Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

—Тому, що янголи відчувають біль, навіть демонів, відчувають цю чисту жагу до життя… — вона говорила впевнено, ніби перечитала сотні книжок про янголів і зрозуміла їхню сутність. Але вона знала лише одного янгола, а зустріла вже шістьох за короткий проміжок часу. — У мене бракує слів… є тільки віра, — прошепотіла вона так, щоб демон не почув.

Янгол кивнув і зник. Яскраве світло спалахнуло і зникло у темному небі.

— Що там? — здивовано ахнула вона. — Здається, там щось є?

— Ох, Карро… — демон почухав голову, відчуття болю ще спалахувало, але раптом усе зупинилося. Серед попелу він знайшов свій меч, підняв його, заховав у піхви й помітив руків'я кинджала Карро. Метал був пошкоджений, це було видно відразу, але він підібрав його. — Я не розумію й не хочу зрозуміти. До бастіону залишилося хвилин десять, і це повільним кроком. Тому біжімо, хоч за нами буде… зграя диких летючих кроликів, і на це буде цікаво подивитися.

— Я не хочу говорити про це, — відразу промовила Карро, прикривши очі. Її хитало зі сторони в сторону, в підошвах чобіт здавалося застрягли частинки металу. Вона змела попіл з рук, розтираючи його по шкірі ще більше, і широко розплющеними очима дивилася на демона, якого знала лише кілька годин. — Мені страшно. Дуже страшно.

— Це нормально для юного демона, — Адмірал тяжко зітхнув. — А ось за що диявол покарав наш бастіон тобою, я не дуже розумію. Можливо, це хитрий план Фаона, який ніколи не хотів віддавати своїх учнів.

— Він змінив своє ставлення до мене після того, як я зустріла янгола, — вона легким жестом зібрала розсипане по плечах волосся й перекинула його на спину, підібрала мішок із речами й помітила у руках демона свій кинджал. — Можна?

— Так, забирай, але він уже просто згадка про цей день. Сильно пошкоджений, — кинджал нагадував шматок металу. Карро важко зітхнула й кинула його в мішок. Спина боліла, жар кусав долоні. Вона підійшла ближче до демона, озираючись зі страхом, і відчула його руку на своїй.

— Ходімо, поки він не опам'ятався й не побив нас за нахабність, — демон усміхнувся кривою посмішкою.

— Він не повернеться, поки не зрозуміє, чому відпустив двох демонів, — Карро потерла очі. Здається, на щоках ще залишалися брудні сліди від сліз.

– Загадка століття. Тоді ми його ще довго не побачимо, – демон подивився на темне небо. Те, що ховалося за ним, не вдавалося побачити жодному демону.

Тоді що змогла помітити Карро?

Демон кинув швидкий погляд на неї та похитав головою. Буде весело. У пеклі такого б не було. Так у чиїх рядах розбрат?

Янгол не відповів, але демон уже знав відповідь.

У сил добра скоро з’явиться багато питань, а у сил зла не буде відповідей. Тому що причина знову в людському світі.

Рівно через десять хвилин вони були біля воріт. Їх пропустили, не ставлячи запитань – Адмірал би не став відповідати, навіть якби сам сатана явився з перевіркою.

– Який тут порядок? – Карро одразу схопилася й опустила погляд своїх сірих пронизливих очей. Вона розуміла, що їй буде важко на новому місці, але вже бачила, що не все так погано – сіре життя буде розбите світлом небес і червоним туманом пекельного бастіону. В його стінах зникав страх перед силою небес; захист був колосальний, і Карро посміхнулася, дивлячись на факели з теплим полум’ям.

– Потім розкажу, – махнув рукою демон, – зараз я краще покажу тобі твою кімнату і де знайти мене. А потім розберемося.

Ставлення демона змінилося.

– Так, важка дорога, – тихо підмітила Карро і зловила незадоволений погляд демона – йому таки дісталося більше.

Поки вони йшли, майже крадучись у теплій темряві, Карро відчула спокій, тривоги відійшли кудись, можливо, залишилися за стінами, у червоному тумані, або злетіли до небес, поринувши в їхнє світло. Руками вона торкалася своїх речей, пам’ятала про зламаний кинджал. По кам’яних стінах бігали їхні тіні, мерехтіли у світлі вогню і торкалися язиками її шкіри. Карро навіть заплющила очі, коли тепло війнуло по щоках, на яких уже висохли сльози.

– Ось твоя кімната, – зупинка демона стала цілковитою несподіванкою. Різко вставши, він вказав долонею на темні двері. Коридор значно розширився, і тоді вона помітила й інші кімнати зі схожими дверима та очевидно схожим плануванням. Адмірал раптом поклав руку їй на плече, нахилився до вуха, сильно стиснув плече і прошепотів так тихо, ніби рухав тільки губами, без крихти голосу, але Карро чула його так гучно, що підтиснула губи й перелякано дивилася в темряву.

– Жодна жива істота не повинна дізнатися те, що трапилося на полі битви. Жодна. Якщо хтось довідається, ти повернешся до пекла, і вже не до Фаона. Кровожерливі демони, справжні чудовиська, будуть робити з тебе демона. А це настільки боляче, що навіть такі, як я, не бажають такої долі.

Карро знесилено кивнула, біль тривог вдарив, ніби дзвін ударив з усією силою сотень молитов.

Вона кивнула ще раз, і ще раз.

– Мені все зрозуміло, Адмірале, – прошепотіла у відповідь, заплющивши очі. А там її вже чекала кімната зі свічкою і заспокійливою тишею.

– Чудово, дівчинко, – кивнув демон і усміхнувся. – Саме тут ти дізнаєшся багато чого нового, бо навіть твій колишній наставник ніколи не був у темному бастіоні. А найголовніше – бастіон вміє захищати таємниці. Не підведи свій новий дім, – демон наче говорив їй, але звертався кудись убік.