Читати книгу - "Жахослов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Величезна, в гумовій рукавичці долоня лягла на обличчя Кейт, притискаючи до нього щось солодке на запах… Темрява безпам’ятства поглинула її.
Кейт опритомніла. Навколо було темно. Боліла й паморочилася голова. Кейт знала, що її приспали хлороформом, не знала лише, як довго пробула без тями.
Вона лежала в м’якому кріслі. Відчуття було таке, ніби вона перебуває під землею. Щось важке охоплювало її литку. Вона була прикута до ніжки крісла. А саме крісло – намертво прибите до підлоги. Руки були вільні, але вона не мала сил навіть ворухнути ними.
У кімнаті було холодно і трохи вогко. Кейт відчувала запах нафталіну.
Вона зрозуміла, що її роздягнули. На ній було щось схоже на сорочку або піжаму.
То це було лігво Султана, Чоловіка-горили?
Хтось увімкнув газову лампу, і вона побачила себе у великому дзеркалі. Її волосся було в безладі, шкіра мала нездоровий блідий відтінок, на тлі якого її ластовиння проступало, наче крапельки крові. Нічна сорочка виглядала нескромно, та, на її подив, була гарної якості. Принаймні її викрала горила з вищого класу.
У себе за плечем Кейт побачила власного викрадача, що тримав волохату руку на газовому ріжку. Його мавпяча голова зникла, але голова була обтягнула чорною тканиною з вирізами для рота й очей.
– Вона отямилася, – гукнув Султан. Біля протилежної стіни стояло кілька крісел, як у приймальні дорогого дантиста чи в перукарні. На стіні висіли театральні плакати і фотографії знаменитих акторів. Поверх дзеркала й навколо нього були розклеєні картинки: гидко спотворені обличчя, вирвані очі, розплющені носи, жахливі шрами. Якщо вони були справжні, то, певно, слугували зразком для артистів, що наносили грим, намагаючись досягти приголомшливого ефекту. Якщо штучні, то, мабуть, лишилися тут на згадку про сценічний тріумф, аби відтворювати його і надалі.
На полиці під дзеркалом стояли баночки пудри й фарби, таці зі скляними очима. На безликих дерев’яних головах спочивали різноманітні перуки, включно з покритою струпом лисиною і вовчим вихором Бертрана Кайє. Поряд були вішаки з костюмами, що пояснювало запах нафталіну.
Вона була за сценою Театру Жахів.
Султан підійшов до неї, вже не завдаючи собі клопоту вдавати вайлувату мавпячу ходу, і взяв її за підборіддя. Став удивлятись в її обличчя.
Їй хотілося плюнути, але в роті зовсім пересохло.
Ніби прочитавши її думки, він налив у склянку води з кухля і підніс до її губ, обережно вливши рідину їй у рот.
Слід було вихлюпнути цю воду йому в обличчя. Натомість вона промовила:
– Дякую.
Інші люди ввійшли в гримерну. Вона впізнала Морфо. Шрами на ньому виявились не накладні. Орлов, лікар театру, і Маліта, акторка різних амплуа. І хтось іще.
– Я казала тобі, що отримати запрошення до Червоного Кола коштує крові, – сказала Клара Вотсон. – Я зовсім не мала на увазі, що ця кров буде моя.
Кейт похлинулася водою. Застережливо брязнув ланцюг у неї на нозі.
– Спокійно, спокійно, – промовила англійка.
Отже, Клара – Скинутий Янгол? Перевертень. Кейт мала б здогадатися. Ця відьма була надто зіпсована, щоб триматися правильного шляху. Чому ж месьє Ерік нічого не запідозрив?
Кейт видала різку, але цілком нездійсненну з точки зору анатомії пораду, що саме слід зробити Кларі. Та лише мило посміхнулася:
– А знаєш, в Китаї я бачила невільницю, яка робила це насправді.
