Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Ця друга війна проти Радянського Союзу після першої — Зимової війни називається Радянсько-фінською війною. Цього разу Фінляндія мобілізувала шосту частину всього населення для військової служби або для безпосередньої роботи на армію — найбільший відсоток серед усіх країн-учасниць Другої світової. Щоб краще це зрозуміти, уявіть собі, що в нинішніх Сполучених Штатах відновили обов'язковий призов і набрали до війська понад 50 мільйонів людей. Безпосередньо у збройних силах служили чоловіки віком від 16 до 50 років, а також, поблизу лінії фронту, певна кількість жінок. Усі фіни обох статей віком від 15 до 64 років, не залучені безпосередньо до збройних сил, мали працювати в оборонній промисловості, сільському та лісовому господарстві або в інших секторах, пов'язаних з обороною. Підлітки працювали в полях, на лісопилках і служили в підрозділах протиповітряної оборони.

Завдяки тому, що радянська армія була зайнята тим, що чинила опір німецькому наступу, фіни швидко відвоювали провінцію Карелія і навіть просунулися за межі свого колишнього кордону — на радянську територію. Але фінські військові цілі залишалися жорстко обмеженими, фіни називали себе не «союзниками» Німеччини, а просто «співвоюючою стороною». Зокрема, вони вперто відмовлялися задовольнити два прохання з боку нацистської Німеччини: інтернувати фінських євреїв (хоча вони таки видали гестапо невелику групу євреїв нефінського походження) і напасти на Ленінград з півночі, тоді як німці наступали на нього з півдня. Саме ця друга відмова фінів фактично врятувала Ленінград під час тривалої німецької облоги і вплинула на подальше рішення Сталіна не вторгатися у Фінляндію за межі Карелії (див. нижче).

Проте факт залишався фактом: Фінляндія воювала на боці нацистської Німеччини. Розбіжність між поняттями «союзник» та «співвоююча сторона» була незрозумілою стороннім оглядачам, які не розбиралися у специфіці фінської ситуації. Під час Другої світової війни я ріс у Сполучених Штатах, і Фінляндія бачилася мені четвертою державою Осі поряд із Німеччиною, Італією та Японією. Під тиском Радянського Союзу Британія оголосила війну Фінляндії. Але єдиною військовою операцією, яку провела Британія, був авіаційний наліт на фінське місто Турку, коли британські пілоти навмисне скинули бомби в море, а не на місто.

На початку грудня 1941 року фінська армія припинила свій наступ, і під час Радянсько-фінської війни протягом наступних майже трьох років більше нічого не відбувалось. З одного боку, після відвоювання Карелії у Фінляндії не лишилося інших воєнних цілей. З іншого — радянська армія була надто заклопотана війною з армією Німеччини, щоб мати змогу виділяти додаткові війська на боротьбу з фінами. Насамкінець, досягши помітних успіхів у витісненні німецьких військ зі своєї території, Радянський Союз отримав змогу знову зайнятися фінами і в червні 1944 року розпочав потужний наступ на Карельському перешийку. Радянські війська швидко прорвали лінію Маннергейма, але, як це було в лютому 1940 року, фінам вдалося стабілізувати фронт. Радянський наступ припинився. Частково це було зумовлено тим, що у Сталіна з'явився новий пріоритет — захопити Берлін зі сходу, тоді як американські та британські війська наступали на столицю Німеччини із заходу, а частково — тими проблемами, які вже поставали перед СРСР під час Зимової війни, як-от прогнозовано великі втрати, пов'язані з подоланням подальшого фінського спротиву та з партизанською війною в карельських лісах, а також з потребою в подальшому вирішувати питання, що робити з Фінляндією, якщо все ж таки вдасться захопити її? Отже, в 1944 році, так само, як і в 1940-му, фінський опір досяг своєї реалістичної мети, яку мій фінський друг сформулював таким чином: не перемогти Радянський Союз, а зробити його подальші перемоги неприйнятно витратними, повільними й болісними. В підсумку Фінляндія стала єдиною континентальною європейською країною, яка під час Другої світової війни воювала за те, щоб уникнути ворожої окупації.

Коли в липні 1944 року лінія фронту знову стабілізувалася, фінські лідери ще раз полетіли до Москви на мирні переговори й підписали нову угоду. Цього разу радянські територіальні претензії мало відрізнялися від тих, які вони висунули в 1940 році. Радянський Союз знову забирав собі фінську Карелію і військово-морську базу на південному узбережжі Фінляндії. Єдиним додатковим надбанням СРСР стала анексія фінського порту і нікелевих шахт у Північному Льодовитому океані. Фінляндії довелося погодитися на випровадження 200 тисяч німецьких військ, розташованих на півночі країни, інакше для виконання цього завдання їй довелося б пускати на свої землі радянські війська. На це пішло багато місяців, упродовж яких німці, відступаючи, знищили практично все цінне у фінській провінції Лапландія. Коли я гостював у Фінляндії 1959 року, мої фінські знайомі все ще з гіркотою згадували про те, як їхні колишні німецькі союзники помстилися фінам і спустошили Лапландію.

Загальні втрати Фінляндії у боротьбі з СРСР і німцями у двох війнах, Зимовій та Радянсько-фінській (1941-1944), становили близько 100 тисяч загиблих. У пропорції до тодішнього фінського населення, в нинішніх Сполучених Штатах це становило б 9 мільйонів осіб. Ще 94 тисячі фінів залишилися каліками, 30 тисяч фінських жінок стали вдовами, 55 тисяч фінських дітей — сиротами, а 615 тисяч фінів втратили дах над головою. У США це становило б відповідно 8 мільйонів калік, 2,5 мільйона вдів, півтора мільйона сиріт і 50 мільйонів людей без даху над головою. Окрім того, під час однієї з найбільш масштабних в історії евакуацій було вивезено 80 тисяч фінських дітей (головним чином до Швеції), причому спричинені цією евакуацією травматичні наслідки відчувалися навіть у наступному поколінні (фото 2.7). Нині доньки тих фінських матерів, яких у дитинстві вивезли до інших країн, вдвічі частіше потрапляють до шпиталів із психічними розладами порівняно з тими жінками, яких народили матері, що не зазнали евакуації. Значно більші порівняно з фінськими бойові втрати радянських військ становили, за оцінками, близько півмільйона вбитими та чверть мільйона пораненими. До їх числа входять і ті 5000 радянських військових, які потрапили в полон до фінів і яких після укладення перемир'я було репатрійовано до Радянського Союзу, де їх негайно розстріляли за те, що вони здалися в полон.

Угода про перемир'я вимагала від Фінляндії «співпраці з союзницькими державами з метою затримання осіб, обвинувачених у воєнних злочинах». Союзники тлумачили термін «фінські військові злочинці» як «керівники фінського уряду під час війни з Радянським Союзом». Якби Фінляндія не переслідувала в судовому порядку членів власного уряду, то це зробив би Радянський Союз, встановивши суворі терміни покарання, а можливо, — і смертні вироки. Тому Фінляндії довелося піти на крок, який за будь-яких інших обставин вважався