що йому за це буде. І не тільки від нас, але й від Гумбольдта,— він похитав головою.— Ні, ні, він уже по вуха в болоті. Він у нас у руках і буде й далі приносити нам важливу інформацію,— Берінгер потер руки.— Ах, як добре тримати в руках усі ниточки! Здається, в мене з’явилася ще одна професія. Що скажеш про лялькаря? По-моєму, непогано, хіба ні?
— Не знаю…
— Що ж ти знаєш? Сідай і допивай пиво за хлопчиськом. За нього ж сплачено. А потім біжи до Карла Штрекера. Батькові буде цікаво дізнатися, що відбувається в будинку Гумбольдта. Я впевнений у цьому.
13О скар прокинувся серед ночі від голосного шуму. Юнак розплющив очі й розгледівся. Крізь вікно лилося місячне світло й розпливалося на дубовій підлозі світлою плямою. Йому снилося, що він упав у ріку і його несе бурхлива течія. Всі його друзі, Гумбольдт, Еліза залишилися на березі й дивилися, як його захоплює все далі й далі. Поки він боровся із хвилями, бачив, як змінюються береги. Виросли міста, до неба потягнулися будинки, серед хмар миготіли дивні літальні апарати. Потім у небо зметнулися вогненні кулі. Міста розсипалися. Усе перетворилося на попіл і дим. За деякий час стало світліше, але небо однаково залишилося на диво оранжевим.
Ріка несла його просто в море. Земля залишилася
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закон Хроноса», після закриття браузера.