Читати книгу - "Вишневі усмішки. Заборонені твори"

Ходім, ходім! Понад пляжем, а потім стежкою виноградниками! Ходім!

І пішли…

Отак, як просто дивитись, – дорога. Це нічого…

А отак, як голову задерти, – сонце, кримське сонце! Це вже «чого»… Ой, якби ви знали, як воно пече! І особливо тоді пече, коли ви не знайдете візника і коли вам треба йти пішки дванадцять верст (кримських верст), і ви вже лазили на скелі, шукали Пушкінового платана, ходили до його будинку й повиміряли всі гурзуфські вулички, шукаючи якої-небудь хоч коростявої субтропічної шкапини, щоб у Ялту вас одвезла…

Ой, як воно пече! Голова пухне! Язик висолоплюється…

А ноги?! Ніби вони на заіржавлених «шарнєрах»… Риплять, скриплять і не хотять… Іти не хотять…

Ходім! Ходім! Воно, знаєте, пішки краще. Все видно! То проїдеш швиденько – так багато чого не завважиш, а пішки – там зупинився, там присів – і все видать… Та й не так уже воно далеко! Якихось там дванадцять верстов! Ну, дві години… Подумаєш?! Пішли!

Та пішли ж! Пішли…

* * *

І йдем… І йдем… І йдем…

І все тобі видать… Там зупинивсь, там присів…

Дванадцять верстов?! Дрібниця?!

– Драстуйте!

– Драстуйте!

– Скільки верстов до Ялти?

– Та верстов, може, з п’ятнадцять, може, й більше!

– А до Гурзуфа?

– Та верстов із п’ять.

Отакої. Добра мені арифметика… Як од дванадцяти верстов одкинути п’ять, то виходить п’ятнадцять! Ну-ну!

Ходім дальше.

А воно ж ідеш не нашим якимось там шляхом поміж житами чи там гречками. Тут і сюди виноградники, і туди виноградники. Екзотика кругом. І наперед екзотика, і назад екзотика… І зверху екзотика… Тільки одно й заважає: степові ноги. Якби вам ще штук із четверо гірських, – ну хоч козинячих ніг, та якби ззаду за вами бігло штук із троє хортів та цілкий мисливець, – ви б отих «дванадцять верстов» узяли за півгодини…

А так якось воно дуже повагом виходить… І повагом, і мокро. Беретесь ви зразу потом, потім – милом… Потім обсихаєте… Потім знову мокрієте. І шия ваша витягується, і очі ваші пильно вдивляються під ваші власні ноги (щоб нічого не пропустити), і хекаєте ви, як Рябко, що біжить у Спасівку за дядьком верстов сорок до повітового міста спеціально для того, щоб біля сільськогосподарського кооперативу гавкнути на «кооперативного» Лиска…

– Дівчата! Тільки по правді: скільки до Ялти?

– Та верстов із дванадцять!

– А до Гурзуфа?

– До Гурзуфа – десять.

– Слухайте, товариші, ми не туди йдемо! Хай же йому трясця: це як так далі буде, то ще годин через чотири до тієї Ялти буде верстов із сорок!..

…Ох, ці кримські верстви! Верства наша й верства кримська?! Небо й земля… Ну що, приміром, побігти з Буд на В’язове на досвітки?! Дрібниця?! Півтори верстви. Біжиш і співаєш:

Ой у полі три доріжки різно,

Ходив козак до дівчини пізно!

Пробіг оті півтори верстви, й ще бігти хочеться…

У нас верстви скрізь однакові: і на Полтавщині, і на Київщині, і на Харківщині…

А тут ні. Тут як на гору, так верства така приблизно, як од Харкова до Люботина…

А як із гори, так навпаки – вона, верства та, дуже коротка. Отакісінька. Так зате дуже швидка. І наслідки однакові: верству на гору – весь у милі, й язик теліпається; верству з гори – весь у крові, й язик так само теліпається… «Хоч круть-верть, хоч верть-круть…»

Зветься вся ця музика так:

«Подорож Південним кримським берегом з метою милуватися прекрасною природою, урочистими краєвидами й чарівними обріями…»

Коли хочете, назвіть це все екскурсією… Від того ні вам, ні мені легше не буде.

