Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

-

У січні 1940 року Радянський Союз нарешті почав робити висновки із жахливих втрат свого особового складу та військових поразок грудня 1939-го. Сталін розігнав маріонетковий фінський уряд, який він організував під проводом лідера фінських комуністів Куусінена. Це означало, що СРСР більше не відмовлятиметься від визнання справжнього уряду Фінляндії, який на той час вже почав подавати сигнали про можливе примирення. Радянський Союз припинив марнувати сили на спроби перерізати Фінляндію «в попереку» і натомість зосередив величезну кількість військ, артилерії й танків на Карельському перешийку, де відкрита місцевість сприяла радянському наступу. Фінські солдати безупинно вели бої на фронті впродовж двох місяців і були виснаженими, тоді як Радянський Союз мав змогу кидати у бій необмежені свіжі резерви. На початку лютого радянським військам все ж таки вдалося прорвати лінію Маннергейма і змусити фінів відступити до другої, значно слабшої лінії оборони. Хоча інші фінські генерали, якими командував Маннергейм, благали його відступити далі, до надійнішої лінії оборони, він мав залізні нерви: незважаючи на важкі втрати, яких зазнавала тепер фінська армія, Маннергейм відмовився відступити далі, вглиб країни, бо знав, що напередодні неминучих мирних переговорів Фінляндії треба втримати якомога більше своєї території.

Наприкінці лютого 1940 року, коли виснажені фіни вже були готові до підписання миру, британці та французи продовжували закликати їх триматися й далі. Французький прем'єр-міністр Даладьє терміново телеграфував керівництву Фінляндії, що наприкінці березня надішле військовий контингент чисельністю 50 тисяч, що 100 бомбардувальників уже готові піднятися в повітря, а він гарантує домовленість про те, що нейтральні Норвегія та Швеція пропустять ці війська через свою територію. Ця обіцянка спонукала Фінляндію протриматися ще один тиждень, протягом якого загинуло ще кілька тисяч фінських солдатів.

Але потім британці визнали, що пропозиція Даладьє була лише обманом і блефом, адже війська та літаки ще були не готові, Норвегія та Швеція й надалі не збиралися пропускати військовий контингент через свою територію; французька обіцянка була розрахована на досягнення союзниками власних цілей, а також мала на меті врятувати репутацію Даладьє. Відтак до Москви вирушила фінська делегація на чолі з прем'єр-міністром Фінляндії для проведення мирних переговорів. Водночас Радянський Союз продовжував чинити на Фінляндію воєнний тиск, ведучи наступ на її друге найбільше місто Війпурі, столицю фінської провінції Карелія. В результаті цих боїв і з'явилися надгробки з написами «Війпурі, лютий (або березень) 1940 року», які можна бачити на цвинтарі Гієтаніємі.

Умови, які Радянський Союз нав'язав Фінляндії у березні 1940 року, були значно суворішими за ті, які фіни відкинули в жовтні 1939-го. Тепер СРСР вимагав собі всю провінцію Карелія, додаткові території на півночі вздовж фінсько-радянського кордону, а також порт Ганко біля Гельсінкі для розташування радянської військово-морської бази. Замість того щоб залишатися у своїх домівках під радянською окупацією, все населення Карелії, яке становило 10 % населення Фінляндії, вирішило покинути рідні місця й перебратися до інших регіонів країни. Там їх «втиснули» в помешкання інших фінів, і така ситуація тривала до початку 1945 року — допоки майже всіх переселенців не забезпечили власним житлом. На відміну від багатьох європейських країн із великим контингентом внутрішньо переміщених осіб, Фінляндія була єдиною країною, де громадян-переселенців не розміщували в таборах для біженців. Дев'ятнадцять років потому мої фінські знайомі розповідали мені, як важко було забезпечити житло та усіляку підтримку всім отим втікачам із Карелії.

Чому ж Сталін у березні 1940 року не віддав наказ своїм військам продовжувати наступ і захопити всю Фінляндію? Однією з причин було те, що запеклий опір фінів продемонстрував: подальший наступ буде так само повільним, болісним і принесе великі людські втрати. До того ж перед Радянським Союзом стояло значно важливіше завдання: реорганізація армії та її переозброєння з огляду на неминучу конфронтацію з гітлерівською Німеччиною. Невдалі дії гігантської радянської армії проти крихітної фінської обернулися для Радянського Союзу величезним конфузом: на кожного загиблого фіна припадало вісім убитих радянських військових. Чим далі тривала б війна, тим реальнішою ставала б загроза британсько-французької інтервенції, що втягнула б Радянський Союз у війну з цими країнами, результатом якої міг би стати напад французів і британців на радянські нафтові родовища на Кавказі. Деякі історики роблять висновок, що фінам варто було б погодитися на менш суворі вимоги Радянського Союзу в жовтні 1939 року. Але російські архіви, відкриті у 1990-му, підтвердили тодішні побоювання фінів: Радянський Союз скористався б цими незначними територіальними надбаннями жовтня 1939 року, щоб зламати їхню лінію оборони і захопити всю територію Фінляндії, як він зробив це із трьома балтійськими республіками у 1940 році. Шалений спротив фінів і їх готовність померти за власну свободу, а також повільний темп наступу радянських військ та їхні величезні втрати стали причиною того, що керівництво СРСР у березні 1940 року припинило спроби захопити всю територію Фінляндії.

-

Після березневого перемир'я 1940 року Радянський Союз реорганізував свою армію й анексував три балтійські республіки. У квітні 1940-го Німеччина окупувала Норвегію та Данію, а потім у червні 1940 року розгромила Францію. В результаті фіни втратили надію та можливість отримати допомогу від будь-яких інших країн, окрім Німеччини. І вони дійсно відновили й переозброїли свою армію, переважно за допомогою німецького військового спорядження.

-

Гітлер вирішив напасти на Радянський Союз наступного, 1941 року. В якийсь момент німецькі військові планувальники розпочали обговорення з фінським військовим керівництвом можливості «гіпотетичних» спільних операцій проти Радянського Союзу. Фінляндія не мала симпатій до Гітлера та нацизму, але фіни усвідомлювали жорстоку реальність: їм неможливо буде уникнути вибору — чию сторону взяти — і зберегти нейтралітет у війні Німеччини проти Радянського Союзу, інакше одна або обидві ці країни спробують окупувати Фінляндію. Гіркий досвід фінів, коли їм довелося одним воювати з Радянським Союзом під час Зимової війни, робив перспективу повторення цього навіть гіршою за альтернативний варіант — союз із нацистською Німеччиною, спричинений міркуваннями практичної доцільності, тобто «найменш поганий вибір із кількох іще гірших», як написав Стівен Залога у біографії Маннергейма. Неефективність радянської армії в Зимовій війні переконала всіх аналітиків, і не лише в Фінляндії, а й у Німеччині, Британії та США, що війна між Німеччиною та Радянським Союзом завершиться перемогою німців. Зрозуміло також, що фіни прагнули повернути втрачену провінцію Карелію. Коли 22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз, Фінляндія заявила про свій нейтралітет, але 25 червня радянські літаки завдали бомбових ударів по