Читати книгу - "Червоний горобець"

Ґейбл закінчив зі своєю порцією, у той час як Нейт не з’їв і половини.

— Ти за свою кар’єру помилявся? — спитав він Ґейбла.

— Жартуєш? — промовив Ґейбл, відкинувшись на стільці. — Я так часто потрапляв у лайно, що винайняв горішній поверх туалету. Так я сюди й потрапив. Після останньої невдачі Форсайт врятував мій зад.

***

Кар’єра Ґейбла минула, насамперед, в екскурсіях дірами планети — країнами третього світу Африки та Азії. Деякі агенти заробляли репутацію, відсиджуючись в ресторанах, готельних номерах та вуличних кафе Парижа. Світом Ґейбла були опівнічні зустрічі на безлюдних ґрунтових дорогах у вкритих червоним пилом «ленд-роверах». Інші агенти записували на касети зустрічі з урядовцями. Ґейбл записував секретні дані в промоклий блокнот, сидячи з агентами, побілілими від страху, змушуючи їх зосереджуватись і не відволікатися, курва, від теми. Вони потерпали від спеки, поруч торохтів двигун, вікна підняті, а за ними голови мамб виринали з високої трави по обидва боки авто. Нейт чув, що Ґейбл легенда. Він був вірний своїм агентам, тоді своїм друзям, тоді ЦРУ, в такому порядку. Не було чогось такого, чого б Ґейбл не бачив, і він чудово розумів, що насправді має значення.

Ґейбл зручно вмостився, ковтнув пива й почав розповідати. Його останнім призначенням був Стамбул, до біса велике місто, хороші оперативники. Він добре володів турецькою, знав, куди йти, з ким зустрітися. Досить швидко йому вдалося завербувати члена РПК, відсталої курдської сепаратистської групи терористів зі східної Туреччини. Вони лишали бомби у портфелях в урядових будівлях, в наборах для чищення взуття на базарі чи в паперових мішках у сміттєбаках на площі Таксим.

Одного дня Ґейбл сів у таксі, за кермом якого був курдський хлопчина, років двадцяти на вигляд. Гострий на язик, уважний на дорозі. Слухай, треба постійно тримати очі розплющеними. Він мав чуйку, інстинкт, тож наказав малому зупинитися біля ресторану й запросив цього курдського хлопчину пообідати. Йому доводилось постійно дивитись на товстого турка за прилавком, вони всі ненавиділи курдів, називали їх «гірськими турками».

Малий їв, ніби з голодного краю. Розповідав про свою сім’ю. Ґейбл зачув про РПК, тож винайняв таксі на тиждень. Чуйка його не підвела. Малий виявився членом місцевого осередку, хоч і не погоджувався з усією тією терористською маячнею. Трохи поваги, п’ять сотень євро на місяць — і маєш готове вербування. А все через те, що Ґейбл тримав очі розплющеними в тому клятому таксі. Слід завжди про це пам’ятати.

Малий почав з непотрібного лайна, та Ґейбл наставив його на правильний шлях — не дарма ж це, курва, зветься обробкою агента — і вони зосередились на лідерах осередку — як вони отримували накази, якими маршрутами подорожували кур’єри. Непогано, та Ґейбл продовжував тиснути на малого, і вони почали отримувати місця розташувань складів РПК, де зберігався «Семтекс», чи що вони там використовували, «Нітроліт» з Польщі. Після цього він почав передавати імена тих, хто робив бомби.

Усе складалося добре, ми мусили тримати турецьку національну поліцію на короткому повідку, адже їм хотілося покінчити з терористами, «схопити мертвими», як самі вони казали.

Голова резидентури в Анкарі був задоволений, як і керівництво в штаб-квартирі. А потім Ґейбл знахабнів, утратив конт­роль. Урок для Нейта: ніколи не втрачай контролю.

Молодий курд жив у Тепебаші, недалеко від району Пера, у старому європейському кварталі. Зазвичай Ґейбл зустрічав малого в його таксі, їздив з ним містом, ніколи не зупиняючись, і завжди ночами, на льоту. Він порушив правила й відвідав дім малого, щоб познайомитись з його сім’єю. У нього вдома. Малий сам його запросив і відмову сприйняв би за образу, довелось враховувати культурні особливості, трясця. Крім того, Ґейблу хотілося побачити, де жив його агент. Слухай, ти завжди знаєш, де живуть твої агенти, та ніколи не знаєш, чи якоїсь ночі тобі не доведеться викопувати їх у лісі.

