Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

Вистачило кільком співакам почати якусь піснім, й через кілька хвилин біля них створювався справжній хор, у якому не бракувало навіть дівочих голосів. До гурту часто долучувався, не видержавши, й командир Громенко в товаристві свого заступника Лагідного, а тоді пісні лунали ще голосніше. їм не було ліку, і змінювали вони одна одну безперервно: «Ми українські партизани»… «Із гір Карпат»… «Ми молодії»… «Хай землю виорють гармати»… «У бій за славу коханого виряджала стрільця»… А коли проминала північ, останньою піснею була ця:

Іди від мене, ти моя кохана,

Іди з очей, мене по забувай.

Я - син лісів, а серце партизана,

На мене жде з побідою весь Край…

Її співали дещо тихіше ті вояки, які стояли з дівчатами, тримаючись за руки, кажучи іншими словами - закохані. Нарешті чулося «надобраніч» Громенка й Лагідного, всі ставали на струнко й тихенько розходилися по квартирах.

Щокілька днів сотня змінювала місце свого постою, але всюди її життя було подібним до вищеописаного.

По якомусь часі ворог побачив, що його маленькі бази на терені дій УПА за Сяном не виконують своїх завдань, і всю увагу зосередив на Бірчі. Під охороною сильних військових з'єднань, включно з панцерними, сюди були доставлені тисячі тонн цементу й інших будівельних матеріялів для спорудження оборонних бункерів, в також багато харчів та іншого спорядження.

Пам'ятаючи наскок куреня Прута, Бірча сильно уфортифікувалася й озброїлася «по зуби», а її залога ніколи не була меншою від двох тисяч вояків. Ночі вони проводили в бункерах і колишніх жидівських кам'яницях, а вдень вешталися по передмістях й околиці. Час від часу нападали на українські села, ловили людей, наче татари, і грабували мирне населення. З ними часто зударялися відділи УПА, але комуністичні «герої» воліли воювати з мешканцями довколишніх сіл, а при першій же появі повстанців чимдуж утікали за мури міста, лишаючи на дорогах пограбовані речі, худобу, кури тощо.

Сотня вже кілька днів стаціонувала в селі Ясенові, де помічався інтенсивний рух, особливо на квартирі сотенного. Й ось командир першої чоти Бартель, який більше виглядав на власника якогось великого підприємства, ніж на чотового, скликав ггідстаршин на відправу. Переступивши поріг Троянової хати, він весело кинув Чумакові:

- Чумаче, знову буде война!

Він кинув свою мазепинку на стіл і, хльостаючи прутом ні в чому невинну халяву чобота, навіть не звернув уваги на салютування Чумака. Продовжував жартувати, так неначебто ця «война» була звичайнісінькою іграшкою.

- Куди ж дорога стелеться? - поцікавився Чумак. - На Динів, Бірчу чи Кузьмину?

Бартель знизав плечима, даючи до зрозуміння, що не знає, і в Чумака блиснули очі.

- Можу піти в заклад, що на котрусь із цих місцевостей, - сказав він.

- Бігме не знаю, - вже поважніше відповів Бартель. - Провірте зброю й запаси амуніції. Відправа призначена на другу годину.

Він підніс прут до дашка мазепинки й пішов далі виконувати обов'язки службового старшини сотні.

Відправа тривала дуже коротко, бо всі необхідні пляни були опрацьовані й розроблені заздалегідь.

- Сьогодні йдемо на Бірчу, - говорив Громенко. - Терен нашого наступу знаходиться за селом Липою, а решту наступального кільця займуть інші сотні. Оборонних бункерів у місті не здобуватимемо. Тримайте добрий зв'язок і пильнуйте, щоб не було великих уграт. Чумаче й Міша! Виберіть міномет і двадцять стрілен до нього та покладіть це все на сани. Земля розмокла, тож поїдете на гору під Бірчу саньми. Буде набагато тихіше, як возом. Вас поведе стрілець Когут, який добре знає дорогу. Акцію почнете точно о 22-гій годині. Чи всім зрозуміло? Є якісь питання?

Не було. Провірили годинники, встановили кличку, умовні знаки та кольори ракет. На відхід командира Громенка всі виструнчилися, а потім розійшлися до своїх роїв.

Увечері пара баских коней, запряжених до саней, тягла польовою дорогою, а пізніше лісом важким міномет і стрільна до нього. Супроводжуючі сани два рої творили обслугу міномета й охорону.

Вечір був погожий і теплий, але дуже темний. Зв'язковий Когут, уродженець Липи, біля якої рої саме проходили, час і затримував і провіряв правильність траси походу. Чув на собі величезну відповідальність, бо в разі якоїсь помилки могла не вдатися ціла акція.

О дев'ятій годині вечора доїхали до краю лісу. Перед ними простягалася велика галявина, й Чумак щойно тепер зорієнтувався в доброму плянуванні акції. Ця галявина була дуже високо, а в долині на віддалі приблизно одного кілометра лежало місто Бірча. По правій і лівій сторонах, також у долинах, розтягалися передмістя й села, що миготіли багатьма маленькими світлами. З тих передмість і сіл українців завезли на Схід, а решта втекла на терени, охоронювані УПА.

В місті світел було набагато більше, й Когут сказав Чумакові, що рої занадто далеко зайшли на ворожу територію, і треба вважати, щоб не наштовхнутися на заставу.

Міномет і стрільна вивантажили із саней, а коні відвели назад до лісу. Через 45 хвилин мала початися акція, але в довкіллі панувала абсолютна тиша, в якій чути було тільки людські віддихи. Міномет поставили на ніжки, й Міша почав наставляти кут і напрям, бо він же був мінометником у червоній армії, а Чумак досить нервово зиркав на годинник.

«Тиша… Яка глибока тиша… А за кілька хвилин тут буде справжнє пекло», - пронеслося в Чумаковій голові.

Приготувавши все, Міша ще раз обмацав міномет, бо світити для перевірки чи він у порядку не можна було, і присів біля стрілен. Почав їх чистити якоюсь шматою.

Чумак знову подивився на годинник.

- Лишилася одна хвилина!

Міша вхопив стрільно й наблизив його до цівки.

- Бий! - і стрільно опинилося в середині цівки, а безпосередньо за цим почулася лайка Міші:

- Шляк би го трафив! - закляв він уже по-галицькому. - Капсуля не палить!

Легенько перевернули міномет, щоб видобути із нього погане стрільно, але не спричинити його вибуху. Пройшло три хвилини, поки приготували все.

- Дай друге стрільно!

Знову всі схилилися, стрільно полетіло в цівку, й цим разом успішно. Чутно глухий постріл, і воно із сильним свистом рве повітря в напрямі Бірчі. Минуло кілька секунд, і знову розчарування. Стрільно не вибухло.

- Давай третє! - майже крикнув Міша.

Воно вже в його руках, уже полетіло. Чумак відрахував: один… два… три… чотири… й усі почули в місті сильний вибух.

Іще він не затих, як по Бірчі вдарили з усіх сторін кулемети. Зчинився страшний клекіт і шум, неначе на велетенський бляшаний дах падали густо градинки. Майже безпосередньо після цього загорілися перші хати, пожежі поширювалися