Читати книгу - "Місяць, обмитий дощем"

Я б розповів про їхні романи і повісті, такі як «Криниця на перехресті», «Перевал», «Вогнище», «Зелений вітер», «Сивий дим», «Після бурі», «Солона земля», «Джерела», «І настане день», «Марікоца», «Посеред вітру» та інші, значно талановитіші, ніж в такого собі Володимира Лиса.

З того всього щось би вийшло. Може б, вийшов надмодерновий роман, якого б хтось та видав, зважаючи на таке-сяке моє письменницьке ім’я. Але, як я люблю часом казати, за плечима вже стоїть тітка з косою (не Юлія Тимошенко, а значно серйозніша тітонька) і треба хоча б завершити, поки рука тримає перо, реальніші твори. Про реальних (хоч теж вигаданих) людей.

Отож, шкода Екримію, яка так спонтанно виникла й тримається досі. І зникне разом зі мною. Вона поки що є, і я не можу її позбутися, час від часу нагадує про своє існування. Як я вже зрозумів, не заважає, а допомагає в іншій творчості. Щось відкриває, невловиме, як хід несподіваної думки чи політ ледве видимої павутинки. Наостанок лише повідомлю, що точна територія цієї химерної (чи ефемерної) країни — 7914,3 квадратних кілометра, населення трохи більше мільйона осіб. Поділяється тепер на 9 округів, має, як і годиться порядній країні, свій парламент, президента і прем’єра, гімн, прапор і герб. Столиця — Пенз (Пелз), найбільші міста — Белторан, Церенег, Нейгард, Спортамін, Небруннер, Нейві-Луконр, добувають там у невеликій кількості кам’яне і буре вугілля, нафту, газ, досі вирощують пшеницю, ячмінь і виноград. Країна здебільшого православна, є протестанти-богоміли. Є чотири національні парки і п’ять заповідників, пам’ятники, музеї й театри. Поки що, здається, все. Одним словом, Екримія. Яку таки шкода.

Хтось може подумати, що це така собі моя персональна Утопія, та він помилиться. В Екримії були й дуже жорстокі, криваві періоди, і боротьба народу за виживання (особливо під час османської навали), і внутрішні чвари, і революції, і перевороти. Але прийшли до теперішньої все-таки цивілізованої Екримії.

Ні, мабуть, мав рацію один із моїх колишніх редакторів, який казав, що в голові у мене надто багато сміття. Але принаймні Екримія доволі чиста країна. З гарним, працьовитим народом, з драматичною, але цікавою історією. У ній немає такої корупції і кумівства, як в Україні. Яка поки що існує.

Може, хтось скаже після її зникнення і про неї добре слово? Чи не зникне?

Ку-ку, тітонько Метафізико…

…Хоча іноді я єретично думаю, що Екримія набагато реальніша, ніж сучасна ганебно корумпована Україна, з усіма її палацами, золотим батонами і образами сучасних можновладців на іконах серед святих.

Лист

Доброго дня, пане Космосе! Не той, що був мером Києва, а справжній Космос. Узагалі-то варто було б звернутися «Ваша Величносте» або, зважаючи на Вашу безмежність, величину величин, «Ваша Безмежносте», адже кажуть, що астрономи й астрофізики встановили: таких Галактик, як наша, у Космосі не десятки чи сотні, не тисячі і мільйони, а сотні мільярдів, якщо не більше. Усе це важко навіть уявити. Тут вже потрібно звертатися не Ваша Величносте, а Ваша Величносте Величностей, але… Але якось обійдетесь. Тим більше, що я підозрюю: вам абсолютно байдужісінько, як я звернуся. Що таке якась малявка-козявка на одній із планет, тим більше на окраїні Всесвіту!

