Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

— І що тільки вони знаходять у ньому?! — вигукнула Джулія, звертаючись до стін порожньої кімнати..

Вона взяла навмання з півдюжини його останніх фотографій і уважно переглянула їх одну по одній. Потім знизала плечима.

— Що ж, їх, певно, не можна звинувачувати. Я також була колись закохана в нього. Звичайно, він тоді був вродливіший.

Джулії стало навіть трошки сумно від думки, як палко вона його кохала. Через те, що любов її вмерла, їй здавалося тепер, що доля повелася з нею несправедливо. Вона зітхнула й по паузі прошепотіла:

— І спина у мене болить…

X

В двері постукали.

— Зайдіть, — сказала Джулія.

Це була Іві.

— Ви хіба не будете спочивати сьогодні, міс Лемберт? — Тут вона побачила, що Джулія сидить на підлозі посеред купи фотографій. — Що це ви робите?

— Мрію. — Вона взяла дві фотокартки. — Подивись ось на ці два фото.

На одному був Майкл в ролі Меркуціо, в усій сліпучій красі своєї юності, а на другому — Майкл у своїй останній ролі, в білому циліндрі й візитці, з польовим біноклем на ремінці через плече. Вигляд у нього був страшенно самозакоханий.

Іві пирхнула.

— Ну, що минуло, того не вернеш.

— Я оце згадувала минуле і зовсім засмутилася.

— Ще б пак. Коли людина починає думати про минуле, то це означає, що в неї більше немає майбутнього, правда?

— Заткни пельку, стара корово! — сказала Джулія, яка вміла бути дуже грубою, коли їй цього хотілося.

— Ну-ну, ходімо, адже вам сьогодні виступати. Я потім сама тут усе приберу.

Іві — її костюмерка й покоївка — прислуговувала Джулії ще в Міддлпулі і переїхала разом з нею до Лондона. Кокні за походженням, Іві була худа, незграбна жінка з червоним обличчям і рудим волоссям, завжди розпатланим і, здавалось, давно немитим; їй бракувало двох передніх зубів, і Джулія вже багато років поспіль пропонувала їй гроші на те, щоб уставити нові, але Іві щоразу відмовлялася.

— Я ж їм так мало, що мені й своїх зубів вистачає. А якісь слонячі ікла мені тільки заважатимуть.

Майкл давно хотів, щоб Джулія взяла собі покоївку, зовнішність якої більше відповідала б їхньому становищу, і він намагався переконати Іві, що у неї надто багато обов’язків, але та й слухати про це не хотіла.

— Можете казати собі що завгодно, містер Госселін, але, поки в мене є сила й здоров’я, я нікому не дозволю ходити коло міс Лемберт.

— Але ж у всіх нас уже не той вік, Іві. Ми вже не такі молоді, як були колись.

Іві провела вказівним пальцем під носом і пирхнула.

— Поки міс Лемберт буде досить молода, щоб грати двадцятип’ятирічних жінок, я буду досить молода, щоб одягати її. І ходити коло неї. — Тут Іві гостро глянула на нього. — І взагалі, навіщо вам платити двом, коли ту саму роботу вам може робити одна?

Майкл добродушно засміявся.

— А знаєш, Іві, люба, ти таки маєш рацію.

Іві одвела Джулію нагору, в спальню. Коли не треба було виступати в денних виставах, Джулія вдень відпочивала якусь годину в ліжку, а потім їй робили легкий масаж. Вона роздяглася й лягла, укрившись простирадлом.

— Ото лиха година, моя грілка зовсім прохолола.

Вона глянула на годинника. Нічого дивного. Вона затрималась там принаймні на годину. Вона й не підозрювала, що так довго просиділа у Майкловій кімнаті, розглядаючи всі оті фотографії й віддаючись спогадам.

— Сорок шість. Сорок шість. Сорок шість. Я зійду зі сцени, коли мені буде шістдесят. В п’ятдесят вісім — турне по Південній Африці та Австралії. Майкл каже, що там — золоте дно. Гарантованих двадцять тисяч фунтів. Там я зможу грати всі свої старі ролі. Звичайно, навіть у шістдесят років я зможу грати сорокап’ятирічну жінку. От тільки ролі… де їх узяти, ті ролі? До біса б отих драматургів!

Намагаючись згадати хоч би одну п’єсу, в якій була б пристойна головна роль для сорокап’ятирічної жінки, вона заснула. Спала вона міцно, і Іві довелося будити її, бо прийшла масажистка. Іві принесла їй вечірню газету, і поки масажистка розтирала її живіт і стрункі ноги, Джулія, в чому мати народила, але з окулярами на носі, читала ті самі повідомлення з театрального життя, з якими вже знайомилася вранці, а потім — світську хроніку й сторінку для жінок. Незабаром у кімнату зайшов Майкл і сів біля її ніг. Він часто приходив до неї в цей час, щоб побалакати.

— То як його звуть? — спитала Джулія.

— Кого?

— Ну, отого хлопця, що сьогодні снідав з нами?

— Не маю уявлення. Я одвіз його назад до театру і зовсім забув про нього.

Міс Філліпс, масажистці, Майкл подобався. Надійна людина, з таким приємно мати справу. Він завжди казав одні й ті самі речі, і ти точно знала, що саме треба йому відповідати. Ніяких тобі викрутасів. А вродливий який. Справжній красунь, слово честі.

— Ну як, міс Філліпс, жирок потроху сходить?

— Та що ви, містер Госселін, на міс Лемберт немає й унції жиру. Я просто дивуюсь, як вона зберігає свою фігуру!

— Шкода, міс Філліпс, що ви не можете зробити масаж мені. Може, я хоч трошки схуд би.

— Як ви можете таке казати, містер Госселін. Та у вас фігура — як у двадцятилітнього юнака! Просто не знаю, як вам це вдається, слово честі, не знаю!

— Секрет тут дуже простий, міс Філліпс: скромне життя і багата фантазія!

Джулія не прислухалася до їхніх розмов, але останні слова міс Філліпс привернули її увагу.

— Звичайно, немає нічого кращого за масаж, я це кажу завжди, але дієти також треба дотримувати!

«Дієти! — зітхнула в думці Джулія. — От коли мені мине шістдесят, я забуду про всяку дієту. Їстиму стільки хліба з маслом, скільки схочеться. На перший сніданок замовлятиму гарячі булочки, на другий — картоплю і на обід картоплю. А також пиво. Боже, як я люблю пиво! Гороховий суп і суп із помідорами; пудинг із патокою й вишневий торт. Вершки, вершки, вершки. І клянуся, більше ніколи в житті не їстиму шпинату!»

Після масажу Іві принесла їй чашку чаю, шматочок шинки (без сала!) і кілька грінок. Поївши, Джулія одяглася і поїхала з