Читати книгу - "Заміж за незнайомця, Уляна Пас"

- Я хочу знати, що за гру ти ведеш! - довелося брати себе в руки, щоб не виглядати поряд з ним надто жалюгідно. 

- Жодних ігор, сонце! У мене все серйозно! - й усміхнувся! Реально, тут плакати варто, а йому хоч би що! 

- Серйозно?! - знову вибухаю. - Ти розпатякав усім, що ми одружилися! 

- Розпатякав? - Дем'яну явно не сподобався мій жаргон, та мене це мало хвилювало. - Я правду сказав, Юле. Ми з тобою дійсно одружені. І це підтверджено офіційно. 

- Я тобі не вірю! - бурчу і складаю руки на грудях. 

- Не віриш? Ще скажи, що не пам'ятаєш, як ми з тобою цілувалися на даху хмарочоса, а потім пішли в мій номер. Ти була така... піддатлива... - Дем'ян нахилився ближче до мене, так, щоб подихом торкатися мого обличчя. Зовсім близько, занадто близько...

- Я взагалі нічого не пам'ятаю! - випалюю і відступаю на крок, від гріха подалі. - Ти міг усе вигадати!

- Справді? - схоже, йому подобається мене доводити. Дем'ян посміхається кутиками губ, а в мене земля тікає з-під ніг. - А як пояснити це? 

Він хапає мою руку та підносить до обличчя. Так, щоб нам обом добре було видно мою обручку. Кретин! Тепер розумію, чому вона не знімається! Він зробив це навмисно!

- Ти купив її? - голос наче не мій, тремтить від шоку. 

- Це був мій подарунок на честь нашого весілля, - Дем'ян не поспішає відпускати мою кінцівку. Навпаки, переплітає наші пальці, поки я перебуваю у прострації. - Ти тримала мою руку ось так і говорила, що я щедрий та дуже сексуальний.

- Напевно, я мала на увазі, що ти придурок! - нарешті повертаю собі здатність мислити та відступаю на крок. 

- Сонце, ти можеш скільки завгодно заперечувати все, що було, але я теж там був, і, на відміну від тебе, пам'ятаю кожну деталь тієї ночі. - Дем'ян дивиться так, наче бачить мене наскрізь. Він же зараз не про мою незайманість говорить? 

Як же це соромно! Схоже, пора валити звідси! Хоча ні, є ще одне запитання, яке мене мучить!

- Чому ти відразу не сказав, ким є? Ти ж впізнав мене там, у клубі! - випалюю на одному подиху.

- Не просто впізнав. Заради тебе я туди і приїхав, - і знову чергове потрясіння. Поки я в ступорі обмірковую його слова, Дем'ян знову наближається і нахиляється так, щоб наші обличчя були одне навпроти одного. - Думала, що можеш втекти? Ти ж моя дружина, Юле. А своїм я ділитися не звик. Тобою у тому числі.

Ні, він точно ідіот! Або збоченець! Видно, що багатий, тоді навіщо йому все це? Просто скучно стало і вирішив так розважитися? Але одруження з незнайомкою... хіба це не занадто? 

- Послухай… - намагаюся підібрати слова і придумати план втечі. Досить з мене на сьогодні цього брюнета. Потрібно спочатку все обдумати та заспокоїтися. А краще випити... здається, вдома було шампанське…

- Юля! - грубий голос батька змушує мене підстрибнути на місці. Він стоїть у кінці коридору в компанії незнайомого мені темноволосого чоловіка і вони обоє дивляться на нас з Дем'яном так, наче ми сильно накосячили. 

І якщо мені страшно та дико соромно, то сам Дем'ян стоїть, як нічого не сталося. Абсолютно розслаблений та спокійний. Йому що, дійсно байдуже, що зараз на нас чекає рознос? Причому повний! 

- Йдіть за нами! Думаю, поговорити не завадить, - говорить незнайомий мені чоловік, хоча внутрішнє чуття підказувало, що це батько Дем'яна. Риси обличчя схожі, а ще очі, зелені та яскраві. 

- Ходімо, мала! Настав час відкривати всі карти, - Дем'ян мені підморгує та першим прямує за нашими батьками. Мені ж кортить розвернутися та тікати світ за очі. Тільки от проблема від цього не зникне, а стане ще більшою. Цього допустити я не можу. Тому набираю у легені якомога більше повітря та прямую за Дем'яном. 

Чорт! Як же хочеться пропалити очима дірку в його широких плечах! Шкода, що у мене немає суперздібностей…