Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

   Увійшовши до кімнати, де знаходилось джакузі, Святослав повільно опустив Емму. Усміхаючись, наче «Чеширській кіт», він узявся за низ її светра і одним ривком звільнив її з нього. Вона залишилась в одному прозорому, червоному бюстгальтері і джинсах.
   — У тебе гарний смак… знаєш, як звести з розуму… — його шовковий голос опустився по її тілу, коли він повільно присів навпочіпки.
   — Про що ти? — важко дихаючи, запитала Емма.
   — Про твою сексуальну червону білизну. — Він облизав швидко губи. — Бачу це твій улюблений колір… Колір пристрасті та сексу… Твоя півсвідомість – знає чого хоче тіло… чого саме воно бажає…
   — Я розтринькала майже усі свої заощадження на поїздку і на білизну… мені приємно, що ти її оцінив та помітив. — Зніяковіло Емма поклала праву руку на ліве плече, - нібито прикриваючись, від його пронизливого погляду.
   — А на що збирала гроші спочатку? — поцікавився він, зупинивши свої руки на її блискавці.
   — Не важливо… — сумно видихнувши, Емма зніяковіла.
   — Кажи!
   — На весільну сукню. — Її щічки ще більш почервоніли. — Проте… це вже неважливо.
    — Еммо… важливо все, що хочеться, про що бажаєш та мрієш ти. Все важливо. І я впевнений – ти отримаєш все це. На сукню – ти ще назбираєш, — його очі запалали яскравим вогнем, — а зараз… зараз я дуже тобі вдячний за те, що ти витратила свої кошти на те, щоб звести мене з розуму. — Його руки розстібнули блискавку, а її м’який животик сіпнувся від його доторку. Святослав обережно допоміг зняти їй черевички, шкарпетки і узявся за джинси. Тепер Емма стояла у повній своїй красі – в його очах вона була бездоганною.
   Святослав все так само, стоячи навколішках, поцілував її м’який, солодкий животик. Емма затремтіла і схопилась за його плечі. Усе тіло наче пронизувала яскрава блискавка, усе її тіло у мить реагувала на Святослава. Ще ніколи жоден чоловік не викликав стільки фантастичних хвилювань, відчуттів… жоден цілунок – не був таким досконалим і бажаним, як цілунки та доторки Святослава. Вона зустрілась з ним поглядом і провела долонею по його щоці. Їй здалось, що він на мить перестав дихати… так само, як вона.
   — Я теж хочу тебе роздягнути… — нерішуче, та занадто тихо сказала дівчина.
   Святослав широко усміхнувся її словам, і підвівшись, підняв руки до гори, щоб вона могла звільнити його від одежі. Емма узялась за низ синього светра і підняла його вверх, - оголюючи, його бездоганне міцне тіло. Емма стягнула через його голову светр і кинула його на свою одежу. Їй кортіло обдарувати кожен сантиметр його торсу… грудей… повільно-гарячими цілунками. Цей порив – одразу знайшов себе у діях. Вона встала навшпиньки і поцілувала його у шию… потім вилиці… опустившись на груди… Емма відчувала своїми губами, як калатає його серце,… як він переривчасто дихає. Це вона… вона на нього так діє. О, Боже! Це дивне, незвідане почуття – перемоги… Перемоги богині кохання – над цнотливою дівчинкою. Їй хотілось дарувати цьому чоловікові – себе без залишку… забуватись своє ім’я у його обіймах… задихатись під його тілом… і бажати… бажати усього разом з ним – і отримувати це.
   Святослав наче Фенікс – оживав з кожним її цілунком. Раніше лише тіло отримувало той розряд… вірніше просте звільнення від напруги під час сексу,… а тепер… тепер – разом з цією жінкою, від її доторків – він відчуває, як тіло і душа воєдино отримують – незвідану насолоду. Ця насолода – кохання. Коли вона його торкається… все перестає існувати… окрім них… окрім їхньої миті. Він би так хотів зізнатись їй у почуттях… сказати їй, що закохався,… але так він може її налякати. Емма може навіть не повірити йому…
   — Еммо… — він видихнув її ім’я.