Доктор Орлов приклав холодний стетоскоп до її грудей. Кейт гадала, що її серцебиття пришвидшилося.
Орлов професійно вщипнув її голі руки. Вона скривилася.
– Гарні рефлекси, – прокоментував він. – Розтуліть рота ширше.
Узявши за щелепу, він розтулив їй рота й зазирнув усередину.
– І гарні зуби. Таке задоволення бачити гарні зуби! Стільки панянок ігнорують зубну гігієну. Чомусь гадають, що якщо всміхатися стуленими губами, ніхто не помітить дірок і зеленого нальоту.
– Треба буде зберегти її скальп, – сказала Маліта. – У нас бракує рудого волосся… для перук.
Такі слова не вселяли жодного оптимізму.
– Навіщо я тут? – спитала вона.
– Кеті, ти будеш зіркою на сьогоднішній сцені, – сказала Клара. – Родзинкою après-minuit в Театрі Жахів… як то кажуть?… Лише одну ніч.
Якщо – ні, коли – вона виплутається із цієї халепи, вона зрівняє рахунок. Знавець тортур, кажете? Що ж, Клара Вотсон ще в ірландській школі не вчилася…
Клара схилилася до Кейт, ніби цілуючи її.
– Courage,[145] – прошепотіла вона на вухо. – І вір мені. Янголи назавжди. – І вийшла з кімнати.
– Йди займай своє дешеве місце, – крикнула їй вслід Кейт.
– Бажаю зламати ногу, – відгукнулася Клара. – Це щонайменше.
Чи правильно вона зрозуміла Клару? Якщо все це – хитромудрий план викриття таємниць Червоного Кола, було б непогано, якби її попередили. Чи Скинутий Янгол просто мордує її надією на порятунок, якого не буде?
Підійшла Маліта з кількома щітками для волосся. І заходилася наводити красу на Кейт, укладаючи їй волосся так, як сама вона ніколи в житті не робила.
Дивлячись безпристрасно, Кейт була цілком задоволена ефектом.
Та за теперішніх обставин вона не мала жодного бажання дякувати своїй гримерці.
«По півночі» не означало, що завіса підніметься, щойно проб’є дванадцять. Доки Кейт була непритомна, трупа Ґіньйоля грала свою звичайну виставу. Потім глядачі і більшість трупи покинули театр, і приготування для вистави Червоного Кола почалися.
Маліта загримувала її веснянки (на що пішло кілька баночок пудри), нафарбувала її губи яскраво-червоним і нанесла на щоки рожеві рум’яна. Гримувальним олівцем, яким малюють кров, жінка додала фінальну крапку – родимку на носі.
З Кейт зняли кайдани й силоміць одягнули її в костюм дешевої хвойди: корсаж із глибоким викотом, циганська спідниця, берет, порвана червона шаль, лаковані шкіряні чобітки. Кейт відчувала, що тепер має безглуздий вигляд – наче лялька, що сидить, ніким не куплена, у вікні крамниці мадам Менділіп.
Маліта витягнула її з гримерної. Важко було ступати в цих чобітках із товстою підошвою й височенними підборами. Кейт провели вздовж коридору, вгору по сходах за лаштунки і на сцену. Важка завіса була опущена, декорації на задньому плані зображали поля з лісовими масивами і мармурову скульптурну групу, поверх дощок було розгорнуто тонку клейонку зі слідами крові. Тут же, з відрами й швабрами напоготові, були робітники сцени.
Султан знову був у мавпячій масці, але зняв свої волохаті рукавички. Його руки були чорні від вугілля і тримали мисливську рушницю.
Хочете побачити щось насправді жахливе? Уявіть собі горилу з рушницею.
Поряд зібрали інших людей у чудернацькому одязі й гримі.
Юнак у білому фраку з фалдами гаряче сперечався з незворушним Морфо. Кейт впізнала
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жахослов», після закриття браузера.