Читати книгу - "Динамо Харків. Вибрані вірші"

нові сторінки у загальному спротиві,

почнеться різдвяний драп, опалення, щедрі затяжки.

Лиши мені в’язані ковдри з довгою ниткою холоду,

з давленими цитринами,

з танковими формуваннями.

Мої коридори вільні, але я втрачаю нагоду,

так і не змігши відмовитись від награного хвилювання.

Тому, якщо вона схоче позбутись нашої з нею праці,

якщо вона стане мотати жовані плівки,

місити цей суглинок,

дай, Боже, ніжності до її навчених пальців,

дай, Боже, співу до її слухавок.

Саме з’явиться привід не виходити з дому,

розписувати авторучки, плекати шлункову судому.

Пливе косяк широкою річкою.

В’ється дим сирою вуздечкою.

З лівого боку сходить місяць

над моєю аптечкою.

1997

Пластунка N

Так відступало твоє дитинство —

ставився голос, губились друзі,

високо в небі міцно і стисло

висло життя, мов сережка у вусі.

Так ми жили — голосні й недолугі,

вплетені в часу стрічку трофейну,

блудні поборники буґі-вуґі,

скурвлені діти міцного портвейну.

Ти одягала військові боти,

бігла до школи — пенал, олівчик.

Все ще попереду — перші аборти,

татові джинси, мамин ліфчик.

Ще підіймало звивисту хвилю.

Срібна розгромлена клавіатура

ще формувала основи стилю —

так починалася контркультура.

З теплими гільзами «Біломору»,

з ковдрами битих студентських акцій

так наполегливо рвався угору

змучений блюз твоїх менструацій.

Що нас єднало? Загоєні сварки

падали в ніч, як у воду весла.

Ми відкривались, творили шпарки.

Теплі вітри мимоволі занесли

смуток у душі, мов мед у соти.

Як ми трималися, Бога ради! —

попри усі божевільні гризоти,

попри задрочки радянської влади.

Цим і завершилось. Тлінь мажорна,

стишена хвиля, сутінь озерна.

Схиблений час розтинає, мов жорна,

спільного досвіду темні зерна.

Тільки я знаю — між гострого віття,

в перенасиченій біосфері

так лише варто вживати повітря,

так лише слід прочиняти двері.

Липне до уст почуття морфеми —

альтернативна прозора вода ця.

Те, що було, не розіб’єш на теми.

Так ми кохали. І нам — воздасться.

1997

Цитатник

1995

«Будда сидів на високій могилі…»

Будда сидів на високій могилі,

Будда споглядав будяків цвітіння.

Навколо степи і баби похилі,

й країна — спорожнена тиха катівня.

Старий адвентист між мандрованих дяків

або ж дяків, хоч яка в тім різниця?

Чумацькі шляхи, жебраки, повні дяки,

що спустять твої мідяки по пивницях.

Будда відпустив оселедця по плечі,

читав барокові євангельські мантри,

водив за собою зграї малечі,

в корчмі заливаючи про власні мандри.

Хоробрий Будда зупиняв ординців,

лякаючи пеклом, обіцяючи карму,

і знову з бабами сидів наодинці,

дивився на степ, мов на згублену карту.

Похилий Будда забирався в дзвіниці,

дивився на степ і молився на сонце —

великий і грішний, чистий і ниций,

забувши тенденції, відкинувши соціум.

Померлий Будда лежав на могилі,

розгублено навстіж розкинувши руці.

І баби, мов коні, під спекою в милі

іржали до сонця в журбі та розпуці.

1993

Генерал Юда

Пізно увечері впав сніг

Бинтами бруду на груди.

Нагноєні рани в ліжку тіснім

Зализує хворий Юда.

Солоно-зимовий присмак пустелі,

Що насіда звідусюди,

І павутинням звисають зі стелі

Згадки старого Юди:

Нервові рухи, промови палкі,

Посмішок впевненість люта —

В багнетний бій на чолі полків

Ішов генерал Юда.

Валились мури, знищені вщент.

Повішені висли високо.

І в місто, залите гарячим дощем,

Входило чорне військо.

Біліла сіль, якою кропив.

Кров — предтечею Суду.

І люди похапливо падали в пил

Під ноги Великому Юді.

Так сталася мрія одвічна твоя,

Природна, як все, що сталось.

Та вже непомітно, як у нору змія,

В тіло вповзала старість…

Несли на цвинтар хоругви згризлі.

Плакали важко й нещадно.

І грався в дитячій порожніми гільзами

Його маленький нащадок.

1994

«За хвилину до того, як випаде дощ…»

За хвилину до того, як випаде дощ,

ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском

ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж

твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті,

відчувають смак їжі за мить до годівлі,

так солдат, що за хвилю повинен загинути,

відчува деформації у власному тілі.

Сміх, що має до мене назавтра прийти,

розпізнаю сьогодні поміж плачу я.

За хвилину до того, як з’явишся ти, —

я тебе передчую.

1993

«Тарас Григорович Шевченко…»

к. х. б.

Тарас Григорович Шевченко

зітхнув поважно й непричетно

дістав годинника старого

і рушив повагом в дорогу

він йшов врочисто тихим містом

в пивницях пиво пив імлисте

стріляв цигарку в перехожих

такий живий такий несхожий

дівчата парфумами вкриті

просили в нього закурити

їм отвічав не вельми чемно

Тарас Григорович Шевченко

він врешті втік із цього міста

він зник із сяючого місива

і в черешневій квітній піні

його зустріли перші півні

1992

«Якось-таки ти виріс в цій шпарці поміж держав…»

Якось-таки ти виріс в цій шпарці поміж держав,

притулків, монархів, анархів, єврейських громад, республік,

стримуючи зубами язик, щоби не так дрижав,

ти завжди сприймав спілкування передумовою куплі-

продажу свого ближнього, тож за першої нагоди

наважився позбутися пут, котрими тебе в’язали,

тобто змінити провалля Сходу,

серед якого вижити був не годен,

на збудовані значно західніше залізничні вокзали.

І потім, підстрелений на кордоні,

ти, що вже мав потонути давно,

все ж тримав у пам’яті небо, котре здавалося чистим,

і надійно сховані золоті червінці, які тягнули на дно,

зводячи на пси твій потяг вирватися за межі Вітчизни.

Власне, це був, скоріше, заплив, аніж втеча.

З обох берегів лише прикордонники, затримавши хід,

дивились, як повільно тебе розвертала течія,

ніби церкву — головою на Схід.

«Іринко, насправді це все дуже важливо…»

Іринко, насправді це все дуже важливо,

Мені все це чимось нагадує сальто —

Ти маєш рухи дорослої жінки

І губи з присмаком асфальту.

І це, ніби плата за колишні огріхи,

Коли, розпорошуючи за словом слово,

Дівчинка лущить волоські горіхи

І дівчинці, певно, з цього кайфово.

Проте є шлях — півдоби на Захід

Потяг мчатиме швидко й прудко,

Де на Дніпрі жовтаві хінці

Виловлюють рибу довгими вудками.

І заманюючи їх під в'язку поверхню,

Душ рибальських руйнуючи шлюзи,

Наповнюючи собою нічну акустику,