Читати книгу - "Перлина та інші проблеми, Olha Alder"

З квакаючим звуком, чат згорнувся.

— Що...? - Сипло запитав Іньлун, дивлячись на екран засклянілими очима, що не кліпали.

Вони з Мін Сіком прибули в невеликий готель при католицькому костелі.

Іньлун дихав на склянку з водою, що стояла на ліжку.

— Що ти робиш? — Безсило запитав Мін Сік, знову і знову переглядаючи тонкий файл із досьє на людину, заради якої вони приїхали на околицю Пусана, пройшовши довгий і нудний шлях.

— Ти ж знаєш, мені поруч із «богом» не дуже подобається. Тож, я намагаюся якось себе розважити, наприклад, подихати вогнем у формі людини. Ніколи такого не робив. Заодно, — бадьоро сказав він, потираючи руки, — закип'ячу воду для рамену.

— Склянка замала. — Закотив очі Мін Сік. — До того ж як ти визначаєш точність?

— Точність? Досить важко визначити точність, тому що там вся справа в точках. А хто буде проставляти точки, той все одно попаде повз них. — Іньлун хмикнув. І дихнув. Різко встаючи навпочіпки.

Полих!

Чорно-коричнева довга, вузька пляма, що смерділа, залишилася на постільній білизні.

— Тільки ковдра? Чи ти всю постіль пропалив? — Глухо перепитав Мін Сік.

Насправді, точність була високою: склянка з водою залишилася недоторканою і холодною.

Їм більше не хотілося їсти.

— Давай, я просто тихенько викину ковдру? — Якось, навіть, винувато, запропонував Іньлун.

— Так, вони точно не помітять пропажу ковдри. — Він стояв блідий і розпатланий. Після довгої дороги все, про що він мріяв — комфортно вимитися і виспатися. Але, мабуть, у плани Іньлуня входило щось інше.

Вони спустилися вниз і покаянно постали на рецепції. Хлопчик-семінарист широко розплющив очі й рот, сказав, що другий день служить тут як волонтер і покличе справжнього менеджера. Той виявився мерзотником, який готовий здерти три шкури за маленьку помилку:

— Триста тисяч вон. — Заявив він, навіть не збираючись поглянути на ковдру наживо.

— Звідки така ціна?! — Обурився Іньлун.

— А ви хто? — Сухо запитав він, адже реєстрацію проходив тільки Мін Сік.

— Мій друг. Він тут живе на околиці. Зайшов до мене в номер — привітатися. — Швидко пояснив Мін Сік.

— Ви сіли заварювати рамен і спалили електроприлад на ковдрі?

— Сер! Це було в запалі розмови. Неусвідомлена помилка. Повернете його іншим боком і забудете. — Наполягав Іньлун.

— Я, навпаки добре запам'ятаю це. — Прошипів він і аморально виписав чек.

— Вибачте, пане, але це справді надто висока ціна. Я заплатив за цей номер чотириста тисяч і ви виставляєте мені ще вищий чек? За що? Це лише ковдра. Таку можна купити та за п'ятдесят. Але загалом, я спустився сюди й зізнався. Хіба це не гідна поведінка, що прирівнюється до компенсації? — Ввічливо домогався справедливості Мін Сік.

— Ні. — Менеджер його навіть не слухав.

Кім Мін Сік скрипнув зубами та витягнув картку:

— Іньлун, збери мої речі. Я з'їжджаю з цієї богодільні!

— Пане, не можна так говорити! - Став хреститися семінарист, а Іньлун наїжачився.

— Що тут відбувається? — Почулося ліниве, навіть роскшне, з-за рогу.

Усі майже одночасно повернули голови й подивилися на вродливу жінку в леопардовому кожушку, яка привалилася до одвірка й говорила, розтягуючись в усмішці. На її носі щільно сиділи стильні чорні окуляри, закриваючи очі.

— Ча Кла? — здивовано запитав Іньлун. Але не розгубившись, тут же додав. — Дядько мене ображає.

— Ви мене з кимось плутаєте, — нервово розсміялася жінка, ховаючи підборіддя в комірі кожушка.

— Та ні, хитра ти кішечка. — Іньлун опинився біля неї всього за секунду і стягнув окуляри з носа. — Подбай про мене і мою людину. — Зовсім тихо, притулившись до її вуха, зажадав він.

— Хм... що ж... Менеджер, ви можете бути вільні, хлопчику... — Вона чіпко оглянула його, але швидко розчарувалася, — покличеш свого вчителя до мене пізніше... А ковдра, ну, це наші шановні гості, які докладають багато зусиль для всіляких храмів — великі шанувальники Бога, — почала плутатися у свідченнях вона і швидко здалася. — VIP-клієнти у нас, чого чекаєте, менеджер? Звільнення?!

Він схаменувся і вибіг, прихопивши із собою семінариста.

— Ще не списалися гроші? Повернення не раніше, ніж через 90 днів.

— І тут бюрократія? — Іньлун бадьоро зайшов за стійку реєстрації й плюхнувся на стілець, що крутився.

Мін Сік тихо прибрав картку до гаманця.

— Я докладаю магічне мистецтво і людські зусилля тут не для того, щоб ти вривався на мою територію! — Рявкнула Ча Кла, знімаючи шубу і кидаючи її на підлогу. — Чого приперся, старий хрич?

— Допомоги просити, — нахабно збрехав Іньлун, який ну зовсім не очікував цієї зустрічі.

— А це? — Вона зневажливо ткнула пальцем із червоним гострим манікюром у повітрі, вказуючи в бік Мін Сіка.

— Спонсор. — Цей хлопець хоч колись моргає під час брехні? Хоча, цього разу він говорив щось схоже на напівправду.

Мін Сік:

— ...