Читати книгу - "Співучасть у злочині"

злочинів, а також особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. На нашу думку, це якісно інший вид організаційної діяльності, тому що в його основі лежить поняття злочинної діяльності, що повинно розглядатися як стійка система умисних злочинних діянь, що мають спадкоємний характер[118].

О. М. Царегородцев зазначає, що відмінність організації злочину за простої і складної співучасті від відповідної діяльності за співучасті особливого роду полягає в тому, що в першому випадку організатор керує вчиненням конкретних злочинів, а в останньому — створює злочинну організацію або керує її діяльністю, тобто ступінь небезпеки і напруженості злочинної волі організатора є значно вищим[119].

Ми підтримуємо таку точку зору, однак у частині віднесення організатора злочинної діяльності до видів співучасників у традиційному розумінні співучасті вважаємо, що цей висновок є неприйнятним щодо осіб, які лише створюють і здійснюють загальне керівництво злочинним формуванням, але безпосередньо не беруть участі у підготовці злочинів чи їх вчиненні[120]. Відмінність між названими видами організаційної діяльності полягає в такому: 1) різна мета такої діяльності: в одному випадку — це конкретний злочин, в іншому — вчинення декількох злочинів, але не розрізнених, а спрямованих, як правило, на систематичне одержання протиправних доходів, 2) при організації одиничного злочину є відсутньою необхідність в утворенні стійкої злочинної групи, а звідси, форми зв’язку між її учасниками є значно простішими.

У визначенні суб’єктивної сторони організатора злочину в теорії кримінального права мали місце два підходи. Так, А. А. Піонтковський, стверджував, що організатор може діяти як із прямим, так і з непрямим умислом. Із цього приводу він зазначав, що із суб’єктивної сторони в організатора повинно бути усвідомлення, вчинення якого роду злочину він організує чи здійсненням якого роду злочину він керує, і бажання досягнення (або, принаймні, свідоме допущення) певного злочинного наслідку[121]. Точку зору, відповідно до якої організаційна діяльність із суб’єктивної сторони може бути виражена лише в прямому умислі, поділяють не тільки автори, що визнають можливість непрямого умислу за співучасті[122], але навіть і ті, хто допускав співучасть у необережному злочині[123].

Варто підтримати думку О. М. Царегородцева про те, що створити злочинну організацію чи організувати вчинення конкретного злочину і керувати ним можна лише в тому разі, якщо особа бажає цього, коли всі помисли і воля суб’єкта спрямовані на досягнення певної антисоціальної мети. Бажання активно впливати на свідомість і волю інших співучасників є характерною рисою змісту умислу організатора[124]. Тому організаційна діяльність завжди припускає наявність прямого умислу.

Головним фактором у суб’єктивних моментах діяльності організатора, є намір руками інших осіб чи за їх допомогою вчинити злочин[125].

Організаційна діяльність, спрямована на вчинення конкретного злочину, є можливою лише з прямим умислом. Цю точку зору підтримують сьогодні більшість учених.

Умисел організатора злочину включає:

а) усвідомлення того, що він поєднує інших осіб і направляє їх зусилля на вчинення злочину;

б) усвідомлення того, як злочин скоюється іншими співучасниками під його керівництвом, тобто свідомість характеру спільних злочинних дій;

в) передбачення суспільно небезпечних наслідків;

г) бажання настання таких наслідків.

Іншими словами, винне відношення організатора містить у собі свідомість суспільно небезпечного характеру своєї діяльності, а так само підготовленої і спрямованої ним діяльності виконавця (виконавців) злочину, передбачення злочинного результату (інтелектуальний елемент умислу) і бажання його настання від спільних зусиль співучасників (вольовий елемент умислу). Цей підхід прослідковується у судовій практиці при визначенні суб’єктивної сторони діяльності організаторів злочину у більшості вивчених авторами кримінальних справ.

Таким чином, при характеристиці організаційної діяльності для визначення характеру і ступеня суспільної небезпеки дій організатора особливу увагу необхідно приділяти визначенню як об’єктивних, так і суб’єктивних ознак. Тільки у цьому випадку можна показати якісно відмітні зв’язки, що виникають у групі, яка сформувалася як для вчинення конкретного злочину, так і для зайняття злочинною діяльністю.

Підбурювач злочину. Третій вид співучасників становлять підбурювачі, чи, як їх іноді називають в юридичній літературі, інтелектуальні винуватці