Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Радянським Союзом в той момент правили двоє — товариш Жуков і товариш Хрущов. Такі речі трапляються раз на тисячу років: прізвища вождів збігалися за змістом. Жук — це один із загонів комах, а хрущ — це також жук, вельми шкідливий для лісів і полів.

Ні Жуков, ні Хрущов не розуміли епохального значення запуску першого штучного супутника. В день запуску супутника Хрущов був на полюванні в Завідові, а Жуков в той день пішов на крейсері в Югославію. Газета «Правда» віддала першу сторінку статтям про супутник тільки 6 жовтня, хоча вся світова преса буквально вибухнула днем раніше.

День запуску першого супутника став початком космічної гонки. Радянський Союз її незмінно вигравав:

Перша жива істота в космосі — собака Лайка!

Радянський вимпел на Місяці!

Обліт Місяця безпілотним апаратом!

Перша людина в космосі!

Перший груповий політ двох космічних кораблів!

Перший в світі багатомісний космічний корабель!

2

Сталося так, що перший супутник вийшов на орбіту 4 жовтня 1957 року. А 7 листопада 1957 було велике свято — 40 років Великої Жовтневої соціалістичної революції. Так співпало. Радянська пропаганда, оговтавшись після першого замішання, оголосила: так воно і задумувалося — велике звершення до великої дати!

Перемоги в космосі стали кремлівським вождям вельми в пригоді. Це було наочним доказом того, що все у нас правильно — вірною дорогою йдете, товариші! Перемоги в космосі були доказом нашої незламної наукової, технічної, економічної і військової могутності.

Радянська космічна програма була суворо засекречена. Кожна нова вистава в космосі заздалегідь не оголошувалася, вона відбувалася раптово для всього світу. Однак бажано до свята. У нас усе так було влаштовано. Навіть на війні. Київ, наприклад, треба було взяти неодмінно до 7 листопада, Берлін — до 1 травня. Не завжди вдавалося, та завжди потрібно.

У мирний час, як і на війні, до кожного ювілею вождям дуже хотілося отримати рапорт про нові перемоги в космосі. І весь світ чекав нових звершень саме до чергових радянських свят.

Минуло десять років. Наближалася ще більш кругла дата: 50 років Великої Жовтневої соціалістичної революції!

Світ завмер в очікуванні. Коли в 40-ту річницю росіяни почали підкорення космосу, значить, до 50-ї річниці вони полетять на Місяць. Кому це не зрозуміле?

3

Однак Радянський Союз уже програв космічну гонку, хоча нікому в цьому ще не зізнався.

Після Другої світової війни в Америці також розвивалося ракетобудування, причому досить успішно. І не тільки ракетобудування. Американці першими в світі створили атомні підводні човни, потім першими в світі — атомні ракетні підводні човни. І за часом вступу в стрій, і за всіма технічними характеристиками американські човни значно перевершували створювані в Радянському Союзі.

У другій половині 1950-х років для американських атомних підводних човнів розроблялася ракета «Поларіс» на твердому паливі і з підводним стартом, на кожному човні — 16 таких ракет. За точністю, простотою конструкції і надійності вони різко перевершували будь-які ракети, створені в той час в Радянському Союзі. До початку 1961 року американці планували ввести в стрій (і ввели) п’ять таких підводних човнів. Далі вони задумували довести їхню кількість до чотирьох десятків.

Маючи військові бази по периметру Радянського Союзу, незаперечну перевагу в кількості ядерних боєприпасів і засобах їхньої доставки, американці не дуже поспішали з розробкою міжконтинентальних балістичних ракет.

Було й ще одна обставина, яка дозволила Радянському Союзу першим вирватися в космос. Парадоксально, та факт: СРСР вирвався вперед в космічній гонці саме через технологічну відсталість в окремих напрямках. Американці зуміли створити компактні термоядерні боєприпаси мегатонного класу, і тому дуже потужна ракета як засіб доставки їм була не потрібна. А радянським товаришам ніяк не вдавалося створити щось подібне: термоядерний заряд виходив надмірно важким — в районі п’яти тонн. Саме тому довелося створювати дуже потужну ракету, інакше такий заряд до Америки не донесеш. Ракету створили, а тут і атомники відзначилися: зуміли, нарешті, різко, до однієї тонни, знизити масу заряду.

І вийшла нісенітниця. Ракета 8К71 — гранично складний і вкрай дорогий виріб, з громіздким і вразливим стартовим комплексом, який під землю не сховаєш і від ядерних ударів не захистиш, з тривалим часом підготовки до старту, складна і дорога в експлуатації (поруч зі стартовим комплексом необхідно тримати кисневий завод, безліч всякого допоміжного обладнання і незліченну кількість фахівців дуже високого рівня). Та ця ракета здатна підняти і доставити в будь-яку точку земної кулі п’ять тонн вантажу!

Правильно. Тільки необхідність в доставці такого чималого вантажу вже відпала. Було ясно, що в даний момент ракета потрібна, бо нічим іншим Америку не дістати, проте у цієї ракети не було майбутнього. Ракетним військам був потрібен носій набагато менших розмірів, більш надійний, простий у виробництві і експлуатації.

Що ж робити Королеву, що робити його заступникам, величезному колективу конструкторів, інженерів, випробувачів, робітників, будівельників? Вони працювали багато років, вклали в справу серце і душу, сплатили за дітище своє розхитаними нервами і зруйнованими сім’ями, інфарктами та інсультами, роками без відпусток, місяцями без вихідних, ночами без сну. І створили те, що нікому не потрібне. Що робити з гігантським заводом, обладнаним найсучаснішою технікою, на якому налагоджений випуск ракет, здатних піднімати по п’ять тонн? Що робити з десятками суміжних заводів і виробництв? Що робити з ракетним полігоном, який зведений в дикому солончаковому степу для запуску гігантських ракет, які військовим тепер не потрібні?

І Корольов написав доповідь в Центральний Комітет: чому б не запустити штучний супутник Землі? Коли для військових цілей ракета в перспективі не стане в нагоді, так давайте в мирних цілях спробуємо.

Подумали товариші в Центральному Комітеті, та й погодилися: ну, спробуй. Щоб добро даремно не пропадало.

4

Запуск Супутника був викликом Америці. І Америка включилася в космічну гонку. Незабаром американці обійшли Радянський Союз в області військових ракет. У нас же, починаючи з першого супутника і далі всі польоти здійснювалися на ракетах все того ж типу 8К71 і похідних від неї. Ракету 8К71 модернізували, покращували, проте це була все та ж конструкція. У другій половині 1960-х років потенціал 8К71 було вичерпаний повністю. Для польоту людини на Місяць був потрібен принципово новий носій. Однак з ним не ладилося.

А людство чекало. І тоді, щоб очікувань не зрадити, була зроблена безпрецедентна офіційна заява