   Емма, опускаючись перед ним на коліна, проклала доріжку з поцілунків від грудей до блискавки на чорних джинсах. Розстібнувши ґудзик, а потім і блискавку… Емма завмерла… для неї це уперше, вона ніколи сама не роздягала чоловіка, а тим паче так рідко робила те, чого так бажала дати Святославу. А якщо йому не сподобається? Якщо вона не така вправна, як він очікує? Байдуже! Вона хоче йому це дати!
   Доки він нога об ногу знімав черевики, Емма опускала його джинси. Дійшовши до литок, вона почекала, щоб він підняв одну, а потім другу ногу – все, він був звільнений від джинсів і шкарпеток. Тепер вони на рівних.
   Дивлячись йому у вічі, Емма зі збентеженням, але з повною рішучістю потяглась до його боксерів.
   Святослав очманів – він був шокованим.
   Маленькі рученята Емми – торкнулись його сталі, яка огорнута шовком. Провівши долонею по його гордості, Емма почула, як Святослав хрипко застогнав. Перемога… маленька поки що, - але перемога!
   — Який ти, Святославе? — запитала вона.
   Він подивився у її очі, які дивились на нього знизу вверх, а потім подивився на її рученята і ледь вимовив:
   — Що ти маєш на увазі?
   — Який ти на смак… — це було риторичне запитання, так як вже за мить – вона торкнулась його плоті язичком.
   — О, Боже! — Святослав ледь втримався на ногах. — Еммо… Красуне з перчиком… Ти вирішила мене довести до божевілля?!
   — А виходить? — поцікавилась підступно вона.
   Його член сіпнувся доверху від її пальчика на його голівці – цим самим, даючи відповідь на її запитання.
   Він вишкірився.
   — Здається «він» тобі відповів… — Святослав голосно ковтнув.
   Емма уся тремтіла і він це відчував через її пальчики. Для нього багато означало те, що вона попри своє хвилювання та невпевненість, - захотіла подарувати йому це дійство. Дивлячись, як темнішають очі Емми від бажання та збудження, він не втримався і схопив її за коси. Дівчина голосно застогнала і це ще дужче запалило його.
   Емма торкнулася губами його плоті… обережно… ніжно… даючи змогу, звикнути собі дарувати йому задоволення таким чином,… а йому звикнути до її тепла… Вона чула, як він важко дихає і як бажає нахилити її голову, щоб заволодіти повністю її ротиком,… але він був дуже уважний до її почуттів і не давав собі проявити нестриманість. Емма стиснула його міцну плоть у своїй жменці і провівши язичком від низу доверху – узяла його в ротик. Святослав скрикнув від захвату і просто не втримався, щоб не притягнути її голову, ще ближче. Він уважно дивився на бездоганне дійство, яке виробляла з ним Красуня з перчиком… вона вправно володіла його гордістю… сама не розуміючи, що з ним робить.
   — Ммм… — Емма замуркотіла. Відсторонившись на мить, вона подивилась йому у вічі і з новою силою та швидкістю, узялась задовольняти його і себе.
   — О, Еммо… Ще… ще… крихітко… прошу. — Він тримав її за волосся, і не поспішаючи, рухав стегнами на зустріч її ротику і гарячому язичку. — Ти неймовірна… — він задихався від бажання і боявся, що от-от вибухне, а це їм зараз ні до чого… на них чекає джакузі.
   Емма була в повному захваті від себе… від реакції Святослава… від того, що його велика, міцна гордість – так відгукується на її язичок. Вона володіє ним… вона контролює ситуацію… він під її чарами. Їй здавалось, що вона Богиня кохання, що все їй під силу.
   — Ммм… — Емма застогнала і трішки надавила на його член зубками. Тепер була його черга задоволено застогнати. Що він і зробив. Емма усміхнулась.
