Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

Ніщо і ніхто не вміє берегти таємниці. Вони все одно виходять на люди й голосно волають на всю площу, щоб усі почули, щоб ніхто не проминув. Карро кивнула, вона все справді розуміла, можливо, не так добре, але потрібно було подорослішати. А це означало забути свою майже дитячу, невинну душу й ковтнути крові та ненависті, які робили демона демоном. Печать знову заболіла, і Карро поклала долоню на груди: вени болю тягнулися до серця.

– Я запам’ятала.

– Завтра буде ще багато слів, – демон скривив губи й відійшов від неї. Всього декілька кроків, але здалося, що зрушилася ціла гора – Адмірал був сильним демоном.

– Впораюся, – вона усміхнулася й потягнулася до металевої ручки, щоб відкрити кімнату. Демон зник так швидко, що Карро залишилася стояти в напівтемряві коридору. Потім зникла й сама, розуміючи, що не стіни слухають, не стіни бачать, а ті, хто живе та дихає бастіоном, його нутрощами – коридорами, залами, факелами, гарматами, переміщуючись тінями.

Важкий день завершувався. Карро одним жестом руки, наче поштовхом повітря, запалила свічку і вдихнула легкий дим на повні груди. Ковток сьогоднішнього дня був "дивовижним", печать, здавалося, нагрілася і тиснула на серце. Що ж вона означала для неї?