Читати книгу - "Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко"

Після скасування Запорожжя вже ніде неможливо було вільно прожити.

Тільки одно надумали козаки: ловити якнайбільше риби та продавати її,

щоб придбати грошей. - Як будуть гроші, - говорив Люлька, - так тоді

скоріше щось надумаємо. Проте до Микитина їздити було далеко, а ближче

не було де рибу продавати. Але козаки зуміли зарадити справі. Щоб

переховати рибу до продажу живою, вони поробили з лози великі кошелі

і, втопивши їх у річку, щодня впускали туди свою здобич. З харчів

козакам потрібний був самий хліб та ще сіль, риби та дичини вони мали

стільки, скільки душа бажала. Через тиждень Рогоза поїхав до своєї

хати по хліб. Виїхав він у полудень, щоб до захід сонця виплутатись з

протоків та озер; на лиман же виїхав аж увечері, коли вже почало

смеркати. Непомітною комашкою човен козака пересунувся через широку

просторінь лиману і наблизився до невеликого острова, що був недалеко

вже од рідних осель. Рогоза привернув до сього острова, бо бачив, що

по хатах ще де-не-де світилося і люди не спали. Треба було перечекати

і він сів на березі під вербою. Тут козака обступили згадки про

недавнє минуле, бо се був той самий острів, що з нього два роки до

того він вперше почув голос своєї Галі. Як воно недавно було те щастя

і куди воно тепер поділося?.. Козак нетерпляче дожидав, поки по всіх

хатах погасне світло і коли, нарешті, діждав того, то сів знову у

човен і поплив до свого садочка. У вулику на пасіці він знайшов і

хліб, і пшоно, й сіль, але всього того йому було не досить: тепер,

коли молодий козак був всього за декілька кроків од своєї дружини, він

не мав сили піти звідсіля і знову стати диким лісовим звіром, не

пригорнувши її до свого серця і не упившись радощами кохання.

Здержуючи своє серце, що колотилося в грудях, мов пташка у сільці,

Демко пішов до хати, тільки не так пішов, як ходять люди, а поплазував

на череві, ховаючись поміж травою, мов ящур або полоз. Доплазувавши до

невеличкого віконця, що дивилося з хати у садок, козак ледве чутно

пошкрябав по склу і того непомітного шкрябання було вже досить, щоб

Галя його почула. Вже не одну ніч Галя спала, мов та пташка на

гілочці, що все чує... Не один раз вона навіть виходила у пасіку

подивитись, чи не спорожнився вулик? Чи не приїздив її милий?.. І от

тепер, почувши шкрябання по склу, вона зразу вгадала своїм серцем, хто

прибув. Зіскочивши з ліжка, вона схвильована, не зразу навіть знайшла

двері, щоб відчинити, але врешті таки знайшла... Ще мить і два

наболілі серця стукотіли одно коло одного... От Галине ліжко, а от

біля нього й колиска сина... Батько не може бачити свого сина, зате

він чує його легкі подихи, доторкається до його тепленького тіла і

обережно цілує його. Не бачить Демко і любих очей своєї дружини, але

замість того він почуває її всією своєю істотою і міцно стискує її в

своїх обіймах... Коротка літня ніч і небагато часу дала вона для

втіхи... Незчулися закохані, як проспівали вже другі півні і прийшов

час, щоб Демкові від'їздити. - Демко, любий, лишися тут!.. -

прошепотіла Галя, не рознімаючи своїх рук, що обновилися круг шиї

чоловіка, - Скорися! - Як скоритись? Себто стати кріпаком? То се,

Галю, ти ножа встромила мені в серце. Руки молодої жінки безсило

рознялися, а з грудей вибилося тяжке зітхання. Вона не мала сили

сказати чоловікові, що прикажчик все дужче чіпляється до неї, а за те,

що вона не хоче з ним любитися, мордує її найтяжчою роботою. Вона не

наважилася сказати й того, що боїться, аби він силою не примусив її

стеряти свою честь. - Ну, так іди... - сказала вона. - Не гайся!..

Демко перехрестив колиску сина, хапаючись, ще раз поцілував дружину і

зник за дверима, ховаючись у темряві ночі.

IX

Вже тричі Рогоза одвідував Галю; сьогодні він їхав учетверте. Ніч

сим разом була темна й вітряна. Лиман шумів піною від великих хвиль.

Ті хвилі підкидали й били човен, як трісочку, немов силкуючись залити

його й поховати в безодні; проте Демко не звертав на них найменшої

уваги, а нап'явши паруса, розбивав сиві верхи хвиль своїм човном

надвоє. Сьогодні він віз Галі радісну звістку і та звістка виповняла

його душу щастям і рішучістю. До Микитиного Рогу прийшла з Дунаю

звістка про те, що за Бугом, понад лиманами й біля Дунаю, приймають

козаків разом з жінками й дітьми і наділяють всіх землею. Через

тиждень Люлька мав продати у Микитиному останню рибу і на зібрані за

літо гроші купити дуба, щоб тим дубом плисти на Дунай всім товаришам,

взявши й Галю з Миколкою. З сією то радісною звісткою й поспішався

сьогодні Демко до Галі. Приставши до берега і, перебігши садок, він,

як і вперше,