Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"

— Хотіла б я, щоб ти збагнув, наскільки все серйозно, Сіґі, — сказала вона йому. — Ми вже ніколи не зможемо займатися реслінгом. Ми втратили роботу, а це означає, що в нас немає грошей. Як нам тепер жити?

Сіґурд подивився на свою дружину з бадьорою посмішкою.

— Всьо буде чотко, цьотка-шмотка, — бовкнув він. — їдемо до пана й пані Елісів, до Тіма й Зої. Вертаємося в готель «Вікінг».

2. Тяжка форма вікінгіту

Зоя і Тім були в захваті. Що могло бути краще за Сіґурдове повернення в готель «Вікінг»?

Вони збігли парадними сходами й кинулися до нових гостей.

— Тибцю! — крикнула Зоя.

— Сіґі! — заволав Тім.

— Господи, помилуй нас і порятуй, — пробурмотів пан Еліс на вухо зблідлій дружині. Він зобразив радісну посмішку і рушив сходами вниз назустріч непроханим гостям.

— Сіґурде… як гарно тебе знову тут бачити. Як ти там поживаєш?

— Як я там і як ви тут, буде вам і нам капут! — засяяв посмішкою Сіґурд.

Тім розреготався:

— Він говорить, як паровозний гудок, правда, Зою? Ну точно, як гудок. Тут-тут, там і тут, тут і там, а тут капут…

— Годі вже, Тіме, — урвала його пані Еліс. — Ми все зрозуміли.

Вона підійшла до пані Тиблетоватої, забрала в неї валізу й тут-таки зупинилася, бо не змогла впоратися з такою вагою. Пані Тиблетовата підняла валізу однією рукою.

— То що там новенького коло вас? — поцікавилася Пенні Еліс. — Такий несподіваний візит.

Пані Тиблетовата зиркнула на неї спідлоба й кивнула головою.

— Я боялася, що ви будете не дуже задоволені, — зітхнула вона.

— Ой, та не те, щоб… — Пенні розгублено замовкла, а її щоки сором’язливо почервоніли.

Пані Тиблетовата поплескала Пенні по руці:

— Усе гаразд. Я знала, що ви негативно поставитесь до Сіґурдового повернення, але, на жаль, моя люба, у нас був невеликий вибір.

— Нам здавалося, що у вас триває черговий тур змагань із реслінгу, — сказала пані Еліс.

— Та так воно й було. Але як це не прикро, справи дещо вийшли з-під контролю під час нашого останнього поєдинку…

— Та невже, — пробурмотіла Пенні, з розумінням глипнувши на її приятеля. — Сподіваюся, причина була не в Сіґурді?

— А в кому ж іще, хоч він насправді зовсім і не винен.

— Та він майже ніколи не винен, — зазначила пані Еліс. — Просто він завжди опиняється там, де стається якась халепа.

— Власне, — зітхнула пані Тиблетовата. — Коротше кажучи, нам довіку заборонили виступати на публічних змаганнях із реслінгу, а отже, ми тепер безробітні. Ми не знали, що нам робити…

— Тому й приїхали сюди, — завершила за неї Пенні, а пані Тиблетовата понуро кивнула головою.

— Не журіться, — усміхнулася Пенні. — Ми раді вас тут вітати… хоча це не зовсім стосується Сіґурда! Погляньте, що він там виробляє в саду з Тімом і Кіфом.

Обидві жінки визирнули у вікно.

Сіґурд, здається, давав Тіму уроки володіння мечем.

Тім так завзято намагався підняти над головою Носодлуба, що йому аж очі на лоба вилазили.

— Маєш бути як дикий звір! — напучував його Сіґурд. — Ревіти, тупотіти й лякати ворогів! Кидайся на них і кричи: «Гаррррр!»

— Сіґурде, — втрутився пан Еліс. — Може б, ти хоч трохи дивився собі під ноги? Ти топчешся по наших нових квітах. Я щойно минулого тижня їх посадив.

Але Сіґурд був занадто захоплений демонстрацією люті справжнього воїна-вікінга Тіму.

