Читати книгу - "95-16"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кароліна зиркнула на попрошених гостей широко розплющеними очима, підхопилася з тахти і розкрила рота, щоб закричати, але не змогла. Грубер пополотнів, вираз гніву й здивування на його обличчі змінився виразом переляку. Інспектор пригладив долонею скуйовджене волосся і зробив рух, ніби хотів підвестися.
Напружену тишу порушило сичання Джонсона:
— Ти, улесливий негіднику!
Грубер мовчав. Сидів похиливши голову, мов школяр, спійманий на гарячому. Кароліна нервово кусала губи.
Шелю стало шкода її. «Бідна Кароліна, — подумав він, — попала у таку халепу».
Джонсон не рухався. Мовчання ставало нестерпним. Грубер переміг страх і хрипло спитав:
— Чого вам треба?
Кароліна глянула на Шеля, ніби тільки тепер помітила його. Журналістові стало ніяково, але він витримав її погляд.
— Лицемірна каналія! — сказав Джонсон голосно, ступивши крок уперед.
Грубер випростався. Відчував, що повинен якось рятувати свою честь.
— Нема чого нервувати, — почав інспектор, непевно кліпаючи очима. — Можна поговорити…
— Заткнись! — буркнув американець, підходячи ближче.
Ніздрі інспектора роздулися, мускули на широкому обличчі почали дрижати, очі звузилися.
— Яке право…
Джонсон замахнувся. Лункий ляпас обірвав слова Грубера. Він заточився, обличчя його почервоніло. Стиснувши кулаки, намагався стримати збудження, потім скоса глянув на Шеля, що стояв нерухомо.
— Джонсон, — мовив здушеним од люті голосом, — ти поводишся, як тварюка. Говори, що маєш сказати, і забирайся звідси геть.
— Я можу її забрати, — Джонсон показав пальцем на Кароліну, — чи вона вже стала твоєю власністю?
— Кароліна вирішить свою долю сама.
— Справді? Скільки ти заплатив їй за ніч? Дивлячись на твою улесливу пику, гадаю, що ціна була висока!
— Пауль! — Кароліна раптово підвелася. — Хіба я питаю тебе, скільки ти платиш за візит до своєї секретарки? Ти не можеш мати претензій до мене…
— Це він наговорив тобі дурниць, так? Від такої каналії можна всього чекати.
— Може, неправда? — спитала вона агресивно.
— Це не має значення.
— Джонсон! — втрутився інспектор. — Повторюю востаннє: скажи, чого ти сюди прийшов, і забирайся геть!
Американець глянув на Грубера.
— Я попереджав тебе — не чіпляйся до Кароліни! — відказав він, цідячи слова крізь зуби. — Ти визнав тоді свою помилку… Тепер у мене лише одне бажання: наплювати тобі в пику!
— Геть звідси! Негайно! — зарепетував Грубер. — Забирайся геть!
Шель помітив, як Джонсон одвів руку назад. «Ударить…» — подумав він з дивним почуттям. Кароліна нерішуче відступила.
Удар був блискавичний. Грубер зойкнув і зігнувся, але за мить уже схопив суперники в обійми, намагаючись повалити його. Джонсон не міг вирватись і вдарив інспектора в голінку. Обидва скаженіло покотилися по підлозі. Грубер силкувався стиснути американця за горло, а той, вчепившись п'ятірнею в волосся німцеві, бив його головою об підлогу.
— Та зробіть же щось, ради бога! — благала Шеля перелякана Кароліна. — Вони повбивають один одного!
— Ні! — відказав Шель. — Це їхня справа…
Грубер протягло завив. Кароліна і Шель перезирнулися. Джонсон душив інспектора і, сопучи, хотів стати колінами йому на груди. Німець навмання молотив кулаками. Рантом він підігнув ноги і з усієї сили відіпхнув суперника. Джонсон упав горілиць, перекинувши стіл і стілець, що стояли позад нього.
І одразу схопився. З щоки текла кров, комір сорочки був роздертий, обличчя викривила гримаса люті. Коли Грубер, відсапуючись, підвівся, американець одним стрибком підскочив до нього і кулаком щосили ударив у набрякле обличчя. Німець зойкнув і, притискуючи долоні до рота, важко упав на спину.
