Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

Ледь встигаю прибігти на вокзал. Час зрадливо підганяє. Влітаю у вагон останньою рівно за хвилину до того, як залізничний “монстр” з гуркотом рушає. Піднімаюся на своє тридцять перше місце й нарешті видихаю з полегшенням. Встигла. 

До речі, завжди купую білети на місця саме на верхніх полицях. І хоч багато хто сказав би, що я дивна, роблю це тому, що ціную особистий простір і не хочу зблизька дивитися, як сусіди навпроти їдять яйця з огірками. Не через запах, ні. Трохи заздрю, бо часто економлю на їжі. Це прийшло з вихованням батьків. А відучитися від такого образу мислення не можу, бо ж треба якось платити за навчання. От і доводиться берегти кожну копійочку, складати гроші під матрацом і періодично перераховувати, уявляючи, скільки дівочих речей могла б придбати. Стримує цей намір ще й те, що Ася, яка часто купує все, що їй лиш потрапляє на очі, завжди всім ділиться. Таких щедрих людей, як вона, я взагалі ще не зустрічала у своєму житті. І щиро вірю, що колись знайду можливість віддячити подрузі. Буде ж колись і на моїй вулиці свято!

До речі, робота… Я досі не знайшла роботу. Поїздки в Градськ та напружена ситуація з Максом відвернули увагу від не менш важливого. Смішить лише парадокс, що якраз зараз їду, аби відмовитися від роботи. Але нічого. Сьогодні перед сном понишпорю в інтернеті на сайтах, де пропонуються вакансії, й обов’язково оберу щось, що сумісне з графіком навчання. 

А, до речі, Нестор обіцяв, що відпускатиме в першу половину дня. Ой, знову не туди понесло... Обіцяв чи ні — значення не має. Я не повинна брати на себе відповідальність за дитину. Жирна крапка.

Коли потяг сповільнюється, неохоче сунуся на вихід із відчуттям, що планую вчинити неправильно. Але чому?