Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

   — Не смикайся! Я обережно… — мовила Емма, підносячи ватку з антисептиком, до нової гулі Святослава.
   — Еммо, я не маленький… давай вже припікай! — з високо піднятою головою мовляв він.
   Емма стояла між його розведеними ногами, а він тим часом бавився з її блискавкою на джинсах. Цим самим зводячи їх обох з розуму.
   — Ну… вперед! — притиснувши до його чола ватний диск, вона почула невдоволене ричання.
   — Ой! Еммо! — він сіпнувся.
   — І ти кажеш мені, що не маленький?! — засміялась дівчина, дмухаючи на подряпину.
   — Дуже смішно. — Насупився він.
   — Уяви собі… смішно. — Очі Емми блистіли від сміху.
   — Нічого… нічого… коли ти будеш прив’язана або прикута до ліжка в наручниках… — він вигнув сексуально брову. — Ти така хитра не будеш.
   Емма голосно ковтнула і знову задоволено притиснула антисептик.
   — Цікаво… де ти візьмеш наручники? Ти їх із собою возиш?
   — Неподалік є магазин… дуже цікавий. Маленький асортимент… але…
   — Казанова, що тут скажеш. — Емма почала складати до аптечки медикаменти, промовляючи: — Зараз я все поскладаю і приготую шоколад.
   — Я сам. — Він підвівся, і притягнувши її до себе, швидко поцілував у губи. — Дякую за першу допомогу.
   — З такими темпами, я гадаю вона тобі буде часто потрібна. — Її сміх залоскотав губи Святослава.
  

   Сидячи у вітальні, вони сиділи на канапі і зігрівались гарячим шоколадом.
   — Я хочу вибачитись Ем… — почав Святослав, дивлячись їй у вічі.
   — За що? — здивованість його словами можна було бачити на її рожевому від холоду обличчі.
   — Сьогодні вночі…
   Емма злякалась цього вступу.
   — Тобі щось не сподобалось? — налякано і зніяковіло запитала вона.
   — Еммо, що ти таке говориш?! Ця ніч була дивовижна! — Святослав засяяв, згадуючи те, що було у ночі.
   Емма усміхнулась з полегшенням.
   — Тоді, що не так?
   — Я не подумав про захист. Я був неправий… — він з ніжністю дивився на неї.
   Емма бачила, як важко йому дається це зізнання.
   — Але ж і я тебе не зупинила. Відповідальність на нас обох. — Усміхнулась вона. — Тим паче… ти… ти…
   — Не кінчив у тебе. — Договорив він за неї.
   — Так. — Вона подивилась у чашку з шоколадом. — Я нещодавно проходила обстеження. Тому… зі здоров’ям у мене все гаразд.
   — І я тебе можу запевнити, що повністю здоровий. Два рази на рік – обстеження. — Він надпив шоколаду і додав: — Еммо, я сподіваюсь ти не п’єш таблетки?
   — Які?
   — Протизаплідні.
   — Ні! — Емма похитала головою.
   — Я радий це чути. — Хлопець усміхнувся.
   — Чому ти так проти них? — поцікавившись, вона чекала на відповідь.
   — Не хочу, щоб ти псувала таку фігурку… дуже часто жінок – змінюють ці таблетки. Гормональні збої не рідкість. А ще…
   — Що ще? — Емма широко дивилась на нього своїми синіми очима.
   — Ти ж хочеш мати дітей в майбутньому? — він дивився у її очі і нібито вишукував відповідь.
   — Звичайно! — Емма зітхнула і додала: — Але… — знову зітхнула і в очах забриніли сльози. — Нічого… забуть.
   — Скажи. — Він узяв її долоньку у свою руку.
   — Мені вже запізно мати первістка. — Вона знизила плечима.
   — Що ти таке говориш?! Ти ще зовсім молода! У тебе попереду щасливе життя… з чоловіком, який буде тебе кохати понад усе на світі. Який захоче від тебе дітей. Який буде поспішати додому – бо на нього чекатимеш ти. — В цю мить, він думав про них.
   Емма завмерла… Що вона могла сказати на його слова?! Що вона мріє про це? Що все це є на її листку «Бажань»?! Який до того ж вона написала багато років тому… Його слова – це те, що заховано глибоко у її душі. Вона б мріяла про такого чоловіка, як він… який подарує їй все це: дім, дітей і безмежне кохання. Але ж він Казанова… Хіба такі змінюються?
   — Дякую.
   — Еммо, я тебе не втішаю. Так буде. — Святослав, примружившись, запитав: — Скільки тобі Еммо?
   — Незабаром буде тридцять один. — Вона розвела руки і ледь не вилила на себе шоколад. — Ой!
   Він засміявся з її незграбних дій.