   — О, Красуне… прошу зупинись, бо я не витримаю… — Святослав ледь мовляв ці слова… свідомість плуталася від неймовірного кайфу… Думки… думки були лише про одне… як витримати і як оволодіти нею. Перед очима неймовірна красуня… її ротик робить дива з його плоттю,… але цього буде замало для них двох. Їм потрібно поєднатись в повній мірі цього слова.
   Емма відпустила його плоть і подивилась на нього, заливаючись рум’янцем. Щічки пашіли, тіло стало гарячим, а лоно палало вогнем. Дівчина швидко облизнула вуста і запитала:
   — Я хочу, щоб ти не витримав… — промовити це їй було трішки соромно… але попри її сором’язливість… вона бажала цього чоловіка і хотіла, щоб він від неї божеволів… втрачав голову, - як вона від нього.
   — Повір… мені важко даються ці слова… я б бажав володіти твоїм ротиком до останньої моєї краплі,… — він застогнав, відчувши її нігтики на ніжній плоті, — але я хочу увійти у тебе… кохатись з тобою… а для цього мені треба зараз зупинитись хоч на хвилинку… це титанічні зусилля, - повір. Біля тебе мені важко взагалі думати і зосереджуватись, а тим паче зупиняти те, що ти мені даруєш…
   — Святославе… — видихнувши його ім’я, Емма чарівно усміхнулась.
  Її усмішка ніжна та чарівна, а очі темні та спокусливі від дикого бажання… Це зводило його з розуму і це була остання крапля для Святослава. Він трішки сильніше стиснув її волосся у своїй жмені і таким чином обережно наполіг, щоб вона підвелась. Емма слухняно зробила те, що він хотів, - тепер вони стояли упритул одне до одного… погляди поїдали одне одного… гаряче дихання змішувалось воєдино.
   Він обережно звільнив її від білизни, і притиснувши до себе, палко поцілував. Вони загубились один в одному. Їхні тіла віддавали одне одному жар… демонструючи, як сильно вони бажають цього поєднання. Ніжного, лагідного… і швидкого та ненаситного. «Дах» - просто їхав…
   Святослав відірвався від її вуст. Нахилившись, він дістав із джинсів фольгову пачечку і розкривши її, надягнув захист. Він бачив, як Емма почервоніла, дивлячись на те, що він робив. Він знову поцілував її, а потім, пустившись до джакузі, подав їй руку. Вона спустилась до нього і знову опинилась в полоні його обіймів. Обережно всівшись, Святослав опустив Емму на себе… але поки що не в повному розумінні цього слова.
   — О, Еммо… ти така красуня… твоє волосся… очі… ніжні і палкі вуста… твоє тіло, яке зводить мене з розуму. — Забираючи коси з її плеча, він поцілував її за вушком і почув тихе зітхання. — Обожнюю твої груди… ці солодкі вишеньки, які підіймаються вверх, щоб отримати ласку. — Святослав нахилився і припав гарячими губами до її рожевого пуп’янка. Емма скрикнула від задоволення, а він ще більше захопив його у свій рот. Його язик грався з її твердим від збудження пуп’янком, доки руки пестили її сіднички.
   Еммі здавалось, що вона губиться у паралельному світі… грань реальності і чогось незвіданого. Так і є… це для неї все нове… незвідане та дивовижне. Відчуваючи його язик то на одній персі, то на іншій, вона не могла контролювати свої стогони і не хотіла. Проте вже через мить, Емма взагалі закричала… він увійшов у неї, - не швидко, але його розміри здавалось стали ще більшими аніж були вночі.
   — О, Боже! — Емма вчепилася об його біцепси і голосно викрикнула: — Святославе! — аж раптом її голос загубився у його цілунку.