Кароліна вп'ялася нігтями Шелю в руку. Він мимохіть пригорнув жінку до себе. Джонсон не зводив очей з Грубера. Стояв над ним і, важко дихаючи, стежив за кожним його рухом. Німець сперся на лікті, несвідомо глянув довкола, зітхнув і знепритомнів.
Американець повернув голову. Зиркнув спідлоба на заплакану дружину.
— Перестань, — мовив спокійно. Потім однією рукою поставив стіл, стілець і сів. — Негідник! — пробурмотів уже без люті. — Думав, що це йому минеться.
Журналіст узяв Грубера під пахви і потягнув на тахту. Обличчя німця було відразливе — кругом синяки, шкіра в кількох місцях розірвана, очі підпухли.
Шель підійшов до Кароліни.
— Подбайте, будь ласка, про інспектора, треба привести його до пам'яті.
Жінка слухняно підвелася й вийшла з кімнати. За хвилину повернулася з мискою та рушником. Шель запалив дві сигарети і одну всунув у рот американцеві. Джонсон жадібно затягнувся.
— Одчини вікно, Джоне, — сказав він. — Провітри цю стайню.
Шель відсунув завіску і прочинив віконниці. В кімнату дихнуло приємною прохолодою.
Кароліна намочила рушник і приклала компрес Груберу до лоба. На столику біля тахти стояла пляшка й дві чарки. Шель наповнив їх.
— Випий.
— Брр! — здригнувся Джонсон, відставляючи порожню чарку. — Що ж далі, Джоне?
— Почекаємо, поки Грубер отямиться.
— Дурниці! Фріц нам не потрібен. Давай оглянемо його квартиру. Може, знайдемо той чемодан чи папери, якщо вони справді у нього. — Джонсон важко підвівся, підійшов до розчиненого вікна і глибоко вдихнув повітря.
— Починаймо, — сказав він, роздивляючись навкруги. — Спершу цю кімнату.
— Немає жодного сліду, — озвався Джонсон після двадцяти хвилин марних пошуків.
— Міг сховати папери десь в іншому місці, але не думаю, щоб він це зробив. Адже збирався виїжджати з Гроссвізена… — Шель глянув на тахту.
Очі Грубера були заплющені, але дихав він уже спокійніше. Кароліна міняла компрес.
— Треба заглянути в машину, — запропонував журналіст непевно. — Якщо там нічого не знайдемо, зачекаємо, поки опритомніє. Ключі, мабуть, у нього.
Він підійшов до німця і обшукав його кишені.
— Є! — потрусив Шель в'язкою ключів.
Обидва вийшли на шосе. У машині знайшли ковдру і кілька газет. Журналіст відчинив багажник, просунув усередину руку й зразу ж торкнувся пальцями нерівної поверхні фібрового чемодана. Намацав ручку.
— Є щось? — спитав Джонсон.
— Є! — задоволено відповів Шель і вийняв чемодан. — Нарешті ключ до розв'язання загадки у наших руках.
Вони повернулися до кімнати, несучи невеликий, зім'ятий чемодан. Кароліна сиділа в кріслі й стежила за ними з неприхованою цікавістю. Передчувала, що наближається переломний момент в її житті, тільки не знала, чи сприятливим буде для неї закінчення цієї пригоди.
У чемодані лежали акуратно складені звичайнісінькі картонні сірі папки. Шель узяв верхню і нетерпляче розв'язав тасьми.
— Experimente und Forschungen zur Feststellung des Wesens und der Ursacheder Angst[35], — здивовано прочитав журналіст заголовок першої сторінки. — Теіl 1. Drohung Stimulus und die Konsequenzen[36].
— Ти розумієш? — спитав Шель у Джонсона.
— Поки що не дуже.
За кілька хвилин Шелю здалося, що він поринув у світ, повний жахливих фантазій. Педантично написані речення з старанно розставленими розділовими знаками свідчили про неймовірні, приголомшливі страхіття. Шель переглядав текст аркушів. Часом не розумів деяких формулювань, не замислювався над складними діаграмами й численними розрахунками, губився в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «95-16», після закриття браузера.