Ось і Нікітський сад… Знаменитий і славнозвісний ботанічний садок, мабуть, чи не на цілу Європу…

Тут вам такого росте, такого цвіте, такого родить, що якби у вас не смикало від екскурсії ноги і якби ви в силі були роззявляти рота, – ви б роззявили…

І «іва вавілонська», що ото під нею «сєдохом» колись і «плакахом»…

Кактуси різні… Алое в грунті росте… Кленок японський… Самшит знаменитий… Бамбук японський…

Цілий гай з коркового (пробкового) дуба… Просто собі оддери шматочок кори й затикай, що тобі там уже затикати треба…

Тут і очерет іспанський, і папірус, що з його колись єгиптяни папір робили…

Є тут і лавровишневе дерево, і шовкова акація, і кедри гімалайські, і кедри африканські, і кедри ліванські… Мирти, оливкове дерево, японська хурма…

Серед парку красується тисячолітнє терпентинове (кевове) дерево…

Росте тут і знаменита пампаська з Південної Америки трава… От травиця!

Одна травинка така завбільшки, як у доброго хазяїна черезсідельник…

Цю траву бізони їдять… Бізон скидається на наше теля, тільки в сто раз більше…

Росте ця трава величезними кущами. Можна сісти за кущ і заревти по-бізонячому… Матимете цілковиту ілюзію південноамериканських пампасів…

Нікітський сад засновано 1811 року й асигновано на його 10 000 карбованців щороку. За першого директора був знаменитий ботанік X. X. Стевен, а після нього Гартвіс (1824—1854)… Гартвіс акліматизував силу рослин, що тепер уже ростуть на всім Південнім кримськім березі, як-от: гліцинія, павлонія, кедри, аравкарії, пінії й т. ін.

Хороший садок. І порядок у нім добрий. За рослинами ходять, поливають, перекопують. Садка того біля 90 десятин.

З Нікітського саду ви, не питаючи вже, скільки верстов, чимчикуєте на Ялту…

Ідете собі – й квит… Плюнули на ноги, плюнули на поперека, на все плюнули…

Подоріж так подоріж!

І нема чого скиглити!

І от… Слава тобі, автотранспорте! Авто повертається на Ялту…

І сіли… І поїхали…

Ви ніколи не їздили автом по кримській соші?

Рекомендується спробувати…

Тільки обов’язково сідайте на те авто, що ним зав автотранспортної контори разом із шофером та з помічником їздили за Ялту безакцизне вино пити…

Дуже сильне враження!!

Соша йде понад прірвою, і крутиться, і вертиться – голова б у неї крутилась…

Мотор партачить…

Шофер:

– Та я, йолки-палки, ще за десять літ до війни тут машинами літав! Доставлю, як на крилах…

І от він вас доставить…

Мотор: рам-там-там!

Стоп!

– Ех. (Спогади про родительницю.)

Полагодили… Летите…

Випереджаєте компанію, що так само їздила по безакцизне вино… «Становище в компанії не стійке»… Навіть на лінейці…

– Сідай, Петю, підвезу машиною…

– Паняй! Паняй!

Летите далі…

Мотор: рам-там-там!.. Стоп!

– Ех!.. (Спогади про родительницю.)

Випереджає вас компанія…

– Сідай, Мишо, підвезу кобилою!

– …Полагодили… Летите…

Шофер із завом контори «жартують»… Зав хоче керувати, шофер не дає. Машина ходором ходить. А збоку прірва…

Ви вчепились в авто й потихеньку проказуєте:

– Прощай, сину. Твій тато голову розбив об