   Він входив у неї повільно, нібито дражнячи, при цьому, не припиняючи її цілувати. Святослав давав їй змогу звикнути до вторгнення у її вузенький простір, а сам він хотів насолодитись шовковими стінками, які наче палкий цілунок захоплювали його плоть у солодкі тенета. Навіть захист не зміг – зупинити відчувати її шовк, те наскільки вона мокренька… навіть у воді. Довкола них бурлила вода, але це нічого в порівнянні з тим, як ця вода виходила за край басейну від їхнього поєднання. Здавалось, що ця вода закипає від них… від того, як сильно вони бажають одне одного.
   — Обійми мене за шию Еммо і притиснись… я увійду ще глибше. — Важко дихаючи, він притиснув її до себе.
   Емма послухалась. Обійнявши його, вона відчула шалений поштовх і крикнула.
   — Святославе… це неймовірно… не зупиняйся… — її голос губився у його шиї. Її руки блукали від спини до голови… проводячи по короткій зачісці.
   — Хочеш швидше? — між її і своїми стогонами, запитав хлопець.
   — Так! Так! Прошу… тільки не зупиняйся. — Емма не впізнавала свого голосу… він був таким благальним… хриплим…
   Святослав пришвидшив темп, тримаючи у своїх руках, пружні сідниці Емми. Лукаво усміхнувшись, він великим пальцем натиснув на вузенький отвір між сідничками.
   — Святославе… Святославе… — Емма викрикувала його ім’я, навіть не розуміючи, в якому стані і в якій паралельності світів, вона знаходиться. Він ошелешив її своїми діями.
   Надавивши ще раз, його палець трішки глибше увійшов до цнотливого та такого спокусливого, забороненого плоду.
   — Подобається? — він не зупинявся ні на мить.
   — Так! Так! — дівчина хникала від неймовірного кайфу. — Прошу… прошу…
   — Що ти просиш, Еммо? Що? — він наполягав на відповіді.
   — Ще… не зупиняйся… — Емма закричала, коли відчула усю міць його єства глибоко у собі… аж до солодкого болю. — О, Господи!
   — Еммо… Еммо… Яка ж ти свята. — Засміявся він.
   Емма, відсунувшись, подивилась у його очі, які сяяли від задоволення.
   — Навіть свята… з тобою стане розпусницею. — Мовивши це, вона вп’ялась в його губи і почала підійматись на його плоті.
   — О, Господи! Еммо… — він потрапив у Рай.
   — Святославе… Святославе… Який же ти, святий. — Вона усміхнулась і знову підвелася на його плоті, а потім повільно опустилась… дражнячи його.
   Він схопив правицею її за талію наче ліана, а іншою рукою все продовжував  пестити її між сідничками, змушуючи її кричати від задоволення. Пришвидшивши темп, він узяв у полон її вуста і гублячись у екстазі, голосно застогнав їй у губи. Святославу здалось, що він помер, а потім воскрес. У вухах він почув хор Янголів. Це кохання. Справжнє кохання. Він кохає Емму. Кохає.
   — Еммо… Красуне моя… Ти неймовірна… Ти моя… — він подивився у її очі і з останнім поштовхом повторив: — Ти моя.
   — Твоя… — видихнувши це, вона впала в його обійми. Тут – знаходився її Рай.
   Емма вдихала аромат його шкіри… і це її заспокоювало, хоча ще хвилину тому – збуджувало до знемоги. Його аромат – для неї рідний. Такий… свій… так, так – саме свій. Емма чула, як калатає серце… її… чи його? Їхнє – на двох. Вона зарилась обличчям в його шию і насолоджувалася цією миттю.
   — Еммо… ти неймовірна. Мій перчик і ваніль… — він провів по її спинці долонею, виказуючи цим, свою ніжність і тепло.
   Емма відсторонившись, подивилась у глиб його блакитних очей. Його очі усміхались, як і його губи. Вона закохалась у нього. Вона покохала цього неймовірно чуттєвого, пристрасного і розумного чоловіка. А чи є у них майбутнє?
   — Це було дивовижно… ти дивовижний. — Емма ніжно поцілувала його повіки, ніс, щічки і нарешті дісталась до вуст.