— Я тобі показую. Дивися на мене. Усі вороги від страху покладуть штани.

— Сіґі! Вороги мають накласти у штани від страху, а не покласти їх! — захихотів Тім.

Сіґурд вихопив у нього Носодлуба.

— Гарррр! — прогарчав він, розмахуючи гострющим мечем над головою з такою силою, ніби це був пропелер гелікоптера, що збирається злітати. — Гарррр!

— Обережно! — крикнув пан Еліс. — Ти щойно розрубав новенький кущ форзиції!

— Смерть форзиції! — гаркнув Сіґурд, завдаючи чергового удару.

— Це ж тільки кущик! Це не твій смертельний… ой! На поміч! — пан Еліс раптово кинувся навтікача, бо Сіґурд стрибнув на нього, розмахуючи з гарчанням своїм Носодлубом, немов оскаженілий м’ясник.

Вони п’ять разів оббігли довкола саду, аж поки Сіґурд зненацька зупинився, узяв руки в боки й залився сміхом.

— Бачиш, Тіме. Він від страху скрізь поклав свої штани.

Пан Еліс виснажено впав на садову лавку.

Його дружина вийшла до нього, несучи на таці чай і тістечка.

— Гарно бавишся, любий? — лагідно проворкувала вона. — Граєшся у вікінгів із Сіґі та Тімом? — вона підморгнула пані Тиблетоватій і Зої.

Бідолаха пан Еліс не міг зв’язати й двох слів. Був страшенно захеканий.

— Цей чолов’яга — маніяк! Мало мене не вбив! Він що, надовго до нас? Надіюся, що ні. Я цього просто не витримаю. Ми й так маємо по шию клопотів з готелем.

— Ой, таточку, будь ласка! — почала благати Зоя. — Нехай він трошки ще побуде. Нам так весело, коли з нами Сіґі.

— Весело?! Озирнися довкола! Цей вікінг пробув тут якихось десять хвилин, а наш садок уже нагадує поверхню Місяця!

— Боюся, що Сіґі доведеться залишитися в нас на деякий час, — сказала пані Еліс.

Вона подала пану Елісу чашку чаю й розповіла про заборону займатися реслінгом. Від цієї новини обличчя її чоловіка аж перекривилося.

Пані Тиблетовата швиденько понишпорила у своїй сумочці, витягла звідти маленьку срібну фляжечку, відкоркувала її й подала пану Елісу.

— Випийте-но. Це бренді… чудовий лікувальний засіб. Я завжди роблю пару ковточків, коли страждаю від вікінгіту.

Пан Еліс ковтнув бренді, закашлявся і випростав плечі. На його обличчі знову з’явився рум’янець.

Діти пильно на нього дивилися.

— Будь ласка! — попросила Зоя.

— Якщо ти не дозволиш Сіґурду залишитися, я ніколи не розмовлятиму з тобою! — насупився Тім.

— Це погроза чи обіцянка? — запитав пан Еліс. — Гаразд, Сіґі може на якийсь час залишитися, але мусить дотримуватися певних правил. Правило перше: жодних мечів — як у будинку, так і на подвір’ї. Правило друге: ви обоє повинні допомагати нам у готелі.

— Звичайно, допоможемо, — пообіцяла пані Тиблетовата.

— Я допомагаю, — засяяв Сіґурд. — Не хочете меча? Всьо буде чотко, шеф. Я викидаю його геть!

— Сіґурде! Ні!

Але Сіґурд уже пожбурив Носодлуба через плече, і страхітливий меч злетів у повітря. Через п’ять секунд почувся гучний брязкіт розбитого скла, бо меч розтрощив готельну теплицю.

Пан Еліс вихопив у пані Тиблетоватої її сріблисту фляжку, спрагло до неї припав, а тоді охопив голову руками. Після цього все трохи заспокоїлося.

Частково це сталося тому, що пан Еліс зліг у ліжко з головним болем і різними іншими симптомами вікінгіту, а пані Тиблетовата й Сіґі розмістилися в одному з номерів готелю.

Крім них,