   — Лише тридцять один. Еммо у тебе все ще попереду. Моя сестра вийшла заміж в тридцять три, а через рік мала первістка. Тож… Все попереду! — він переможно посміхнувся, - знаючи, що правий.
   — Дякую. — Тихо промовила дівчина.
   — За що?
   — За те, що подарував надію, - розповівши про свою сестру. — Емма радісно і мило усміхнулась.
   — Все буде! Ти будеш чудовою мамою! — він був в цьому впевнений.
   Емма розреготалась.
   — Головне, щоб діти не підходили коли я несу лижі, валізу та не тримаю в руках ковбасу.
   Святослав підтримав її сміх.
   — До речі… коли твій День народження?
   Емма усміхнулась і зніяковіла:
   — Через два дні.
   — Ти народилась на Новий рік? — широка усмішка осяяла усе його обличчя.
   — Так.
   — Обіцяю – ми гарно його відсвяткуємо! — він потер долоні в очікуванні на її свято.
   — Не треба… я не хочу… — Емма похитала головою.
   — Хто тебе запитує, Еммо?! — засміявся Святослав.
   — Але…
   — Ніяких але! — він швидко затулив їй ротика смачним поцілунком.
   Емма облизала губи після смачного, шоколадного цілунку.
   — До речі…
   — Що?
   — Звідки така обізнаність про протизаплідні пігулки? — Емма вигнула у запиті брову.
   — Ну… у мене є друзі лікарі. Мені було цікаво і я запитав. — Просто відповів він.
   — А-а-а…
   — А ти вже навигадувала? Ну так… так, я ж Казанова. — Сміх заполонив усю кімнату.
   — Так воно і є! — засміялась дівчина.
   — Ну… якщо так… — Святослав встав і простягнув до Емми руку. Відчувши її долоньку в своїй, він додав: — Тоді на нас чекає…
   — Що? — Емма облизала вуста в передчутті чогось солодкого.
   — Ти змерзла?
   Емма невдоволено зітхнула. При чому тут – «ти змерзла?». Вона бажала його… хотіла, щоб вони пішли до спальні і кохались… щоб він відводив її у світ чогось шаленого, а він питає – «ти змерзла?».
   — Трішки. Я все таки, «плавала» у снігу, а потім мене ще й закопували у нього. — Вона зробила серйозним обличчя, нагадуючи йому, як він завалював її снігом.
   — Тепер моя місія зігріти тебе… — від одної лише думки про неї і про її дивовижне, піддатливе тіло – він охрипнув.
   Емма частіше задихала… її хвилювання було приємним і вона очікувала на те, що він запропонує… і на те, як він збирається її зігрівати.
   — Так… це твій обов’язок… — у її роті пересохло. Як вона взагалі вимовила ці слова.
   — Ммм… Еммо… Красуне з перчиком. — Святослав ніжно поцілував її за вушком. — Правильні слова… дуже правильні. — Його дихання збивалось, а пульс вибивав шалений ритм.
   Святослав закинув її на плече, і ляснувши по сідничкам, почув її голос.
   — Ой! Куди ти мене несеш? — не дивлячись на цікаве положення свого тіла, все ж таки запитала вона.
   — Ми з тобою… так і не випробували за тим призначенням, яке нам потрібно - джакузі. — Його «друг», - пришвидшив темп ходи.
   — Що?! Джакузі?! — Емма втратила на мить здатність говорити. — Святослава… я не готова до таких рішучих експериментів.
   — Тобі ж сподобалось уночі…
   — Так.
   — Тож просто довірся мені… Тобі сподобається. Обіцяю.
   — В цьому я не сумніваюсь. — Все так само, будучи вниз головою, мовила вона.
   Він вловив її хвилювання.
   — Тоді в чому сумніваєшся?
   Емма не розуміла, як він завжди вловлює її сум’яття… її настрій та хвилювання.
   — Я… я… хвилююсь, що щось не так зроблю.
   — Викинь дурість з голови. Ти Красуня з перчиком, - пам’ятай про це. І не соромся своїх бажань поруч зі мною. Якщо я не буду знати чого ти хочеш, як я дам тобі це?! Якщо ти будеш приховувати свої сексуальні бажання – вони так ними і залишаться. Тому обирай… Ти не розповідаєш – і нічого не отримуєш… або… розповідаєш і отримуєш чистий кайф. Що обираєш? — його рука стиснула її сідницю.
   — Другий… другий варіант. — Тихо промовила вона.
   — Я не чую. — Він знову ляснув її по пружній півкулі.
   — Ой! — Емма на секунду закусила губу. — Другий варіант! — майже крикнула дівчина.
   — Розумашка! — він провів рукою по сідничці. — Я обов’язково поцілую туди, – куди ляснув.
   Емма вже втрачала голову і здатність тверезо мислити.