Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Машинально здійснюючи звичні дії, Інга продовжувала розмірковувати про дивний візит колишнього хлопця. Думала   з підозрою, і водночас із затаєною надією. 

Вона завжди була спостережливою, вміла аналізувати, зіставляти факти, тому за півтора року, які вони провели разом, встигла добре вивчити багато його звичок і особливостей характеру. Звичайно, без сюрпризів не обходилося, але одне вона зрозуміла напевно: всі свої вчинки Сергій прораховує дуже ретельно.  Отже  він прийшов, тому  що йому щось від неї потрібно…

Знайомство їхнє відбулося позаминулої осені за дуже сумних обставин.  

В Інги тоді померла мати. Під час похорону вона затрималася на цвинтарі поруч із могилою, заливаючись гіркими сльозами, а двоюрідна сестра матері не стала чекати, поки дівчина заспокоїться, і поїхала геть разом зі своїм сімейством. Це було цілком у її дусі, бо Інгу вона не любила.

Кладовище розташовувалось  за містом, а вже темніло. 

Інга, вся в сльозах і з розтрощеним серцем, стояла в сутінках на автобусній зупинці й чекала автобуса, який міг і не приїхати... Грошей на таксі в неї не було. 

Машини дорогою проїжджали рідко, але самотня постать на зупинці, де валялися недопалки і  пусті пачками з-під сигарет, ні в кого не викликала інтересу.

Якась машина проскочила повз, сповільнилася і здала назад. Хлопець, який із неї вийшов, почав розпитувати Інгу про те, що з нею сталося, поспівчував для порядку, а потім запропонував відвезти, куди вона скаже. Заплакана,  виснажена дівчина на це погодилася.

Після Інга і сама не могла зрозуміти, чому ось так відразу йому повірила. Адже він міг виявитися якимось не порядним громадянином або просто маніяком.

Спершу Інга збиралася до тітки, де були організовані поминки, але потім передумала і вирішила їхати додому.

І хлопець, який назвався Сергієм, привіз її до самого під'їзду і навіть телефон не попросив. Інзі аж прикро стало від такого, але вона й виду не подала. 

А через три дні знайшла під своєю квартирою величезний букет троянд із номером телефону.  І зателефонувала сама...

Гроші в Сергія були завжди. Час від часу він влаштовувався на офіційну роботу, але частіше перебував у вільному польоті, на якихось загадкових підробітках. 

Інга здогадувалася, що джерело доходу може бути не цілком законним, але глибоко в його справи не вникала. До того ж  Сергій і сам не посвячував її. Подарунки дарував, так. Тільки від зовсім дорогих Інга відмовлялася, їй було ніяково носити на собі золото або коштовності. 

У продавчині дешевого жіночого одягу, нехай і старшої, не може бути грошей на витончені прикраси та брендовий одяг. Тому Інга не хотіла звикати до життя, яке їй не по кишені.   

Це було їхнє друге розставання. Перше сталося тоді, коли Сергій її зрадив.  Утім сам він це зрадою не вважав,  і  кілька днів намагався пояснити Інзі свої  чоловічі потреби. Але всі пояснення вона безжально відкидала. 

Та тільки скоро їй почала дошкуляти туга. Вона була геть сама, після смерті матері минуло надто мало часу, життя здавалося пустим і непотрібним, а Сергій, хай там як, виявився єдиним, хто вмів її втішити.

Тож Інга пробачила зраду, але вже не вважала їхні стосунки ідеальними, і чекала на нові сюрпризи. 

Тому  вона анітрохи не здивувалася, почувши про те, що душевну кризу краще переживати окремо. Яка саме криза трапилася у Сергія, дівчина уточнювати не стала.

А дивним було те, що він ніколи не приходив до неї на роботу, соромлячись того, що вона звичайна продавчиня в затрапезному магазині, а ось сьогодні прийшов...

Інга так глибоко занурилася в роздуми, що пробила двічі одну й ту саму сукню. Але ззаду напирала черга, та й покупчиня, яка складала гори одягу у свою величезну сумку, на таку дрібницю навіть уваги не звернула.

Інга струснула головою і зосередилася, відганяючи непотрібні думки. Усе роз'ясниться у свій час.

– Відмінна робота! –  із задоволеним виглядом  промовила Альона Віталіївна, закриваючи ввечері касу.

Вона довіряла своїм продавчиням, але це була традиція, яку власниця незмінно і з задоволенням виконувала особисто  в дні великих розпродажів.

Інга уважно розглянула себе в дзеркало. Вигляд у неї, звісно, злегка пошарпаний після метушливого дня, але робити нічого!  

У якийсь момент їй захотілося послати все до біса і поїхати додому, але неймовірним зусиллям волі вона стримала цей порив. Зрештою   в будь-який момент можно  викликати таксі. Гроші в неї є.  Але все ж таки  буде правильним, якщо Сергій сам відвезе її додому.

Коли вийшла з магазину під вечірній крижаний дощ, він уже тупцював на узбіччі тротуару, поруч із машиною. Це теж не входило в його звичку, – зазвичай він завжди спізнювався.

– Чи не краще дійти пішки? – запитала Інга, – звідси всього кілька хвилин.

– Погана погода! – весело відповів Сергій і потягнувся, щоб поцілувати її в губи.

Інга відсахнулася, вважаючи, що саме зараз це не зовсім доречно. Вона не знає, чого хоче від неї хлопець і вирішила поки що не піддаватися зайвим емоціям!