   Її ніжність – полонила його. Її пристрасть – звела з розуму. Вона – суцільна насолода, без якої він не уявляє майбутнього. Він у її полоні.

   Лежачі на дивані, Святослав обіймав Емму, погладжуючи її спинку. В глибині душі, він усміхався, як мале дитя, яке нарешті отримало такий бажаний подарунок на Новий рік.
   — Святославе…
   — Що?
   — А скільки тобі років? — поцікавилась Емма, пестячи на його грудях поодинокі волосинки.
   — Двадцять вісім.
   Емма підвела на нього очі і важко зітхнула.
   — Капець! Я старша за тебе! — безпосередньо, як дитина надулась вона.
   — На якихось три роки. — Засміявся він. — Це для тебе проблема?
   — Для мене то ні,… а для тебе… — Емма знову зітхнула. — Це ж я старша…
   Святослав не витримав і розреготався:
   — Еммо, мене не турбує це. Яка ж це різниця?! Ти ж мене не на двадцять років старша. Хоча, якщо людям добре разом – то начхати, що і хто думає про них. Головне, що вони одне одного знайшли. Не всім щастить знайти половинку. Тож… якщо людям добре, вони закохані – байдуже до упереджень інших. — Жваво мовив Святослав.
   — Мені подобається твоя думка. Я теж її розділяю. — Емма провела пальчиком по його губах: — І взагалі… мені подобається, як ти все правильно і логічно підносиш.
   — Еммо… Ти неймовірна… Я ніколи таких не зустрічав. — Зізнався він і усміхнувся.
   — Ти забувся… я ж «проблеЕММА», — вона засміялась, — а ще «ДелеММА».
   — Ні, Еммо… ні… ти – ПоЕММА… моя ПоЕММА.
   Емма усміхнулась його словам.
   — Ммм… — промуркотіла вона. — Мені приємно… Я ж казала, - мені подобається, яка у тебе правильна логіка.
   Святослав ніжно усміхнувся і поцілував її волосся.
   — Ти чудова, Еммо… чудова.
   — Навзаєм. — Вона солодко видихнула.
   — Поцілуй мене, Ем. — Йому так закортіло відчути її ніжність. Він відчув те, про, що вони говорили сьогодні – «сумно – коли добре». Він боявся, що це не назавжди. Її обійми… її цілунки… Він знав, що не дарма цього боїться, але вона повинна пробачити його секрет. Коли вона покохає його – все буде добре… він сподівався на це.
   Емма терпіти не могла, коли її називають Ем,… але коли це говорить Святослав… це ніжно і по-домашньому лагідно… особливо.
   Вона торкнулась його обличчя, обіймаючи його вилицю, своєю долонею і трішки підвівшись – закарбувала на його вустах, смачний, ніжний і такий бажаний для обох цілунок.
   — Святославе… — відірвавшись від його губ, тихо промовила вона.
   — Так?
   — Я… я… — її серце наказувало зізнатись у коханні, але… розум казав – зупинись! Вона боялась… боялась, що це не назавжди,… і вона розуміла, що так воно і є.
   — Так? — він завмер… він бажав почути, що вона кохає його. Хоча з його боку, - це було нахабністю. Він хотів так багато, - він хотів, щоб його кохала ця дивовижна, ніжна та пристрасна жінка. А чи заслужив він на неї? Чи заслужив на її кохання? Зараз він відчував, що Емма хоче сказати саме це… саме слова кохання… він хотів їх почути. — Я слухаю, Еммо.
   — Я… я… Мені дуже добре з тобою. — Усміхнувшись, вона знову поклала на його груди свою голову, розсипаючи і досі трішки вологе волосся після джакузі.
    — І мені з тобою дуже-дуже добре, моя Красуне з перчиком. — За цими словами, він перевернув Емму на спину і почав обдаровувати її смачне тіло цілунками… починаючи з шийки…