Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

Цірі повернулася і пішла собі, все ще трохи ошелешена й ослаблена ударом адреналіну й активізацією амулета. Амулет діяв так, як повинен був діяти — абсолютно ніхто її не помітив і ніхто не звертав на неї увагу. Абсолютно ніхто. В результаті раніше, ніж вона вийшла з натовпу, її безліч разів штовхнули, копнули та понаступали на ноги. Чудом вона уникнула скинутої з возу скрині. Мало не вибили їй око вилами. Закляття, як виявилося, мало свої добрі й погані сторони — стільки само переваг, скільки й вад.

Дія амулета не тривала довго. Цірі не мала досить сили, аби його опанувати й продовжити тривалість закляття. На щастя, чари перестали діяти в слушний момент — коли вибралася з натовпу й побачила Фабіо, який чекав її на вуличці.

— Ой-йей, — сказав хлопець. — Ой-йей, Цірі. Ти тут. Я непокоївся…

— Не треба було. Ходімо, швидше. Полудень уже минув, мушу повертатися.

— А ти непогано справилася із тією потворою, — хлопець глянув на неї із подивом. — І швидко ж ти діяла! Де ти тому навчилася?

— Чому? Виверну вбив зброєносець.

— Неправда. Я бачив…

— Нічого ти не бачив! Прошу тебе, Фабіо, ані слова нікому. Нікому. А особливо пані Йеннефер. Ой-йей, ото ж би вона мені дала, якби взнала…

Вона замовкла.

— Ті там, — вказала за себе, у бік ринку. — Вони мали рацію. То я роздратувала виверну… То через мене…

— То не через тебе, — заперечив переконано Фабіо. — Клітка була гнилою та й збитою абияк. Могла розтріскатися будь-якої миті, через годину, завтра, післязавтра… Краще воно, що вийшло сьогодні, бо ти врятувала…

— Зброєносець врятував! — крикнула Цірі. — Зброєносець! Убий це собі, нарешті, в голову! Кажу ж тобі, якщо видаси мене, перетворю тебе на… На щось жахливе! Я знаю чари! Зачарую тебе…

— Еге ж, — пролунало з-за її спини. — Годі вже!

Одна з жінок, які йшли за ними, мала темне, гладко зачесане волосся, блискучі очі й вузькі губи. Носила напнутий на плечі короткий плащик із фіолетової камки[5], облямований хутром із сонь.

— Чому ти не в школі, адептко? — запитала холодним, звучним голосом, міряючи Цірі пронизливим поглядом.

— Зачекай, Тіссає, — сказала друга жінка, молодша, світловолоса й висока, у зеленій, сильно декольтованій сукні, — я її не знаю. Вона, може, не є…

— Є, — перебила її темноволоса. — Я впевнена, що це одна з твоїх дівчат, Рито. Ти ж не знаєш усіх. Це одна з тих, що вибралися з Локсії під час бардаку при зміні кімнат. І тепер вона сама нам у тому признається. Ну, адептко, я чекаю.

— Що? — нахмурилася Цірі.

Жінка стиснула вузькі губи, поправила манжети рукавичок.

— У кого ти вкрала камуфлюючий амулет? А може, хтось тобі його дав?

— Що?

— Не випробовуй моєї терплячості, адептко. Твоє ім’я, клас, ім’я прецепторки. Швидко!

— Що?

— Удаєш дурнувату, адептко? Ім’я! Як тебе звуть?

Цірі стиснула зуби, а очі її запалали зеленим жаром.

— Анна Інгеборга Клопшток, — процідила нахабно.

Жінка підняла руку, й Цірі відразу зрозуміла всю величину своєї помилки. Йеннефер тільки раз, зморена довгим зволіканням учениці, продемонструвала їй, як діють паралізуючі чари. Враження було винятково паскудне. Так само, як і тепер.

