Читати книгу - "Американська трагедія"

— Уявіть собі, хоч як це дивно, ні І Принаймні я не певен цього. Правду кажучи, це один з найбільш заплутаних випадків, з якими я будь-коли стикався. Цей хлопець далеко не такий жорстокий і холоднокровний, як ви думаєте, — він скоріше простий і лагідний юнак, ви й самі побачите, — тобто судячи по його манері поводитись. Йому тільки двадцять один чи двадцять два роки. І, незважаючи на те, що він родич Гріфітсів, хлопець дуже бідний, — власне, звичайний службовець. І він сказав мені, що його батьки теж бідні. У них є якась там місія на Заході,— в Денвері, здається, а раніше була в Канзас-Сіті. Він уже чотири роки не їздив додому. Справа в тому, що він був заплутаний у якійсь дурній хлоп'ячій історії, коли працював розсильним у готелі в Канзас-Сіті, і йому довелося втекти звідти. Нам треба стерегтись Мейсона, — з’ясувати, чи знає він що-небудь про це. Схоже, що компанія хлопчаків-розсильних, серед них і Гріфітс, скористалась автомобілем якоїсь заможної людини без відома власника, а потім вони боялися запізнитись на роботу, стали гнати машину і задавили на смерть дівчинку. Нам треба дізнатися про все це докладніше і підготуватись, бо, коли Мейсон у курсі справи, він витягне цю історію на суді саме в таку хвилину, коли вирішить, що ми найменше цього сподіваємось.

— Ні, ні, це в нього не вийде, хоч би навіть мені довелось поїхати в Канзас-Сіті, щоб розібратися в цій справі,— заперечив Джефсон, і його суворі голубі очі блиснули.

А Белнеп розповів Джефсону все, що він вже знав про життя Клайда до цієї хвилини: як він мив посуд, прислужував у ресторані, торгував содовою водою, був возієм, брався за першу-ліпшу роботу, яка тільки траплялась, поки не переїхав у Лікург, і як він завжди захоплювався дівчатами, і як познайомився спочатку з Робертою, а потім із Сондрою. І як, нарешті, він заплутався з однією і до нестями закохався в другу, чиєї руки не міг добитися, не збувшись тієї, першої.

— І незважаючи на це, у вас ще є сумніви, що він убив її? — спитав наприкінці Джефсон.

— Так, я уже сказав вам, що я в цьому не певен. Але я твердо знаю, що він і досі закоханий в другу. Він змінювався на обличчі, коли йому або мені траплялось у розмові згадати про неї. Наприклад, я спитав його: чи не був він з нею у близьких відносинах, — і хоч його обвинувачують у тому, що він звів і вбив іншу дівчину, він так подивився на мене, ніби я сказав щось недозволенне, образив його або її.

Тут Белнеп криво усміхнувся; а Джефсон сидів, упираючись довгими, кістлявими ногами у стіл горіхового дерева, що стояв перед ним, і весь час спокійно дивився на співрозмовника.

— От як, — сказав він нарешті.

— Мало того, — провадив далі Белнеп. — Він сказав: «Ні, звичайно, ні! Вона б не допустила нічого подібного, і потім..»—і спинився. «Що потім, Клайд?» питаю. «Ну, не забувайте, хто вона!» Розумію, кажу. І потім, уявіть собі, він цікавився, чи не можна як-небудь оберегти ім'я цієї дівчини і її листи до нього від розголошення у пресі і на суді, щоб її батьки не дізнались про все і щоб це не дуже позначилось на репутації її і всієї родини.

— Справді? Ну, а як з другою дівчиною?

— От саме в цьому я і прагну розібратись. Він міг задумати вбивство цієї дівчини і, мабуть, навіть і справді вбив її, причому, як я розумію, спершу звів її. Але, по суті, він був зовсім заполонений мріями про іншу і просто не тямив, що робить. Розумієте? Ви ж знаєте, як це буває з юнаками його віку, та ще з такими, що не звикли ні до дівчат, ні до грошей і, крім того, мріють про блискучу кар'єру.

— Ви думаєте, він трохи схибнувся на цьому? — докинув Джефсон.

— Атож, можливо… він був не в собі, немов під гіпнозом… легке божевілля, знаєте, криза свідомості, як висловлюються у Нью-Йорку. І він, безумовно, ще й досі схиблений на тій, другій дівчині. Справді, мені здається, що в тюрмі він плаче головним чином через неї. Знаєте, він плакав, коли я прийшов до нього, — ридав так, неначе у нього серце розривалось. — Белнеп замислено почухав праве вухо. — Ні, що не кажіть, у цій ідеї безумовно є сенс: усе це вплинуло на його розум… З одного боку, ця Олден вимагає, щоб він одружився з нею, — а тут друга обіцяє вийти за нього заміж… Я знаю, я і сам колись потрапив у таку історію, — і він розповів Джефсону цей випадок. — До речі,— трохи згодом провадив Белнеп далі,— він каже, що ми можемо знайти повідомлення про ту потонулу пару в «Тайме Юніон» чи то за вісімнадцяте, чи то за дев’ятнадцяте червня.

— Гаразд, — сказав Джефсон, — я розшукаю.

— Мені хотілося б, — говорив Белнеп, — щоб ви завтра пішли зі мною до нього. Побачимо, яке враження справить він на вас. Ми підемо разом, і я подивлюсь, чи розкаже він вам усе це так само, як розповідав мені. Я хочу знати вашу особисту думку про нього.

— Ви її знатимете, будьте певні,— відрубав Джефсон.

Другого дня Белнеп і Джефсон разом відвідали Клайда.

І Джефсон, після розмови з ним і нових роздумувань про його дивну повість, все-таки не міг вирішити, чи був Клайд справді зовсім невинуватий у намірі ударити Роберту, як він каже… Якщо це правда— як же він міг потім відпливти і дати їй потонути? І вже, звичайно, присяжним буде далеко важче повірити в це, ніж йому, Джгфсону.

Є ще припущення Белнепа, що Клайд, можливо, був виведений із душевної рівноваги і не цілком нормальний психічно, коли взявся здійснювати план, навіяний йому газетною заміткою. Звичайно, могло бути і так, — проте, на думку Джефсона, тепер Клайд був досить розумний і нормальний. Джефсон вважав Клайда набагато черствішим і значно хитрішим, ніж хотілось думати Белнепу; правда, це враження згладжували його лагідні і чарівні манери, і через це важко було ставитися до нього неприязно. А втім, Клайд зовсім не так охоче і довірливо говорив із Джефсоном, як з Белнепом, і це спершу не могло викликати у Джефсона симпатії до нього. Але властиві Джефсону рішучість і серйозність незабаром переконали Клайда, що його справа викликає в юриста якщо не емоціональний, то професіональний інтерес. І трохи згодом він почав покладати на молодого чоловіка