Читати книгу - "В'язниця душ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Янка слухняно почала знімати одяг, ставши навпроти велетенського дзеркала. Коли вона залишилась зовсім голою, Мамка підійшла до неї і глянула на її відображення.
— Гарна сучка... — промовила Цимес.
Янка справді була гарною. Чорне хвилясте волосся спадало до самих персів, не надто великих, але круглих і свіжих. Риси обличчя мала витончені, як в аристократки, і тільки грубуваті манери виказували в ній простачку. Здавалось, її гнучке сильне тіло мало належати хоча б танцівниці або натурщиці. Проте сталася незбагненна помилка, і його отримала повія.
Янка любила своє тіло і також вважала, що воно заслуговує кращого, ніж поневіряння тут, у борделі Мамки Цимес. Щоразу бачачи себе оголеною, відчувала легке збудження й гірку образу. Подумки кляла долю, бордель і хтивих клієнтів, котрі бачили в ній лише знаряддя для вдоволення своїх сороміцьких потреб. Єдине, що втішало її в такі моменти, це згадка про край світу... Адже коли-небудь вона таки назбирає потрібну суму.
— Він хоче, щоб ти була босоніж і мала вигляд грішниці, що кається, — продовжила Цимес, — попередив, що називатиме тебе Гретхен, тож не перепитуй у нього, хто це.
Янка кивнула. Її вже нічого тут не дивувало. Тим часом господиня борделю дістала з шафи довгу полотняну сорочку і подала їй.
— Одягай ось це, — наказала вона, — так ти будеш більше подібна до тієї його Гретхен.
Дівчина знову мовчки скорилася.
— І ось що, — додала Цимес, — цей пан кохається в німецькій поезії, тому мусиш вивчити дещо напам’ять.
З цими словами вона взяла до рук книжку і, розгорнувши її на потрібній сторінці, подала Циновській. Цього разу Янка здивувалась! Вона давно нічого не читала і, тим більше, не вчила віршів напам’ять. Мамка тицьнула пальцем у невелику однострофну поезію.
— Goethe, «Wanderers Nachtlied»[9], — сказала вона, — маєш годину, поки він прийде.
Дівчина пробігла розгубленим поглядом по коротких поетичних рядках. Там ішлося про спокій і тишу, тому їй навіть сподобалось. Зрештою, вона заспокоїлась, зрозумівши, що вірш невеликий і завдання нескладне.
За годину вона вже чекала в затишних покоях, де панував напівморок. Завжди в такі миті Янку проймали дрижаки і вона щосили намагалась себе опанувати. Треба було згадувати хороші манери і повторювати подумки Гете. Відчувалась відраза до свого заняття і водночас гидка цікавість до того, яким виявиться її новий клієнт, що полюбляє німецьку поезію і босоногих грішниць.
Урешті двері прочинились, і в кімнату зайшов середнього зросту лисуватий чоловік. Він зробив декілька кроків у глибину покоїв, потім зупинився, вдивляючись у напівтемну постать Янки. Витримавши невелику паузу, вона підійшла трохи ближче, аби він краще її роздивився. Потім вдихнула і промовила завчені рядки:
Über allen Gipfeln
Ist Ruh,
In allen Wipfeln
Spürest du
Kaum einen Hauch;
Die Vogelein schweigen im Walde.
Warte nur, balde
Ruhest du auch.[10]
У відповідь почулося його важке дихання. Свідчення того, що її примітивна, але чуттєва декламація справила на нього потрібне враження. Після цього Янка одним вправним рухом зняла із себе сорочку грішниці.
— Meine liebe Gretchen...[11] — застогнав лисий гість і, кинувшись до неї, вхопив в обійми.
Янка віддалася гаряче і вміло, хоч для його скромних можливостей цього вміння виявилось забагато. Від безсилля в ньому прокинулись тваринні інстинкти, і гість спочатку почав тертись об її тіло, наче кіт, а потім щосили бити її по сідницях. Янка терпіла і перше, і друге, готуючись до ще гіршого, проте, на щастя, клієнт знемігся і розпластався на вологій від власного поту постелі поруч з нею.
Вона дочекалася, поки той відхекається, а потім зведеться на ноги і, не одягаючи штанів, почне шукати щось у кишені одягу. Чоловік дістав звідти портсигар і сірники. Підійшовши до вікна, він трохи відхилив штору і закурив, задумливо вдивляючись у понуру перспективу вулиці Шпитальної і прилеглого єврейського кварталу. Зрозумівши, що клієнт вдовольнився, Янка також підвелася з ліжка і поволі почала одягатися. Чоловік перевів погляд на неї.
— У тебе гарне тіло, — несподівано озвався він, — не кістляве і не тлусте, а якраз таке, як має бути... Ти, напевно, сильна кобіта?
Янка знизала плечима і посміхнулась. Так, за необхідності вона могла б дати прочухана. І навіть кілька разів довелося відбиватись від п’яних клієнтів, які хотіли більшого за ті самі гроші.
— Я міг би запропонувати тобі кращий заробіток, — мовив чоловік.
Він усе ще стояв голий, а вона тим часом одягнулась.
— Якщо ти, звісно, погодишся...
* * *
У фойє колишнього театру Скарбека, а тепер філармонії, було людно, і Вістович почувався незатишно. Незатишно йому було ще й тому, що Анна, його дружина, також мала пригнічений настрій. Після того як старий театр було остаточно закрито, вона сподівалась, що невдовзі її запросять працювати до нового, але пропозиція все не надходила. Новий театр, збудований за кошти міста, вже починав репетиції, і наступного року планувалось відкриття сезону, але про Анну Каліш не згадували.
Стоячи навпроти чоловіка, вона зовсім на нього не дивилась, а розглядала інтер’єр, ніби бачила ці стіни і картини вперше. Можливо, Анна хотіла побачити зміни, проте все лишилось, як було. Тільки театр називався тепер філармонією, куди вона, щоправда, могла заходити без квитка.
Вістович, навпаки, не зводив з неї погляду. Анна була такою ж привабливою, як і раніше. Роки не зіпсували її красу, а тільки додали шарму. У темному волоссі, що виднілось з-під капелюшка, зовсім не було сивини або ж її надійно приховали. Зморшки на обличчі міг помітити тільки дуже уважний спостерігач. Проте й вони тільки підкреслювали гарні риси її обличчя.
Комісарові хотілося, щоб зараз вона трималася за його лікоть, а він шепотів їй подружні дурнички, від чого б Анна червоніла і заливалась веселим сміхом. Так, як, зрештою, було колись... Однак вона вперто його не помічала, хоча погодилася з ним прийти сюди.
Сьогодні мав відбутися концерт неперевершеного скрипаля з Будапешта Ласло Перчені, але перед тим планувався виступ хору ветеранів імператорської армії. Було чути, як хор за стіною розспівується, комбінуючи голосні звуки з кожним приголосним:
— Ма-ме-мі-мо-му-у-у-у-у-у!.. За-зе-зі-зо-зу-у-у-у-у-у!..
Після свого виступу ветерани мали намір закликати громадськість жертвувати більше коштів на їхню спілку.
Анна, врешті, випадково глянула на Вістовича. А можливо, просто оглянула все, що тільки можна було.
— Як твоя робота в поліції? — запитала вона.
Комісар замислився. Тільки тепер йому
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В'язниця душ», після закриття браузера.