Читати книгу - "Холодна Гора"

Місце розстрілу й поховання невідомі. На довгі роки його ім’я було викреслене з вжитку, на його праці було заборонено посилатися.

Нижче ми наводимо документ із справи Шубникова — його «визнальну» заяву на ім’я слідчого, написану власноруч.

Слідчому Харківського обласного управління НКВС

тов. Скралівецькому В.І.

від ув’язненого Шубникова Л.В.

Заява

Цією заявою я визнаю свою провину перед Радянською владою і хочу в подальшому, якщо мені буде надана така можливість, чесною та сумлінною працею спокутувати свою провину. Рухомий таким устремлінням, я заявляю, що являюсь членом троцькістсько-шкідницької групи, що працювала в стінах Укр. фізико-технічного інституту. Я обіцяю слідчому давати чесні й вичерпні свідчення як про свою діяльність, так і про діяльність інших осіб. Я сподіваюсь, що моє добровільне зізнання хоч трохи применшить тяжку кару і дозволить мені повернутися до праці, яка є в нашій країні справою доблесті, честі й геройства».

Свідчення Льва Васильовича, написані його власною рукою, неможливо обійти мовчанкою. Які засоби впливу змусили цього чесного й мужнього чоловіка написати все те, що він написав? Навряд чи це були засоби фізичного впливу, бо Лев Васильович «зізнався» вже на другий день після першого допиту.

Шубникова заарештували в той самий час, коли його дружина Ольга Миколаївна Трапезникова була на останньому місяці вагітності. Дружина уславленого уфтінського склодува Єгора Васильовича Петушкова Олена Адамівна (їй дев’яносто один рік) пригадує, що Шубникова із тюрми привозили на «чорнім вороні» до пологового будинку на побачення з дружиною і новонародженим сином.

Про це Олені Адамівні розповідала сама Ольга Миколаївна. Чи не тут криється розгадка свідчень Льва Васильовиа? Безперечно, засоби впливу на Шубникова чекісти підібрали дуже ефективні й пообіцяли йому, як це було у них заведено, дружину арештувати, а дитину помістити в дитячий будинок під вигаданим ім’ям з тим, щоб її не можна було знайти і щоб вона сама не знала, хто її батьки.

Ольга Миколаївна відмовилася публічно зректися свого чоловіка. Тому вона була змушена полишити роботу та квартиру і за допомогою друзів перебралася до Ленінграда, де померла в 1997 році.

Лейпунський Олександр Ілліч (07.12.1903 — 14.08.72)

Видатний фізик, академік АН України з 1934 року. Герой Соціалістичної праці (1963), лауреат Ленінської премії (1960). Народився в 1903 році в с. Драглі Сокольського повіту Гродненської губернії (зараз — Польща). У 1926 році закінчив Ленінградський політехнічний інститут, працював у Ленінградському фізико-технічному інституті. Один із організаторів УФТІ, де працював з 1929 по 1941 рр., з 1933 по 1937 рр. — директором (з перервою). У 1941 — 1952 рр. — завідуючий відділом інституту фізики АН УРСР в Києві. З 1952 р. у фізико-енергетичному інституті в Обнінську (з 1959 р. — науковий керівник інституту) і одночасно — з 1946 року — завідував кафедрою Московського інженерно-фізичного інституту.

Наукові праці належать, головним чином, до ядерної фізики та ядерної енергетики. Лейпунський започаткував ядерну науку в Радянському Союзі. У 1932 році він разом зі своїми колегами по УФТІ вперше в СРСР здійснив реакцію розщеплення атомного ядра штучно прискореними протонами. В подальшому зосередився на дослідженні фізики взаємодії нейтронів з ядрами. Здійснив широкі дослідження в галузі ядерної енергетики. Був одним із перших, хто зрозумів перспективи, що їх відкриває перед людством ядерна енергетика. Ще до війни виступив із серією наукових праць і доповідей, присвячених обґрунтуванню можливості здійснення ланцюгової ядерної реакції. Його аспірантові Маслову було видано авторське свідоцтво на винахід атомної бомби.

Після війни Лейпунський запропонував ідею атомного реактора на швидких нейтронах. Під його керівництвом було збудовано низку дослідних та перший радянський промисловий реактор на швидких нейтронах у Казахстані.

14 червня 1938 року Лейпунського було арештовано «за підозрою в шпигунстві на користь Польщі», а 9 серпня того ж року його звільнено з-під варти, і він приступив до роботи в УФТІ.

Свідчення звинуваченого Лейпунського О.І., написані його власною рукою:

«Моя діяльність, як керівника УФТІ, принесла величезну шкоду розвитку радянської науки, оскільки, незважаючи на те, що я суб’єктивно не був пов’язаний із ворогами, які орудували в інституті, моя діяльність об’єктивно була допомогою ворогам. Тільки завдяки моїй допомозі й підтримці вороги могли так довго шкодити УФТІ. Моя підтримка ворогів полягала в наступному:

1. Я привіз в СРСР шпигуна Гоутерманса і створив йому зручні умови для шпигунської роботи.

2. Я замазував сигнали про ворожу фізіономію шпигуна Вайсберга, всіляко йому допомагав, старався зберегти його в інституті, деякий час приховував від НКВС факт виуджування ним шпигунських відомостей, видав йому позитивну ділову характеристику при його звільненні з інституту.

3. Я замазував сигнали про ворожу фізіономію контрреволюціонерів Ландау, Шубникова, всіляко старався зберегти їх в інституті. Створив їм в інституті умови для шкідницької та шпигунської роботи. Все це сталося тому, що я, внаслідок своєї цілковитої політичної безтурботності, гнилого лібералізму, переоцінив значення зв’язків із західно-європейською наукою, плазуючи перед Заходом, створив в інституті виключно сприятливі для ворогів умови».

У своїй заяві про перегляд питання про відновлення в членстві ВКП(б) Лейпунський пише:

«Я дійсно добре розумію, що припустився ряду грубих політичних помилок. Я настільки втратив більшовицьку пильність, що безглуздо довіряв званню братських компартій, дав можливість укріпитися в інституті ряду ворогів народу, довіряючи цим ворогам, а також захищав їх від справедливих вимог парторганізації. Цінуючи наукову кваліфікацію деяких працівників інституту, які виявилися ворогами народу, я мало боровся з їх шкідницькою роботою у сфері підготовки кадрів молодих радянських учених.

…У керівництві інститутом я вів цілковито гнилу політичну лінію, лінію гнилого лібералізму стосовно ворогів народу, лінію, що свідчить про те, що я виявився неспроможним давати політичну оцінку ряду фактів у житті інституту, лінію, що характеризувала