Фабіо глухо крикнув і кинувся до неї, але друга жінка, світловолоса, схопила його за комір і втримала на місці. Хлопець бився, але рука жінки була наче із заліза. Цірі ж не могла навіть поворухнутися. Мала враження, що потроху вростає у землю. Темноволоса нахилилася і втупила в неї блискучі очі.

— Я не любителька тілесних покарань, — сказала льодяним голосом, знову поправивши манжети рукавичок, — але постараюся, аби тебе відшмагали, адептко. Не за неслухняність, не за крадіжку амулета й не за прогули. Не за те, що ти носиш недозволену одежу, що ходиш із хлопцем і розмовляєш із ним про справи, про які говорити тобі заборонено. Будеш відшмагана за те, що не вмієш розпізнавати архимайстриню.

— Ні! — крикнув Фабіо. — Не кривди її, вельможна пані! Я — клерк у банку пана Мольнара Джанкарді, а та панянка є…

— Стули пельку! — крикнула Цірі. — Сту…

Закляття, що закрило їй рот, було накладено швидко й брутально. Вона відчула на вустах кров.

— Ну? — підігнала Фабіо світловолоса, відпускаючи й пестливим рухом розгладжуючи комір хлопця. — Кажи. Ким є ця горда панянка?

Маргарита Ло-Антіль з плюскотом випірнула з басейну, розбризкуючи воду. Цірі не могла стриматися, аби не придивитися. Бачила голу Йеннефер не раз і не вважала, що хтось може мати кращу фігуру. Помилялася. Побачивши голу Маргариту Ло-Антіль, від заздрості почервоніли б навіть мармурові статуї богинь і німф.

Чародійка схопила цеберце холодної води й вилила його собі на бюст, надзвичайно при тому лаючись й обтрушуючись.

— Гей, дівчино, — кивнула Цірі. — Будь ласка, подай мені рушника. Ну, припини нарешті на мене дутися.

Цірі стиха пирхнула, все ще ображена. Коли Фабіо видав, хто вона така, чародійки волокли її силою через половину міста, виставляючи на посміховисько. У банку Джанкарді справа, зрозуміло, відразу прояснилася. Чародійки вибачилися перед Йеннефер, пояснивши свою поведінку. Йшлося про те, що адептки з Аретузи були тимчасово переведені до Локсії, бо приміщення школи віддали для учасників і гостей з’їзду чародіїв. Скориставшись із замішання при переводі, кілька адепток вибралися з Танедду й утекли в місто. Маргарита Ло-Антіль і Тіссая де Фрьес, попереджені активацією амулета Цірі, прийняли її за одну з утікачок.

Чародійки вибачилися перед Йеннефер, але жодна не подумала про те, аби вибачитися перед Цірі. Йеннефер, вислухавши вибачення, дивилася на неї, і Цірі відчувала, як горять її вуха. А найгірше було Фабіо — Мольнар Джанкарді вилаяв його так, що в хлопця сльози стояли на очах. Цірі було його шкода, але вона й гордилася ним — Фабіо дотримав слова й навіть не писнув про виверну.

Йеннефер, як виявилося, чудово знала Тіссаю і Маргариту. Чародійки запросили її у «Срібну Чаплю», найкращий і найдорожчий заїжджий двір у Горс Велені, де Тіссая де Фрьес затрималася по приїзді, з тільки їй відомих причин зволікаючи з поїздкою на острів. Маргарита Ло-Антіль, яка виявилася ректоркою Аретузи, прийняла запросини старшої чародійки й тепер на якийсь час ділила із нею помешкання. Заїжджий двір і справді був розкішний: мав у підвалах власну лазню, яку Маргарита й Тіссая найняли виключно для себе, заплативши за те неймовірні гроші. Йеннефер і Цірі, зрозуміло, були запрошені користуватися лазнею — і в результаті усі поперемінно плавали в басейні й пітніли в пару вже кілька годин, безустанно при тому пліткуючи.

Цірі подала чародійці рушник. Маргарита