Читати книгу - "Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія"

***Ліза***

Ми листуємося з Льошкою весь тиждень. Хоча листування це звісно з натяжкою, але щоранку та вечір я отримую від нього повідомлення. Я проводжу весь день в очікуванні його побажання «На добраніч» і лягаючи спати очікую наближення ранку, щоб отримати нове повідомлення, від мого Льоші. Звичайно він запитує як мої справи, але щоб не хвилювати його, я не стала говорити, що прихворіла і вже 4 дні на лікарняному. Завтра вже понеділок і він вийде на роботу, а мені завтра за довідкою, тож до вівторка я його не побачу, через що мені особливо сумно. Я так хочу побачити його, укласти у своїх обіймах і знову отримати поцілунок. Цей солодкий спогад будить в мені почуття теплоти й ніжності.

***Олексій***

За цілий тиждень я так і не зміг вирішити, як розповісти Лізі про дружину та дочку. Боже, який жах. Аби мені колись сказали, що я буду бажати бути з кимось іншим, то це був би найбільший анекдот в моєму житті. Я не хочу бути покидьком у її очах, але якщо оцінити ситуацію здорово я і так вже ним став. Сам же заплутався у хитросплетіннях долі, які й улаштував. З позитиву, я зміг розібратися в почуттях і остаточно зрозуміти, що Ліза моя споріднена душа, але це нічого не повинно змінювати та з сім'ї я не піду, у мене на першому місці повинна бути моя дитина, якій потрібні батьки, але як ділити постіль з Машею? Я не знаю і не бажаю цього. Ми вже місяці шість чи навіть сім не були навіть близькі, звичайно, крім того випадку десь три місяці тому, та і його я зовсім нічого не пам'ятаю. Але справа не у відсутності інтиму у стосунках із дружиною, а в тому, що моя дружина вже давно стала мені другом, родичем. Як жінка, вона перестала мене хвилювати, хоч її краса анітрохи не змінилася з часів нашої першої зустрічі 17 років тому. Може я перегорів? Боже, навіть думаю про це і самому гидко від себе. Маша моя дружина і вона любить мене, адже їй окрім мене ніхто не потрібен і зрадити її довіру буде низько. Хоч у мене безмежно сильні почуття до Лізи, але краще їх замкнути глибше в серці й закінчити зараз, я не впевнений, що зможу потім, коли буду повністю поглинений нею. Ні, напевно я не зможу.

***Маша***

- Не ухиляйся від зустрічі, інакше я зроблю дуже боляче твоїй жіночці, мені набридло чекати. Ти змусиш мене діяти й…

- Ми побачимось у середу, чи принаймні у четвер. Я заїду по тебе, і ми про все поговоримо.

- Ми поїдемо до ресторану, котик?

- Куди ти сама захочеш, але до моєї дружини не думай пхати свого носа.

- Звичайно, домовилися милий, але пам'ятай, четвер крайній день.

Як же бісить мене очікування. Альбіна мене образила, після кіно так і не побачилися, але мені ж нудно.

- Альбін, Привіт. Відмови сьогодні не приймаю! Пішли кудись, вип'ємо? - Треба трохи провітрити голову, а то я засиділася вдома.

- Давай, можна в ресторан «Сходи», години за дві.

- Підходить.

Через дві години.

- Чому ти не п'єш вино?

- Мені останнім часом алкоголь не заходить.

- Це що ще за новини мила, ти що ж, вагітна?

- Маша, кому як не тобі, знати, що я не можу бути матір'ю.

- Навіть палиця раз на рік стріляє, може, зробимо тест? – ну давай блін.

- Завтра зроблю.

- Навіщо чекання котик, у тебе, коли місячні були?

- Майже місяць тому, але затримки в мене норма.

– Пішли за тестом і до мене?

– Давай, може й правда раз на рік стріляє?! – з посмішкою каже подруга.

***година потому

- Маш, чого й варто було чекати, ну не можу я мати дітей. Не дарма ми думаємо про усиновлення.

– Що? Навіщо Вам чужа дитина?

- Ми хочемо дитину, а оскільки в мене не виходить, усиновити це ідеальний варіант.

- І ви обрали вже дитину?

- Ні, Вадим сам запропонував нещодавно, я була щаслива почути це від нього, бо сама запропонувати боялася.

- Альбін, це чудова новина. Ти пробач мені, але в мене сильно розболілася голова і я хотіла б відпочити. Мама скоро привезе доньку і просто полежати вже не вийде.

- Звісно, Машуль, я все розумію.

***Олексій***

Літак як завжди затримали, через що я відразу з аеропорту їду на роботу. Не можу сказати, що щасливий тягнути з собою сумку з речами та подарунки для доньки, але виходу немає. Прийняти душ можна і на роботі. У мене є ще три подарунки, я купив дружині срібну шпильку для волосся, адже я просто не знав, що їй привезти. Лізі купив новий фонендоскоп, в неї він зовсім вже старенький, а виглядати потрібно солідно, та й працювати приємніше новою моделлю в перламутровому кольорі. Колір, звичайно не впливає на якість, але побачивши його, я подумав про свою перлину Лізу.

***

- Доброго ранку, колеги.

- З поверненням, дорогий Олексію Михайловичу, ми сумували за Вами - Неля Іванівна завжди дуже добра до мене, вона як мама, оберігає і годує пиріжками. Між іншим, її пиріжки, це твір найвищої кулінарії.

- Зараз почекаємо тих, хто запізнився, і розпочнемо обговорення.

- Всі на місці, Олексію Михайловичу, можемо починати.

- А Єлизавета Миколаївна?

- Так на лікарняному наша Ліза, вже п'ятий день, напевно. - маленька засранка і не сказала нічого. – З головного, у нас лікуватиметься теща нашого міністра, Юрія Григоровича. Смерть за тиждень у відділенні не було, зараз на стаціонарі 26 людей.

- Дякую, що ввели в курс справи, Неля Іванівна, зайдіть до мене.

Поки я чекав на Нелі, не гаючи часу попросив знайти адресу Лізи.

- Олексій, це я.

- Заходь, Нелічка. Я хотів попрохати побути ще сьогодні моїм замісником.

- Із задоволенням, мій любий.

- А ще в мене є подарунок. Зараз. – кажу я жінці й дістаю з сумки перлини.

- Олексій, бешкетник, ну нащо таке дороге.

- Рідна, а кому я можу ще зробити такий подарунок?

*** дзвінок телефона

- Вибач, зараз.- кажу Нелі – слухаю… ага… записав, дуже вдячний.

- Все добре?