Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Він крокує ближче. «Ви ж бачитете, що він порожній, чи не так? Просто порожній скафандр».

Якась частина її — жорсткий квадрат ірраціонального жаху в її кишках — переконана, що якщо вона подивиться, усе, що вона побачить, — це порожні, звинувачувальні очі Марі, які дивляться на неї. Але через мить вона змушує себе відвести погляд від нього на ту… річ.

Северин правий; білий костюм з логотипом Піннакле на грудях переважно плоский. Це просто повністю зібраний костюм, який лежить на підлозі у формі людини, одна рука якої простягається до кожного, хто проходить повз.

«Правильно», – справляється вона. «Порожній. Так, я зрозуміла.” Зараз.

“Що відбувається?” ​​вимагає пояснень Берк.

«Я йду», — каже Кейт.

«Негативно, все в порядку», — каже Северин, скорочуючи відстань між ними, його черевик штовхає руку костюма. «Це просто чергова дурна витівка. Дідівщина, щоб її знайшла наступна команда, коли вони зайдуть. Костюм на підлозі, схожий на людину на відстані». Він дивиться на неї, але більше нічого не каже.

Офелія чекає ще один момент, але він не каже, що вона попалася на це. Її охоплює теплий порив вдячності, і в той же час вона миттєво заспокоюється. Їй не потрібна його допомога. Їй також не потрібен його погляд, яким він тепер дивиться на неї, ніби бачить її в дещо іншому світлі.

«Я вважаю, у нас все добре», — повідомляє Суреш у вусі Офелії, у голосі звучить благоговіння й розчарування. «Все, що у нас є, це купа порожніх двоярусних кімнат з цього боку».

«Ми майже закінчили», — каже Северин. «Приєднаємося до вас у центральному залі за хвилину».

Потім Северин повертається до Офелії, знову перемикаючи їх на приватний канал, його обличчя в мініатюрі на екрані її шолома, а потім у більшому розмірі прямо перед нею в реальному житті. «Ти впевнена, що з тобою все гаразд?»

Його погляд пронизує її, ніби він бачить спогади, які так недавно грали в її очах.

“Звичайно. Зі мною все в порядку, — каже вона так чітко, як тільки може. Грудка неусвідомленого крику зникає з її горла, але затяжна гострота є болісним нагадуванням. Як і зростаючий гребінь збентеження. «Мене це просто налякало».

Северин не відповідає відразу, лише дивиться на неї.

Він їй не вірить. Офелія скреготить зубами, щоб подолати бажання пояснити, залепетати якесь виправдання.

Натомість вона чекає, і її брови піднімаються у владному питанні, ніби спонукаючи його відповісти — ще один класичний рух Брей… який вона ненавидить — доки він нарешті не киває.

«Всі до роботи», — нарешті каже Северин, знову на загальному каналі, тоном, який не терпить суперечок. «Шторм незабаром відновиться. Час - мінус двадцять три хвилини. Ми хочемо бути тут, заблоковані, перш ніж це станеться».

«Всередині», — каже Ліана.

«Роджер», — каже Кейт. «Екологія — це ваше все».

Северин повертається і, не кажучи більше жодного слова, виходить у коридор.

Офелія повільно видихає, її увага мимоволі повертається до костюма на підлозі. Дивлячись на нього зараз, вона навіть не може зрозуміти, як вона могла подумати, що всередині було тіло. Так, розташування і форма, але він явно не зайнятий. Будь-яка нормальна людина впізнала б це майже одразу.

Це через це місце.Через довбане житло Піннакле, яке розпускає лайно в її голові, яке їй зараз абсолютно не потрібне. Або коли-небудь. З такою швидкістю їй пощастить, якщо Северин та інші не повідомлять, що у неї PBE.

Але тепер, коли вона усвідомлює тригер — несвідомий зв’язок, який її мозок встановлює між минулим і сьогоденням, — вона впорається з цим. Без проблем. Вона не дозволить недоречностям минулого зіпсувати її майбутнє.

Офелія розправляє плечі й рушає за Северином.

Але, коли вона відвертається від костюма, спалах чогось яскравого привертає її увагу.

На верхньому плечі костюма все ще залишається нашивка з іменем, вишита блискучою металевою ниткою, яка потерта від носіння в кількох місцях: М. ДЕЛАКРУА.

Вона хмуриться, нахиляючись, щоб роздивитися краще. Білий костюм Піннакле брудний на ліктях, побитий і потертий від використання, що видно на грудях, а міцний матеріал блищить безпечною лускою, розробленою, щоб запобігти розривам.

Це не один з тих тимчасових костюмів для надзвичайних ситуацій, призначений для використання протягом короткого періоду часу, а потім викидання, якщо щось трапиться з основним костюмом користувача, що не підлягає ремонту.

Це основний костюм. М. Делакруа, якщо нашивка щось означає. І немає явних пошкоджень, які зробили б його непридатним для використання.

Навіщо комусь залишати тут свій основний костюм? Де зараз Делакруа? Чи справді він чи вона повернулися на Землю у тимчасовому костюмі? Або зараз навіть на іншому завданні?

Це не має жодного сенсу.

Знову ж таки, їй не було сенсу прикидатися, що у неї несправний танк, але очевидно, що деякі команди R&E працюють на зовсім іншому рівні загального розуміння.

“Докторе Брей?» Кличе Северин.

«Так, я йду», — неохоче каже вона, ковтаючи запитання.

Вони майже закінчили розвантаження, перевозячи ящики з їжею, обладнанням, припасами та особистими речами від посадкового модуля до житла, коли вітер раптово посилився — від легкого вітерця до сильного подуву. Крижані пластівці перетворюються на сліпучу білу стіну. На початку їхньої роботи Северин прикріпив яскраво-помаранчеву напрямну мотузку до ніжки посадкового модуля з одного кінця та до гака на зовнішньому краю рами шлюзу з іншого. У той час це здавалося разюче застарілим і непотрібним жестом. Тепер ні.

Їхні візуальні ефекти в шоломах втрачаються під час шторму, зв’язок із Resilience тимчасово зникає. Працює лише місцевий зв’язок між їхніми скафандрами, та й то в межах невеликої відстані.

Ця кольорова смужка на лівому плечі Офелії — єдине, що тримає її на шляху та запевняє, що вона встигне повернутися до притулку під час цієї останньої подорожі. Зрештою. Зниклий марсохід був би дуже корисним зараз, але немає жодних ознак його присутності.

Нахилившись уперед, назустріч вітру, вона зосереджується на тому, щоб ставити ноги в чобітках на засніжену, хрустку поверхню й не впустити з рук тонкий металевий футляр. Вона наполягала на тому, щоб нести його сама, хоча це означало додаткову подорож туди-назад. Вона не хотіла знайти його розчавленим між піддонами геодезичних дронів або «випадково» загубленим у дрейфі десь по дорозі.

Кейс неважкий; насправді, якби він був легшим, його легко поніс вітер. Але ремінці iVR всередині навмисне — і оманливо — легкі, для своєї потужності.

Вона хапає ручку міцніше, як проти бурі, так і з рішучості. На той час, коли вона закінчить, команда номер 356 стане найбільш налагодженою командою в…

Завивання вітру навколо неї переростає в неземний вереск, моторошний звук, що викликає мурашки по шкірі. Від