Мільярди кам’яних глиб і величезних крижаних брил блукають велетенським простором, чимось схожі на мільярди мікробів та інших потвор всередині нас. От написав це, і почала розпирати не гордість, а справжня гординя: виходить, я теж Космос (але не Льонька-космос), як і мільярди інших мешканців Землі? Тільки наші галактики і планети живі й теплі, хоча й у більшості своїй противні, бр-р-р. Тож хочеться сказати: «Не вельми деріть носа чи що там у вас, Ваша Космічна Супервеличносте!»

Ви, мабуть, пригадуєте неординарну подію, яка трапилася на початку ХХІ століття. Десь із ваших надр виповзла величезна, розміром з кілька галактик, кислотна хмара і нестримно рухалася, поглинаючи геть усе на своєму шляху — великі й малі зорі, планети довкола них, комети, не кажучи вже про таку дрібноту, як астероїди. Американські астрофізики з NASA забили було тривогу, бо ж за їхніми розрахунками те кислотне хмарище могло запросто поглинути й нашу Сонячну систему, якщо тільки траєкторія її, хмари, не відхилиться. Уряд США, щоб не сіяти паніку, заборонив поширювати дочасно будь-яку інформацію про небезпечне явище. Передбачалося, що до Сонячної системи хмара наблизиться десь так 2012 року, а наступного 2013 поглине і Сонце, і всі планети. Все ж один прискіпливий журналіст таки ухитрився взяти коротке інтерв’ю в спеціаліста з NASA, яке з’явилося в мережі CNN, хоча його майже відразу вилучили, мотивуючи національною безпекою. Журналістові дозволили поставити два запитання. Вони були такими: «Яка ймовірність знищення Сонячної системи?» і «Чи буде видно ту кислотну хмару неозброєним оком під час її наближення?» 50 на 50 — такою була відповідь на перше запитання, достеменно стане відомо через років сім-вісім. На друге високий спеціаліст NASA відповів, що спочатку на небі з’явиться чорна чи темно-сіра точка, видима і вдень, особливо в ясну погоду, яка стане рости, аж доки не закриє все небо. Але до того часу хмара поглине вже Сонце і Землю огорне страшенний космічний холод, а отже, зникне все живе, і люте чудовисько поласує хіба мертвяками.

Уявляю, що б творилося на нашій планеті, якби така точка з’явилася і почала рости на наших очах! Який жах і паніка… Годі навіть порівняти з ефектом якогось там нібито пророцтва календаря майя. Але минулося. Хмара проповзла повз, за якісь десятки тисяч світлових років, тобто далеченько — такий собі своєрідний страшний «санітар Космосу» (чи точніше Всесвіту). Мене ж найбільше цікавило, чи серед знищених галактик і планетних систем не зникла часом, поглинута величезним монстром, планета, на якій, як і нашій, було життя… Якщо так, то дуже прикро.

Правда, я взагалі сумніваюся, що життя ще десь у Космосі існує. Тут пошлюся на такого великого авторитета, як один з найвидатніших фантастів усіх часів і народів Станіслав Лем. Уявіть собі, цей чоловік, який описав у своїх романах і оповіданнях чимало позаземних цивілізацій, зокрема такі цікаві різновиди їх, як зображені у романах «Солярис» і «Едем», взагалі не вірив, що життя у Космосі ще десь є, крім нашої Землі. Що існують його різновиди. «Це все мої вигадки, прояви художньої фантазії, та й по всьому», — сказав, як відрізав, цей геніальний поляк. Отакої! Коли вже самі фантасти не вірять…

Раніше я казав, що життя на нашій грішній Землі, з його війнами, жахіттями, голодоморами і голокостом, масовими гибелями людей в минулому (та й тепер), жорстокістю одних особин і цілих народів до інших, має ще якийсь сенс тільки тоді, коли оте мученицьке життя на нашій планеті єдине на цілий Космос. Взагалі єдине. Але якщо десь є ліпші світи, ліпші цивілізації, без усіх цих жорстокостей, нищень і хаосу, з вищим ступенем