Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Очевидно, Суреш не єдиний тут, хто не може протистояти мимовільному підслуховуванню, про що краще не говорити.

«Е-е, хлопці?» говорить Ліана на вухо Офелії.

Кейт більш пряма. «Ой, командире. Ви з лікарем на спільному каналі. Ви знаєте про це, так?»

Прокляття.

Але Северин, здається, цим не турбується. У всякому разі, не про це.

Він повертається до неї, скорочуючи відстань між ними, поки не нависає над нею, і їй доводиться боротися, щоб не відступити. «Не смійте робити припущення за нас. Ви нічого не знаєте про нас, про наше життя. Ви хоч знаєте, що відбувається, коли ви позначаєте нас як проблемні PBE?»

Офелія піднімає підборіддя, щоб зустріти його погляд. “Так. Ви отримуєте лікування та необхідну допомогу…”

Він хитає головою, його шкіра стає блідо-блакитною під внутрішнім світлом костюма. «Якщо вас позначають як підозрілого, ніхто не хоче, щоб ви були у його команді. Ви фактично безробітні. Ніхто не хоче ризикувати ще одним Кривавим Бледсо на своїй вахті».

Мем різко лунає в її шоломі, як неузгоджений набір складів, від чого у неї мурашки по шкірі.

«Тому пробачте нас за брак ентузіазму», – закінчує він.

«Принаймні ви були би живим», — каже Офелія, стиснувши щелепи.

Його темноокий погляд вивчає її обличчя, а потім він зітхає, хитає головою, і напруга трохи зникає. «Ця робота небезпечна багатьма способами. Ми приймаємо цей ризик, коли підписуємося». Він дивиться на неї з тим, що можна описати лише співчуттям. «Я розумію, що хтось із вашими ресурсами може не помітити різниці, але для нас ця робота — це все. Це те, що дозволяє нам годувати наші сім’ї та оплачувати рахунки, краще, ніж будь-що інше, що пропонується».

Жар приниження пробігає по її шиї та обличчю. Він думає, що вона не знає, що означає мати роботу? Потребу в регулярній зарплаті? Або турбуватися про те, скільки упаковок їжі залишилося до наступної відправки запасів, або про те, як це - копатися під подушками, сподіваючись знайти загублені талони на воду? Вона може не знати цю команду, але він також не знає її. Він не може. Ніхто тут не знає.

Їй доводиться прикусити язик, щоб не сказати нічого з цього, ци про ситуацію загалом.

«Гроші моєї сім’ї — це не…», — починає Офелія, намагаючись заспокоїтися.

Северин піднімає руку. «У вас є робота, я це розумію», — каже він. «Жоден з нас не може нічого з цим вдіяти. Але я не хочу наступні дванадцять місяців боротися з тобою на різних планетах». Він намагається посміхнутися, його рот тонкий і напружений. «Я радий співпрацювати настільки, наскільки це можливо. Просто… залишайтеся на узбіччі і дозвольте нам виконувати свою роботу, добре?» Він відходить, прямуючи коридором до наступного блоку.

Лють залишає її зі стиснутими кулаками, незряче дивлячись йому вслід. У неї виникає спокуса кинутися вперед і залишити самого Северина на його «узбіччі». Але це ніби здатися, і з усіх недоліків характеру, у яких її звинувачували, майже патологічна впертість є близько до вершини списку, і це найточніше її характеризує. Не кажучи вже про те, що їй це потрібно для роботи.

Вона іде слідом за ним і заходить всередину блоку, і протилежна стінка блимає, відбиваючи світло від шолома, привертаючи її увагу. Десятки прозорих, запечатаних коробок зі зразками розташовані на полицях акуратними рядами, шість упоперек і шість униз, їхній вміст залишається таємницею.

Далі лабораторний блок. Металевий лабораторний стіл зліва від неї підтверджує цю підозру.

Але…

Офелія мружиться. Дві коробки зразків, крайні в третьому і четвертому рядах, виглядають інакше. Майже так, ніби конденсат вкрив внутрішню частину прозорої поверхні, але у вигляді розпливчастої округлої форми.

“Майже закінчили, лікарю, - каже Северин зі своєї позиції над вікном праворуч. “Слабкі місця біля швів підлоги іноді бувають непомітними. Якщо виявлено витік, Syscon відкриває замки на всіх боксах, щоб дати можливість персоналу втекти, тож ми повинні переконатися, що немає жодної причини, чому двері тут незахищені”.

Ігноруючи його, вона наближається до стелажа зі зразками, намагаючись зрозуміти, що вона бачить.

На півдорозі вона розуміє, що кілька коробок зі зразками розбиті. Полімер розлетівся в точці удару, подібно до удару кулаком по передній частині. Злість? Або хтось намагався щось витягти? Але чому б тоді просто не відкрити їх?

Як…

Решта думки миттєво випаровується, коли її ступня стикається з чимось м’яким на підлозі.

Вона опускає погляд і завмирає.

Пальці в білих рукавичках спираються на її щиколотку. Ці пальці прикріплені до кисті й руки в костюмі, які ведуть до тулуба та шолома з порожнім обличчям, частково під лабораторним столом, але дивлячись на неї.

Тіло. На підлозі лежить тіло.

8

Горло Офелії замикається, крик затиснутий між її ротом і легенями, не маючи куди подітися, він росте й росте, доки не здається, ніби її тіло розколеться разом із ним. Ніби крик вибухне з її горла, залишивши за собою рвану діру.

Її периферичний зір біліє. На мить тіло на підлозі — це Рубен, її пацієнт, його розбитий рот рухається словами, які вона не може зрозуміти, металевий запах свіжої крові наповнює її ніс, коли вона стає на коліна біля нього. Тепла кров на холодній плитці тераси просочується на її штани, коли далеке виття сирен наповнює повітря.

Тоді — перш ніж вона зможе це зупинити, перш ніж вона зможе схопити своє минуле й міцно затиснути його назад у сховище з потрійним замком, де вона його зберігає, — спливає інший спогад.

Мері.

Меріґолд Тревор, лише на кілька років старша за неї, згорнулася калачиком на лівому боці, наполовину схована під столом у їдальні, хоча схованка не допомогла їй врятуватися. Її рука простягається до Офелії, немов благаючи про допомогу. Але її обличчя розтрощене, увігнуте там, де раніше були помітні риси, одне яскраво-блакитне око закочене, щоб дивитися на неї незряче з моря червоної та зруйнованої плоті.

Марі іноді наглядає за нею, коли у її матері зміна в їдальні, а її батько гуляє зі своєю командою. Коса Марі завжди має нову стрічку, що в’ється та виходить із гладких білявих сегментів, що робить її найкрутішою людиною, яку Офелія знає.

Але тепер стрічка Марі — яскравий сріблястий кондитерський виріб із павутини — приклеєна до клаптя шкіри з маківки голови, а босі ноги Офелії липкі, липкі від крові Марі.

Біжи! Невідкладність пульсує в Офелії, як заражений зуб.

«…Брей? Лікарю, з вами все в порядку?»

Вона повертається до себе, руки стиснуті з боків, дихання уривчасто входить і видихає, плямами запотіваючи шолом.

Северин все ще перебуває в іншому кінці кімнати, забувши