Вулиця була крута, обрамлена облущеними дерев’яними будиночками: зів’яла краса, вузенькі сходи біля порогів, подвійні двері, ліхтарі з гравійованого скла — усе розбилось і просіло. Старий європейський квартал тепер був завалений сміттям і смердів стічними водами. У Стамбулі звикаєш до запаху каналізації, він навіть починає подобатись. У будь-якому разі, на вулиці темніло, і в будинках починали запалювати світло. Вечірній заклик до молитви щойно закінчився.

Ґейбл спустився з пагорба, дещо хвилюючись. Попереду була незручна година, повна сором’язливості, опущених очей і безкінечних склянок чаю. До біса, це частина роботи. Наближаючись до будинку, він почув крики. Двері його агента були відчинені. Щось розбилося. Трясця, недобре, скоро почнуть збиратися сусіди. Ґейблові подумалось, що приблизно за дві хвилини вулиця перетвориться на справжній цирк. Він почав відходити від будинку. Було вже досить темно, ніхто б його не помітив.

Проблема була в тому, що через двері двоє витягали агента Ґейбла з будинку, тримаючи під пахви. Дружина малого, худорлява і смаглява, з мигдалевидними очима з південних схилів Таврських гір, у розірваній футболці, босоніж стояла в них за спинами, кричала, била цих чоловіків. Дитина років двох стояла голісінька на порозі і плакала. Ці два виродки були такими ж худющими, як і агент Ґейбла, та опору не було, може, тому що один з виродків тримав пістолет.

Господи Ісусе, у малого проблеми з РПК. Можливо, він витратив забагато грошей, можливо, пробалакався про нового іноземного друга. Слухай, усе може спаскудитись ось так, раптово. Мусиш їх захищати, а іноді — виконувати за них їхню роботу. РПК дотримувалась середньовічних поглядів, коли справа стосувалась співвітчизників, яких вона вважала зрадниками.

Ґейбл міг просто піти. Але побачив маленьку дівчинку на порозі — крихітну, заплакану — і подумав: «Ні, хай йому грець».

Він став на першу сходинку будинку й посміхнувся виродкам. Вони зупинились і відпустили малого, який упав на дупу на останній сходинці. Його дружина перестала голосити й поглянула на Ґейбла, сраного дебелого ябанджі, іноземця з великими кулаками. Дюжина сусідів зібралась навколо — всі курди. В клятому районі було тихо, мов у труні, ні звуку, посеред вулиці текла вода. Виродок з пістолетом прокричав щось незрозуміле курдською.

Цей галасливий почав махати пістолетом, тикати в малого, в дружину, трусив ним, мов пальцем. Малого гарантовано прикінчили б, якби Ґейбл не почав діяти. Трясця, насрати, все одно це вже достобіса точно був кінець завдання, малому слід було покинути Туреччину, якщо він хотів вижити. Хлопець з РПК спустився на одну сходинку нижче і продовжував кричати. Я ігнорував його очі-намистини, зосередившись на пістолеті. Суглоби на пальцях цього дрібного сучого сина побіліли від хватки, лишалось десь три секунди. Барабан приводився в дію.

У Ґейбла із собою був Hi-Power8, схований в кобурі на ремені «Б’янкі», біля стегна. Він дістав браунінг і вистрелив у курда, бах-бах-бах. Це Мозамбік, два постріли в корпус, третій у район чола, здається, десь там це вигадали. Очі виродка широко розплющились, і він звалився замертво. Тіло гепнулось черепом об сходи. Пістолет упав поруч, Ґейбл підняв його й викинув з гуркотом в решітку каналізації. У каналізації Стамбула, певно, плавають мільйони пістолетів. Не встигла випущена Ґейблом латунь опуститися на тротуар, як сусіди розбіглись, мов срані білки, у всі боки. Як на пагорбі, так і під ним заляскали віконні ставні.

Малий курд тримав свою дружину. Ґейбл подумав, чи розумів він тоді, що для них саме тієї миті розпочиналось