Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На небі вже починали з'являтися де-не-де зірочки, а я все так само блукала по надрях лісу. В висновку я знайшла лише, шишку.
- Та чорт. - я відчувала, що паніка по троху долає мене. - я що тут помру?
Я закрила очі та декілька разів глибоко вдихнула, та видихнула.
- Зберися тряпка.
Я подивилася на небо, на ліво, на право. Може закричати? А й справді, чому я не спробувала цей варіант раніше?
Я вдихнула повні груди повітря, і закричала в весь голос.
- Допоможіть.
Надіюсь хоч так вони мене почують. А ще друзі називається. Навіть не помітили, що я зникла. А може вони вже мене шукають? Можливо вони викрикують моє ім'я, а я навіть не чую їх.
В відповідь на мій клич я нічого не почула. І тоді емоції почали брати наді мною верх.
По моїй щоці покотилася одинока сльоза. Та що я зробила не так? Коли звернула не на ту стежину?
Ззаді мене роздався тріскіт гілки. Я швидко повернулася. В наступившій темряві не було видно хто це. Оскільки він щей стояв під деревом, його не освітлював навіть місяць. Який вже ось почав появлятися на зірковому небі.
Коли силует почав наближатися, я потроху задкувати.
Мати рідна, я ще не хочу помирати.
Я все задкувала, та задкувала. А він все наближався, та наближався.
Все було добре, коли я відступала він приближався. Поки я не зачепилася за ту саму кляту колоду і не полетіла до землі.
Я заплющила очі, та вже приготувалася розплющитися по землі як млинець. Але за одну секунду, я відчула чиюсь руку в себе на талії.
- Надалі, будь обережніша. - прошепотів чоловічий голос мені на вухо
Моє тіло миттю покрилося сирітками. Я швидко розплющила очі.
- Мирослав? - мій голос прозвучав мляво, стомлено, але в ньому були нотки радості.
Якщо я все ж таки не померла тут сама, то помру з Мирославом. Компанія це добре.
- Як ти тут опинилась? - запитав чоловік.
- Я гуляла. - невпевнено відповіла я.
А що казати? Так, я гуляла, поки не заблукала.
- Гуляла?
Чоловік підняв свою руку так, щоб можна було бачити годинник, який красується в нього на зап'ястку.
- На годиннику зараз "21:42" ти ще впевнена, що гуляєш? - з відчутним сарказмом запитав той.
- Мирослав, відпусти мене. - я поглянула на його руку, яка ще досі була в мене на тілі.
- Тікаєш від відповіді? - він все таки мене відпустив, перед цим рівно поставивши на ноги. - молодець.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн», після закриття браузера.
