Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

б ганебним: було ухвалено закон зворотної дії, який дозволяв судове переслідування людей, відповідальних за участь країни у війні. За цим законом для очільників держави вважалося незаконним захищати Фінляндію тими методами, які мали широку підтримку і відповідали фінському законодавству, чинному на час застосування тих методів. Фінські суди покарали тюремним ув'язненням фінського президента часів війни Рюті, прем'єр-міністрів часів війни Рангелля та Лінкомієса, міністра закордонних справ часів війни, а також чотирьох інших міністрів та фінського посла в Берліні. Після того як ці керівники відбули свої терміни в комфортних умовах спеціальних фінських тюрем, більшість із них були знову обрані або призначені на високі державні пости.

За мирною угодою Фінляндія мусила сплатити Радянському Союзу величезну репарацію — 300 мільйонів доларів упродовж шести років. Навіть після того, як СРСР збільшив термін до восьми років і зменшив суму до 226 мільйонів, ця контрибуція все одно лягла важким тягарем на слабку й мало індустріалізовану фінську економіку. Втім, яким би дивним це не здавалося, репарації послужили свого роду економічним стимулом, змусивши Фінляндію розвивати такі галузі важкої промисловості, як суднобудування, та експортне виробництво. (Таким чином, репарації немовби продемонстрували етимологію китайського слова «вей-цзі», яке означає «криза» і складається із двох ієрогліфів — «вей», що означає «небезпека», та «цзі» — «слушна нагода».) Згадана вище індустріалізація посприяла економічному зростанню Фінляндії в повоєнний період, причому настільки потужно, що вона з бідної сільськогосподарської країни перетворилася на сучасну промислову (а нині ще й на країну високих технологій).

Окрім репарацій, Фінляндії довелося погодитися на масштабну торгівлю з Радянським Союзом, яка становила до 20 % всієї фінської торгівлі. Зокрема, з СРСР Фінляндія імпортувала нафту. Для неї це було надзвичайно вигідно, бо, на відміну від решти західних країн, завдяки цьому вона не залежала від поставок нафти із Близького Сходу. Але в рамках економічної угоди Фінляндії доводилося також імпортувати багато радянських товарів низької якості, зокрема локомотивів, обладнання для атомних електростанцій, а також автомобілі — все це можна було значно дешевше (і кращої якості) завозити з Заходу. Ці гнітючі неприємності фіни долали з чорним гумором — приблизно так, як свого часу зносили негаразди, пов'язані з антикварними італійськими гарматами, про які йшлося вище. Наприклад, під час моїх відвідин Фінляндії в 1959 році багато фінів їздили на радянських автівках моделі «Москвич», які часто ламалися. Багато тогочасних європейських і американських автомобілів мали «сонячні дахи», тобто ковзні панелі, які можна було відкривати в гарну погоду. Як жартували фіни, нова модель «Москвича» матиме не лише сонячний дах, а й сонячну долівку — іще одну ковзну панель, але цього разу під ногами. Питання: в чому полягає перевага сонячної долівки, якщо вона не пропускає сонця? Відповідь: якщо «Москвич» зламається — а це траплялося часто, — то можна відсунути сонячну долівку, стати на землю всередині автомобіля і штовхати його!

-

1945-1948 роки фіни називають «роками небезпеки». Ми знаємо, що Фінляндія вціліла, але в ті часи такий щасливий кінець видавався вельми сумнівним. Найбільшою загрозою був імовірний комуністичний переворот в результаті підривної діяльності місцевих комуністів, підтримуваних Радянським Союзом. Хоч як це дивно для демократичної країни, яка воювала за свою свободу з комуністичною державою, фінська компартія разом зі своїми спільниками здобула на виборах у березні 1945 року чверть місць у фінському парламенті і спробувала взяти під свій контроль поліцію. На той час Радянський Союз вже окупував Східну Німеччину і займався організацією комуністичних переворотів у чотирьох східноєвропейських країнах (Польщі, Угорщині, Болгарії та Румунії), здійснив успішний комуністичний переворот у Чехословаччині й підтримував партизан у Греції. Чи стане Фінляндія наступною? Виплата репарацій Радянському Союзу лягала важким тягарем на переважно сільськогосподарську економіку цієї країни. Війна зруйнувала інфраструктуру Фінляндії: ферми були занехаяні, виробниче устаткування вийшло з ладу й потребувало ремонту, дві третини фінських суден було знищено, старі вантажівки не мали запчастин і через брак бензину їздили на газовому обладнанні, газ для якого вироблявся в результаті спалення дров. Сотні тисяч переселенців із Карелії, інвалідів війни, сиріт і вдів потребували житла, грошей та психологічної підтримки з боку тих фінських родин, яким пощастило пережити війну неушкодженими і здоровими. Десятки тисяч дітей, яких було евакуйовано до Швеції, поверталися назад — зазнавши психологічної травми й забувши свою рідну мову за ті роки, які вони провели в евакуації.

У той нелегкий час Фінляндія розробила нову повоєнну політику уникнення радянської анексії. Ця політика отримала назву «лінія Паасіківі — Кекконена» на честь двох фінських президентів, які сформулювали, уособлювали й наполегливо втілювали цю політичну лінію протягом 35 років (Юхо Паасіківі, 1946-1956; Урхо Кекконен, 1956-1981). Лінія Паасіківі — Кекконена повернула навспак катастрофічну фінську політику ігнорування Росії, яка проводилась у 1930-х роках. Паасіківі та Кекконен зробили висновки з колишніх помилок. Для них основна болісна реальність полягала в тому, що Фінляндія була країною маленькою та слабкою; допомоги від Заходу очікувати було не варто; фінським керівникам часто доводилося вести переговори з російськими урядовцями та чиновниками всіх рівнів згори донизу; Фінляндія змушена була завойовувати і зберігати довіру Радянського Союзу, демонструючи йому, що вона тримає своє слово й виконує всі свої зобов'язання в рамках досягнутих угод. Збереження довіри до себе з боку СРСР вимагало від Фінляндії чималих зусиль, принесення в жертву частини своєї економічної незалежності та певного обмеження власної свободи слова, що сильні демократичні країни, над якими подібна загроза не нависала, вважали серйозним порушенням національних прав.

І Паасіківі, і Кекконен знали Радянський Союз та його народ дуже добре. Зокрема, Паасіківі у жовтні 1939-го, березні 1940-го та вересні 1944 року вів переговори з очільниками СРСР, а також працював послом у Москві. Тож Паасіківі дійшов висновку, що основні мотиви Сталіна в його ставленні до Фінляндії були не ідеологічними, а стратегічними й геополітичними, тобто Радянському Союзу дошкуляла військова проблема необхідності захищати своє друге за величиною місто Ленінград (теперішній Санкт-Петербург) від можливих атак у майбутньому через Фінляндію або Фінську затоку, як вже траплялося в минулому. Однак фіни не могли почуватися в безпеці, допоки небезпеку відчував Радянський Союз. Висловлюючись більш загально, конфлікт деінде у світі міг викликати у СРСР занепокоєння, а відтак підштовхнути до висунення нових вимог до Фінляндії, тому останній доводилося проявляти активність, щоб зберігати мир у всьому світі. Паасіківі а за ним і Кекконен досягай таких успіхів у розвитку довірливих стосунків зі Сталіним, а потім із Хрущовим та Брежнєвим, що коли Сталіна запитали, чому він не привів компартію до влади в Фінляндії, радянський лідер відповів: