Читати книгу - "Шибайголови, Олександра Малінкова"

Вероніка.

Пройшли травневі свята. Ми з Женькою повернулися до інституту. Через брак часу, не бачилися з нею майже п'ять днів.

- Як ти? - Тихо запитала подружка, щоб не привертати зайвої уваги. 

- Звикаю ходити на допити, як до себе додому! - Знизала плечима я. - А ще, продовжую уникати Микиту! 

- Чула, ця дівчина…

- Мія! - Додала я.

- Так! Вона в комі. 

- Все вірно! - Кивнула я та озирнулася навколо. 

Занадто багато питань, відповіді на які я просто не знаю. Найголовніше питання - від чиєї руки постраждала Мія? В колі підозрюваних може опинитися хто завгодно: три хлопці, які кинули її в воду, будь хто з них міг продовжити сваритися з нею й перестаратися, а ще Емма, і навіть Микита… Він міг сплутати мене з Мією, адже та була в моєму світшоті. А він на підпитку… 

Хто ще? Славка… Чому ні? Вони могли посперечатися теж! Що я знаю про нього!? Хоч його дії були досить щирими, але ж це міг бути просто розіграний спектакль, бо я завадила йому втекти з того зловтішного місця. 

Та будь хто, по великому рахунку. На базі була ціла купа людей!

- Тобі тепер теж слід бути дуже обачною! - Прошепотіла Женька схилившись наді мною.

- Чого б це? 

- Сама знаєш! Бо дівчина була в твоєму світшоті…

- Ну й що з того? Було темно!

- Отож! Нападник міг сплутати! А чатувати саме на тебе! 

- Дякую! - Роздратовано буркнула.

- Ніко! Я не намагаюся наводити на тебе жах, просто хочу, щоб ти була дуже обережною! Тож увечері на танці з Максом* (хлопець Жені), заїдемо за тобою. 

- Я звичайно вдячна за прояв турботи, але ти не вважаєш, що це вже якось занадто? - Обурилася я.

- Ні! Увечері чекай на нас! - Не збиралася здаватися Женька. От настирлива. 

Наступна пара - англійська мова. Сьогодні зібрали увесь потік в великій аудиторії, з рядами наче в амфітеатрі. 

Я з Женькою сіли приблизно посередині. Емма теж вмостилася неподалік. 

- От же ж! - В серцях прошипіла мені на вушко Женя. - Вона ще довго буде нас переслідувати?

Подружка ще щось додала, але я не запам'ятала, що саме… Ліниво спостерігала за метушнею, за тими хто заходить в аудиторію. Навіть спробувала ідентифікувати ту трійцю з бази відпочинку, які штовхнули Мію в воду, але наче б то нікого схожого. Чи то вони мені просто на одне лице? 

Та ось мою байдужість як рукою зняло, бо в цей час до приміщення увійшов Славка. 

- А він що тут забув? - Видихнула я. Бо якщо чесно було шокована його тут побачити.

Я це вслух промовила?

- Хто? - Одразу оживилася подружка.

Слава пройшов повз і зайняв місце десь позаду. Маківкою відчуваю, що його погляд в цю секунду саме ковзає по мені. 

Не обертаюся. Але від цього відчуття незручно. Зайорзала на відкидному сидінні й, навіть спробувала натягнути светрик на оголене плече. 

Може справді, це все через нерви. А він і думати забув про мене? 

Хоча… Якщо так подумати, то я в той вечір могла стати свідком… І напевно в нього можуть виникнути якісь питання до мене. А про інше він звісно вже забув, стільки часу минулося…

Але я нічого не бачила. Тільки його автівку з увімкненими фарами і його темну постать у сутінках. 

Більше нікого!

Озирнулася й одразу зустрілася з ним поглядом. Дивні відчуття. Така собі суміш з: страху, старої образи, яка ще десь глибоко болить та цікавості і це все підігріте на вогні його шаленого магнетизму.

Зараз одягнений в світлу сорочку. Прямо зразковий студент…

В аудиторію увійшла викладачка з мови. Привіталася. Потім викликала Славу, змусивши розказати про своє життя в Америці. Ось де ти був останні два роки… 

- Який симпатяга! - Прощебетала Женька. - Чула, що він закінчив два курси, а потім поїхав навчатися до Америки, а зараз повернувся й відновив навчання на третьому курсі але інший факультет, інформатики здається, якщо вірно запам'ятала і нічого не переплутала…

- Угу… 

- А ти сама про кого говорила? - Згадала Женька.

- Про нього! - Що вже приховувати, особливо зараз, коли він стоячи за кафедрою біля дошки, не зводить очей з мене.

- То ви знайомі? - Подружка округлила від здивування свої оченята. 

- Можна і так сказати…

- Досить говорити загадками! 

- Він хлопець Мії, тієї дівчини, що зараз у комі.

- От чому він не повернувся назад до Америки? Не кинув її, як це по-чоловічому та романтично! 

- Так! - Ствердно кивнула, маю визнати цей факт дійсно виглядає досить шляхетно.

- А може то він і приклав ту Мію? - Почулося тихе шипіння за моєю спиною. Емма яка всілася ззаду “виплюнула” ці слова майже мені на вухо.

- Еммо, а може це була ти? - Спокійно видала я. - Або хтось з твоїх посіпак?

- Пф! Потрібна вона мені! Я вже провчила її в той вечір.

Та через секунду ми втрьох замовкли, бо викладачка звернула на нас увагу, зробивши зауваження.